Де мене носило

Як відомо, Кривий Ріг вважається найдовшим містом Європи, і проїхати його з півночі на південь – задача не з легких. Причому це стосується як автомобільного транспорту, так і залізниці. Основна залізнична лінія проходить майже через усе місто і поїзди дальнього слідування витрачають на неї близько години, ще й зупиняються на двох основних міських вокзалах.

Північна частина цієї лінії (якою я катаюсь дуже часто – до станції «Рокувата») проходить переважно через села Криворізького району, а місто при цьому добре видно зі сторони. Фотографувати з поїзда толком не встигнеш, зате можна відмітити на навігаторі панорамні точки і запам’ятати, де над колією є стежка – щоб потім повторити цей маршрут на велосипеді.

Що я і зробив на одні квітневі вихідні, поділивши всю дистанцію на дві невеличкі вилазки. Отже, в цій замітці не буде якихось природних чи архітектурних пам’яток, а просто панорами великого, промислового, а для когось рідного міста.

( Читати і дивитись далі )

Поважна дата заснування містечка Літин (до 1391 року) та сам корінь його назви заносять аж до витоків історії Великого князівства Литовського. А нинішнє зручне розташування на трасі між Вінницею та Хмельницькими мало б забезпечити сучасний розвиток. Але насправді все склалось інакше. Із історичних пам’яток у Літині залишились крихти, а сам він являє собою відносно мале (менше 7 тис. населення) смт і справляє досить депресивне враження.

Попри те, що Літин, певно, один з найменш цікавих райцентрів Вінниччини, щоб поїхати туди було одразу кілька причин. По-перше, подивитись гарну природу і села навколо, по-друге, хочу побувати у всіх райцентрах області, по-третє, у такому давно заселеному місці щось цікаве та й знайдеться. Ну і останнє, те що це досить близько до Вінниці, отже, можна катнути велосипедом, ще й шосе спеціально під мій приїзд цього року уклали новеньким чудовим асфальтом.

Почнемо з околиць. На північ від містечка на межі із селом Селище річка Згар протікає через мальовничий кам’янистий напів-каньйон, який місцеві називають просто Скали.

( Літин, Городище, Селище )

У Вінниці останні кілька років стало доброю традицією відзначати у травні День Європи, з масовими гульками, концертами та іншими розвагами. І як, питається, варто починати такий день? Звісно ж, устати в 5 ранку, запакуватись у найпершу електричку і двинути світ за очі, де мало людей.

Ну а так як всі дороги ведуть у Жмеринку, то і їдемо досліджувати її околиці (тим більше ціна проїзду наддемократична – 12 грн. в один бік). Ну а далі швиденько за місто, і повз село Рів у першу цікаву точку того дня – сусідній Межирів.

( Межирів - Северинівка - Чернятин )

У Вороновицю я збирався давно й довго, але всякий раз щось заважало, і так все затягнулося, що навіть головну принаду цього містечка – палац (чудовий, але занедбаний) устигли відреставрувати, напевно, аби надати мені зайвий стимул таки добратись до нього.

І минулого серпня я все ж відкрив для себе це чарівне містечко, а раз їхав велосипедом, заодно оглянув і пару навколишніх сіл. Вирушив ще вдосвіта, щоб побільше розминутись у часі з екстремальною спекою, що стояла тоді якраз. І першою точкою подорожі стало село Пилява Тиврівського району, над якою під мій приїзд саме розгорілась вранішня заграва.

( Читати і дивитись далі )

Бувають у нашому житті подорожі, які довго і заздалегідь плануються. А інші трапляються спонтанно. І от якось мені подумалось, що у «списку бажань» набралось одразу декілька цікавих сіл, переважно Калинівського району, які можна об’їхати за раз. І так туди захотілось, що було то тільки в п’ятницю ввечері, а уже суботнього ранку я вантажив своє велочудовисько у вагон приміського поїзду Вінниця – Хмельницький.

Навряд хто б додумався їхати ним до кінцевої точки, бо це займе аж 4 години (автобусом удвічі швидше). Зате цей поїзд петляє багатьма населеними пунктами, для яких є єдиним залізничним транспортом. Одним із них є село Уладівка, ні разу не туристичне, та досить цікаве. Хоча вокзал у Уладівці похмурий, він великий і діючий, що для простого села уже непогано. Але ж то і далеко не найцікавіше, що тут є.

( Уладівка - Пиків - Жигалівка )

Навесні мені якось дуже закортіло подивитись затоплені кар’єри в Могилівці і Гнівані, що під Вінницею. На жаль, травень не балував стабільною погодою і призначений для веловилазки день почався із мжички й туману. Проте я не став міняти планів і все ж поїхав.

І першим селом, куди я звернув з траси, був Рівець на річці Ровець (ага, саме так:)). На краю села – великий став.

( Рівець - Могилівка - Гнівань )

Я ще досить мало подорожував Львівщиною, але навряд чи помилюсь, коли назву Стебник одним із найдепресивніших її міст. Як і скрізь у дрогобицькому регіоні, тут із часів сивої давнини (а саме 12 ст.) добували сіль. На одному з найбільших в Україні родовищ калійної солі виросли шахти і заводи.

Усе перекреслила екологічна катастрофа 1983 року, коли стався прорив дамби хвостосховища і відходи промислу завдали величезної шкоди тамтешнім річкам і землям. Виробництва почали згортатись, заводи і рудники поступово закрились. Тим не менш, загрози нових екологічних бід існують тут і досі.

Не дивно, що місто зустріло мене видами мертвої промзони, а конкретно шахти «Кюбек».

( Читати і дивитись далі )

Серед таких типових для Кривого Рогу шахт, кар’єрів, заводів та комбінатів і раптом – ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Правда, природа тут усе ж не незаймано чиста, відчувається промисловий та антропогенний вплив. Але від цього вона тільки стає ще більш унікальною.

( Читати і дивитись далі )

Свого часу Прилука була єдиним селом, більше того – містом, більше того – одним з найстаріших в Україні (перша згадка в Іпатіївському літописі за 1146 рік). Нинішні Стара і Нова Прилуки усе одно збиті докупи, і оглядати їх краще в комплексі. У кожному селі є по палацу (при чому один із них – справжня архітектурна перлина) і ще багато всього цікавого.

( Читати і дивитись далі )

Чим, з-поміж усього іншого, ще хороший червень, так це ранніми світанками. Людей о 6 ранку на вулицях майже немає, і на місто можна подивитись зовсім по-новому. Що я одного разу й зробив, проїхавшись вінницьким центром.

( Читати і дивитись далі )