Де мене носило

Однією із особливостей показаного у попередній розповіді Тегерану є гори, що нависають над містом із півночі. Мова про хребет Ельбурс, що тягнеться на кілька сотень кілометрів із заходу на схід, відділяючи південне узбережжя Каспійського моря від Іранського плато. Найвища його вершина має 5600 м над рівнем моря, але про неї ще буде привід поговорити, а сьогодні відправляємось до трохи скромніших гір безпосередньо над сумбурною іранською столицею.

1. Нагору можна легко забратися за допомогою підйомника (а там діє повноцінний гірськолижний курорт, що трохи відомий навіть на міжнародному рівні), але ж то для слабаків, коли можна видертися на власних двох.

( Читати і дивитись далі )

На завершення розповіді про південний Іран залишилося зганяти на пару годин в село Галат, що кілометрів за тридцять на північ від Ширазу. Галат має вік близько п’яти тисяч років і непогано збережені стародавні квартали, котрі мають давати уявлення про те, як виглядали перські села кілька віків назад. Ну і так склалося, що ми мали якраз достатньо часу до поїзду, аби встигнути його подивитися.

( Читати і дивитись далі )

На шляху між великими й шумними іранськими містами, де мешкають сотні тисяч людей, варто зробити декілька зупинок у їх антиподах – містах, де населення уже багато віків рівне нулю, але тим не менш, вони досі не втратили свій магнетизм, особливо якщо говорити про знаменитий Персеполіс. Зручно, що знаходяться вони всі майже по дорозі між показаним раніше Яздом і поки що непоказаним Ширазом.

( Читати і дивитись далі )

Наприкінці четвертого дня в Ірані ми доїхали до міста Язд, що розрісся навколо оазису посеред пустелі в самісінькому центрі країни. Центр однойменного остану (провінції), а заодно й одне з найстаріших міст світу, що існує більше п’яти тисяч років. Часу на Язд у нас було всього нічого, але він встиг справити на мене одне з найсильніших вражень за всю поїздку – приблизно такими іранські міста я і уявляв.

1. Але історичний центр залишу на другу частину, а в першій є привід поговорити про таку нетривіальну грань персидської культури, як зороастризм. Почнемо із храму вогню Атешкаде, загубленому на одній із звичайних міських вулиць.

( Читати і дивитись далі )

У продовження розповіді про Ісфахан покажу те, що не влізло в першу частину (але нагадую, то у будь-якому випадку далеко не все). Почну з палацу Чехель Сотун, що у самому центрі міста, недалеко від показаної в попередній частині площі Імама.

1. Збудовано його в 1647 році як відпочинкову резиденцію для шаха Аббаса ІІ, він тут влаштовував урочисті прийоми і зустрічав іноземних гостей та дипломатів. Інша його назва – «палац 40 колон», причому фізично їх 20, але відображення в обов’язковому для такого місця басейні подвоює кількість:

( Читати і дивитись далі )

Одним із дуже цікавих місць для відвідування в Ірані є етнічне село Аб’яне за 90 кілометрів від показаного у попередній частині Кашану. Це один із найстаріших населених пунктів країни віком близько 2000 років, на прикладі якого можна подивитись, як виглядали місцеві села ледь не в середньовіччі. Включення Аб’яне у всі можливі путівники й маршрути, певно, встигло порушити його недоторкану атмосферу, але зараз із зрозумілих причин попсовість місця на деякий час втратила свою актуальність.

( Читати і дивитись далі )

Стамбульський аеропорт у нашу шосту зустріч справив на мене рівно таке ж враження, як і в перші п’ять. Незручний у своїй безглуздій помпезності й масштабності, але з іншого боку, поява в ньому так чи інакше стабільно пов’язана з довгоочікуваною відпусткою і передчуттям чогось нового. Цього разу після пересадки летіти залишалося всього-то три години. Дивне відчуття, я мав би це робити за рік до того, але тоді всі мрії розвалилися навіть до контрольного пострілу в башку минулої реальності від усюдисущого ковіду. І ось спроба номер два (а коли щось не виходить, то хочеться ще дужче), і нарешті вдала. Моя 20-та іноземна країна, і під такий вже «дорослий» ювілей тим більше хотілось чогось особливого, всупереч пандемії і не тільки їй, хотілось буквально виносу мозку у хорошому сенсі, і я знав наперед, що ця країна здатна його здійснити, адже мова зараз про Іран.

( * * * * * )