Де мене носило

У неймовірно далекому 2017 році я здійснив єдину (для себе) у своєму роді одноденну подорож, що являла собою велосипедний заїзд по маловідомих місцях на межі Франківщини та Тернопілля, головними серед яких були замки у Чернелиці та Червоногороді. Єдиною такою та поїздка стала через забагато ризиків, на які я тоді просто забив. Починаючи з факту, що мій тодішній велосипед не надто годився для горбистого рельєфу дністровських околиць. Ну і просто будь-яка проблема на шляху, включаючи поломку чи травму, могла коштувати надто дорого, коли я сам так далеко від дому й цивілізації взагалі.

1. Власне, поломка і сталася якраз в урочищі біля Червоногорода, й хоча я сам впорав велосипед, все ж не ризикнув добиратися до замку: пряму дорогу до нього перегородив якийсь дитячий табір, а втрачати час і продиратися крізь хащі стало ризиковано. Того разу я обмежився спогляданням мертвого міста здалеку, але обіцяв собі повернутися й надолужити. Момент повернення настав лиш у червні 2023 року. Цього разу вже можна було приклеїтися до групи й не паритись із приводу того, як добратися до такого загалом важкодоступного місця.

( Читати і дивитись далі )

У моїх нескінченно довгих і нездійсненних списках цікавих для відвідування місць уже давно «прижилось» кілька точок навкруги Тернополя. Але зазвичай я добираюсь до цього обласного центру уже під вечір і з убитими ногами, так що сил залишається тільки роздобути десь вечерю та доповзти до вокзалу. Тому вирішив спеціально на них усіх виділити окремо день, а то так і житимуть у планах вічно.

1. Почав із села Байківці, куди добиратись найменш зручно. Принаймні, якщо автобуси туди й ходять, то в інтернеті про них нічого не знайшов. Отже, треба доїхати до східного краю Тернополя (мікрорайони там називаються оригінально: Аляска, Тинда, БАМ, Канада) і пройти до цілі ще кілометри чотири через суміжні села.

( Байківці - Буцнів - Острів )

Селище Скала-Подільська лежить на скелястому (не дарма ж так назвали) березі Збруча, за 14 кілометрів від райцентру. Колишнє містечко містить в собі мальовничі замкові руїни та залишки розкоші багатьох епох, що робить його чи не найцікавішим у районі. Тому саме Скала із десятку переглянутих селищ Борщівщини удостоюється окремої замітки.

( Читати і дивитись далі )

Відносно відоме у туристичних колах село Кривче розкинулось на крутих подільських пагорбах, розділених долинами річки Циганки та її приток, десь на півдорозі між Борщевим та Мельницею-Подільською.

( Читати і дивитись далі )

Цього разу ми стартуємо із Кам’янець-Подільського, і хоча автобус приміський і їхати недалеко, виходимо з нього уже в Тернопільській області.

Але село, з якого почалася ця мандрівка, історично більш прив’язане саме до Кам’янця і з’явилось завдяки йому. А його назва свідчить про фортифікаційне минуле – Окопи, а ще раніше більш помпезно: Окопи Святої Трійці.

( Окопи - Брага - Жванець )

Продовжуємо відкривати Тернопільщину, настільки насичену пам’ятками, що зупинятись можна ледь не в кожному селі. І цього разу відвідаємо два селища на шляху від Скалата до Гусятина.

Перше із них – смт Гримайлів. У інтернеті пишуть, що в Гримайлові є залишки замку, на що я й повівся, і навіть не тільки я, бо паралельно з автобуса вигрузились дві жіночки з Черкас. Уявляю, як вони прифігіли, коли побачили «замок» (мене-то вже рідко чим здивуєш).

( Гримайлів + Личківці )

Ось і добрався я до найсхіднішого райцентру Тернопілля, назва якого з гусьми ніяк не пов’язана, а походить від прізвища/прізвиська Ус або Всятин.

Хоча у містечку не залишилось ні замку, ні ратуші, воно все одно насичене пам’ятками і по-своєму цікаве. А ще має село-тезку по той бік Збруча.

( Читати і дивитись далі )

Маленьке містечко Хоростків заховалось майже у серці Тернопільської області. Саме заховалось, бо лежить воно осторонь великих доріг, тому добратись сюди складно, та і бажаючих небагато. Хоча як і більшість міст цієї області, воно має свої цікавинки, а конкретно великий палацовий комплекс.

У такій ситуації виручає залізниця, та й то поїзд тут ходить тільки один і ще кілька приміських дизелів. На додачу, ранковий дизель до Заліщиків, яким я приїхав, якраз відмінили на невизначений час – то був його останній рейс…

( Читати і дивитись далі )

Містечко з оригінальною назвою (а також замком, палацом… це ж Тернопілля!) заховалось у тихій провінції десь ближче до Дністра, на південь від міста Бучач. У своєму роді це тупиковий напрям, хоча дорога далі є, аж на той бік річки, але навряд вона має надто хороший стан. Навколо нема великих міст, та і просто хоч яких міст негусто, зате є пагорби і ліси, і замки, і водоспади, і каньйони Дністра та Стрипи.

Добиратись сюди досить довго, головним чином тому що у Бучачі в автобус набивається нереальна сила людей, які із базару роз’їжджаються по своїм селам або в сам Золотий Потік.

( Читати і дивитись далі )

Плотича – чудове місце, якщо знайомитись з Тернопільською областю є бажання, а їхати далеко не хочеться. Усього 6 кілометрів від Тернополя, добиратись зручно, ходити мало. Через село проходять усі автобуси у напрямку Бродів чи Почаєва, є і приміські.

Щоб побачити основну пам’ятку села – палац – треба вийти на першій же зупинці в його межах і пройти наліво від дороги, понад якимись приватними володіннями. Я вже став побоюватись, якби й палац не опинився за високим парканом, але доступ до нього вільний.

( Читати і дивитись далі )