Де мене носило

Ще одне відоме у колі поціновувачів замків село на Львівщині, яке замикало мою квітневу подорож у ці краї. Порівняно з Підгірцями, в Олесько набагато простіше дістатися – через нього регулярно бігають автобуси Львів – Броди.

( Читати і дивитись далі )

З численних монастирів України лише чотири вшановані високим статусом лаври. Три із них православні й загальновідомі: Києво-Печерська, Почаївська та Святогірська. На їх фоні постійно в тіні залишається Унівська лавра, що належить греко-католикам, схована в тихому сільці за 50 км від Львова.

( Читати і дивитись далі )

Раз на пів року можна щось написати про мандри, так тому і бути. Тим більше у такому проклятому році, коли кількість нових побачених місць не набагато більше, ніж одне. Тим більше раз мова про таке місце, яке я і так планував на цей рік в умовах ситої довоєнної зими. Зараз переважна частина тих планів виглядає нереальною на багато років уперед, якщо не на все життя; там були Бердянськ та Ізюм, Вовчанськ і Краматорська агломерація, чого тільки не було… І хоча зараз братюні можуть випадково вручити на вулиці гарячу путівку на схід, сприйняття змінилося дуже сильно. Змінилися і обставини, у яких я в кінці травня з «Бідняжками» зазирнув у Сатанів, якого не бачив раніше, і Меджибіж, який бачив у такому далекому 2015 році й недолуго десь тоді ж описав у цьому блозі.

1. Сатанів надто давній, щоб про походження його назви існувала якась єдина версія. Їх є декілька, в тому числі і цілком сатанинська – ніби як місцеве населення найдовше залишалося язичниками після переходу Русі у християнство. Нині це тихе курортне селище на 2,4 тис. мешканців на заході Хмельницької області, з величезною концентрацією пам’яток, як для своїх розмірів.

( Читати і дивитись далі )

Погулявши центральною частиною Самбора, час роззирнутися трохи далі. По суті, це те ж саме середмістя, буквально за пару кварталів від ратуші, тільки людей на порядок менше, особливо туристів, що й так не балують це місто своєю увагою.

1. Справжній дух та колорит Самбора – на цих старих та тихих вуличках:

( Читати і дивитись далі )

Якщо задуматись, чим саме запам’ятався мені Миколаїв найбільше, і що б я назвав ледь не головним брендом міста… то це буде його металевий декор.

( Читати і дивитись далі )

Наприкінці четвертого дня в Ірані ми доїхали до міста Язд, що розрісся навколо оазису посеред пустелі в самісінькому центрі країни. Центр однойменного остану (провінції), а заодно й одне з найстаріших міст світу, що існує більше п’яти тисяч років. Часу на Язд у нас було всього нічого, але він встиг справити на мене одне з найсильніших вражень за всю поїздку – приблизно такими іранські міста я і уявляв.

1. Але історичний центр залишу на другу частину, а в першій є привід поговорити про таку нетривіальну грань персидської культури, як зороастризм. Почнемо із храму вогню Атешкаде, загубленому на одній із звичайних міських вулиць.

( Читати і дивитись далі )

Із 1860 року Микола Пирогов осів у садибі Вишня, тодішньому передмісті Вінниці. На території його володінь у найближчі роки з’явилися житловий дім, аптека, господарські приміщення, сад. До кінця життя видатний лікар-хірург виїжджав зі своєї маєтності лише тричі, а так займався тут господарством, проте лікарської практики також не полишав.

1. Нині на території колишньої садиби діє меморіальний музей, відкритий у 1947 році.

( Читати і дивитись далі )

Вмощуйтесь, дітки, зручніше, сьогодні я розкажу вам про одне із найгарніших сіл України. А сіл цих я бачив уже з кілька сотень, тому трішки знаю, про що говорю. Знаходиться воно неподалік Кам’янець-Подільського і носить назву Китайгород – оригінальну, але не далеко унікальну, не дарма ж я за рік до того побував у його тезці на Дніпропетровщині.
1.

( Читати і дивитись далі )

Історія цього села на Херсонщині починається з 1782 року з острова Даґе, тоді шведського, а нині естонського, хоча б здавалося, де та Швеція, а де Херсонщина. Тоді унаслідок повені близько тисячі мешканців острова залишились без житла. У той же час Катерина ІІ активно заманювала європейців на Дике Поле задля його освоєння; туди вони зрештою і вирушили. Із далекої складної дороги до мети дійшла від сили половина поселенців, а скільки їх загинуло тут, поки змогли облаштуватись у непривітних степах, історія мовчить. Та таки облаштувались і пустили коріння.

1. Їх поселення звалося Гаммальсвенскбю – Старошведське. Пізніше поруч виникли 3 німецькі колонії, одна з яких мала назву Шлягендорф, дослівно «зміїне село». Певно, саме воно дало назву Зміївці, котра увібрала в себе всі ці слобідки в 1951 році.

( Читати і дивитись далі )

Перше фортифікаційне укріплення на території сучасного Херсону з’явилося за кілька десятиліть до заснування самого міста. Називалося воно Олександр-Шанц і було закладено фельдмаршалом фон Мініхом. Наприкінці 18 ст. його оприходував і розбудував під свої потреби уже Потьомкін. Відновлена твердиня мала площу майже 100 гектар, була якнайкраще оснащена за канонами того часу і… так і не прийняла жодної битви. Під кінець 19 ст. вона втратила своє значення і почала розчинятися у міській забудові.

1. Тим не менш, досі від неї залишилось немало: земляні вали з двома брамами, арсенал, собор та кілька дрібніших споруд. Із однієї з брам і почнемо її огляд, Очаківської. До неї можна вийти з Перекопської вулиці.

( Читати і дивитись далі )