Де мене носило

Іноді я думаю, що якби мав необмежений час та можливості для подорожей, то об'їздив би усі села українських Карпат, без винятку. Хай між ними й чимало спільного, та здається, поєднання гір та затишних хаток під ними мені не набридне ніколи.

1. Та поки подібні візити швидше одиничні. Минулого жовтня це було село Коростів, що за 10 кілометрів глибше в гори від показаного минулого разу міста Сколе. З-поміж собі подібних, Коростів може похвалитися тим, що тут є варіанти для ночівлі, що дає можливість краще відчути його атмосферу. А ще практично унікальна річ для цього регіону – наявність музею вузькоколійної залізниці.

( Читати і дивитись далі )

Пологи – це не тільки процес, а й маленьке місто та значний транспортний вузол у східній частині Запорізької області. Ця точка на карті у моїх планах з’явилася завдяки питанню «що можна подивитися десь на півдорозі з Гуляйполя до Запоріжжя», заочно вигравши цю битву у кількох конкурентів.

1. Хоч що-небудь цікаве в абсолютно невідомому місті обіцяла залізниця, завдяки якій воно і виникло. На свій сором, я тут нею так і не скористався за призначенням, обмежившись маршрутками. Хоча це й не проблема, від площі, яку автовокзал ділить із ринком із хитрою назвою «Хитрий» до залізниці буквально метрів 200-300.

( Читати і дивитись далі )

У березні 2020 року у зв’язку із введенням локдауна «Укрзалізниця» повністю зупинила пасажирський рух всіх поїздів, відновлення якого почалося лише в перших числах червня. Проте повернення частини рейсів довелося чекати місяці, а деякі особливо невигідні для себе маршрути вони взагалі «загубили», особливо приміські. У тому числі – на всіх трьох пасажирських вузькоколійках. Лише з 14 жовтня і поки на два місяці після півторарічної перерви нарешті рушили поїзди на лінії Гайворон – Рудниця.

Весь цей час мешканці немалої кількості населених пунктів залишаються без важливого транспорту, а життя самих вузькоколійок підтримується лише місцевими громадами, що піднімають шум при кожній спробі демонтажу (а таке трапляється регулярно) і пробують проводити тематичні заходи, як GOODoK_FEST в травні 2021 року у Гайвороні.

1. А в липні із Гайворона визріла навіть повноцінна поїздка, в Бершадь і назад. На цій вузькоколійці я встиг покататися на регулярному рейсі, але тут все ж трохи інше, заточене під туристів і з можливістю подивитися й помацати все що хочеш без підозрілих поглядів із боку залізничників. А найголовніше, що состав мав тягнути не звичний рутинний тепловоз, а паровоз. Справжній, трясця, робочий 70-річний паровоз! Ще й вузькоколійний. Пропустити таке було ніяк не можна.

( Читати і дивитись далі )

Закінчення розповіді про колоритне місто Конотоп на Сумщині. І знову ні слова про якихось там відьом, а суто про сучасність міста, сьогодні – з «металевим» відтінком: про залізницю, трамваї та гіперболоїдну вежу.

1.

( Читати і дивитись далі )

Давнє місто майже в центрі сучасної Волинської області було засноване, як можна припустити з назви, якимось ковалем. Колись мало замок і Магдебурзьке право, а в новий час отримало поштовх до розвитку як значний залізничний вузол. Це ж зіграло з ним і злий жарт, бо за залізничні вузли велись особливо запеклі бої в обох світових війнах, із найбільшими руйнуваннями. Місто втратило своє історичне обличчя і зараз розглядається здебільшого як перевалочний пункт, а не самостійна туристична одиниця.

1. Хоча збережені пам’ятки тут таки є, в тому числі одна унікальна. Я до неї приглядався уже давно, та все щось не складалось, і от взимку нарешті добрався, долучившись до, певно, невеликого клубу тих, хто приїхав у Ковель заради Ковеля.

( Читати і дивитись далі )

Майже на півдорозі між сучасною та стародавньою столицями Мальти, Валлеттою та Мдіною, лежить Біркіркара – найбільше місто цієї країни і єдине, де мешкає більше 20 тис. чоловік. Хоча туристичний потік повз нього проходить значний, мало хто робить тут зупинку. А дарма.

1.

( Читати і дивитись далі )

Прогулявшись Сарнами, я поїхав далі углиб Рівненської області, у смт Володимирець. Воно примітне тим, що поруч проходить лінія вузькоколійки Антонівка – Зарічне, на якій збирався покататись.

1. Та спочатку пару слів про саме містечко. Воно невелике (9,3 тис. населення), в стороні від основної траси дуже тихе. Такі от майже пішохідні вулиці і будинки, вкриті «кабанчиком» – дуже типові для подібних райцентрів.

( Читати і дивитись далі )

Зранку 1 травня цього року (вихідного дня, але холодного й дощового) я вирушив у мандри півднем Вінницької області. Добиратись сюди із Вінниці незручно. До цікавих точок їхати 3-4 години, якщо вночі – не виспишся, вдень – не встигнеш нічого побачити. Тому хотілось за раз побувати у як можна більшій кількості місць, щоб потім зайвий раз не повертатися.

Опорною точкою у цій поїздці для мене виступала Вапнярка – основний залізничний вузол півдня області. З неї вранішньої (а також вечірньої) і почнемо прогулянку.

Типово для вузлових містечок, Вапнярка виникла одночасно з прокладанням залізниці, а саме у 1870 році. Тільки на відміну від Жмеринки і Козятина, двох інших транспортних важковаговиків, вона не є ні містом, ні навіть райцентром (входить до Томашпільського району). Також якщо козятинській і жмеринський вокзали відносяться до найгарніших в Україні, тутешній двірець в архітектурному плані вкрай убогий.

( Вапнярка - Попелюхи - Чорномин )

Долинська – іще одне місто, побачене на пересадках і завдяки пересадкам, адже це – найбільший транспортний вузол півдня Кіровоградської області. Так сталося, що навесні у мене тут вийшло дві стиковки по пару годин, з різницею у півмісяця. І то навіть добре, бо місто виявилось цікавішим, ніж я очікував, та вимагало часу для огляду явно більше запланованого.

А для фанатів залізниць – узагалі обов’язкове до відвідування.

( Читати і дивитись далі )

Якось, під час одного з численних денних переїздів із Вінниці в Київ чи назад, на одній із станцій краєм ока запримітив дуже симпатичну водонапірну вежу. Інтерсіті там, звісно, і не думав ставати, але назву станції я таки вловив – Кожанка.

І коли вкотре треба було їхати на вечір у Київ, але при цьому ніхто не заважав вирушити аж зранку і без поспіху, по дорозі нарешті здійснив вилазку до Кожанки і не тільки.

( Кожанка - Триліси - Мотовилівка )