Де мене носило

Як не дивно, створення Ізмаїлу у тому вигляді, який ми маємо зараз, почалося з руйнування. На кінець 18 століття на південно-західній околиці нинішнього міста знаходилась турецька фортеця, збудована і оснащена за останнім словом техніки, така, що взяти штурмом її було в принципі неможливо. Правда, Суворов про це не знав, і тому таки взяв штурмом, ще й за один день – 11 грудня 1790 року, поклавши початок принципово новій сторінці в історії міста.

1. І хоча чимало води сплило Дунаєм з тих пір, Ізмаїл ще не раз міняв свою територіальну приналежність, місце тієї нетривіальної битви досі притягує до себе невловимим бажанням доторкнутись до історії та побачити її кам’яних свідків на власні очі.

( Читати і дивитись далі )

На Трійцю, базуючись в Ізмаїлі, не без пригод зумів змотатися на півдня в Кілію – сусідній райцентр, що також лежить на дунайському березі і може похвалитись непоганим набором пам’яток, у тому числі з претензією на унікальність. Не без пригод, бо не вперше ж водій автобуса, що 100% має іти, на свято зранку вирішив лишитися вдома, просто тому що може.

Це вам не нудні поїздки Європкою, де все передбачувано і нудно з точністю до хвилини, тут і квести цікаві, і авантюризм. Якщо, не дай Бог, надумаєте повторити цей шлях, зважайте, що фінальна ділянка дороги між Кислицею та Кілією просто феноменально жахлива. Та в підсумку все склалося добре.

1.

( Читати і дивитись далі )

Про старообрядницьке місто на воді Вилкове та прилеглу до нього частину дельти Динаю за минулі кілька днів я розказав і показав усе, що бачив та знав сам. І на цьому був би фініш, якби не лишалося одне доповнення, а саме світанки. Дві ночі ми провели на турбазі «Пелікан», що знаходиться безпосередньо на березі річки, точніше, Очаківського гирла. І так як у цьому місці вихід до води якраз на південний схід, гріх було не пофоткати початок нового дня.

1. Нехай розслаблений режим вихідних і натякав на можливість виспатись довше, та й вогко-холодно вдосвіта біля води, але все ж натягую на себе всі теплі речі, озброююсь термосом, і вперед.

( Читати і дивитись далі )

Після того, як походили по Вилковому ніжками, час пересідати на човен. Хоча насправді практично все у місті можна обійти по суші, без погляду із води уявлення було б неповним. Ну й у всякі цікаві місця можна доплисти зрештою.

1. Стартуємо із Очаківського гирла цілою флотилією. Мені пощастило потрапити в останній човен, із якого найзручніше її знімати.

( Читати і дивитись далі )

Якщо в Одесу, хоч на пару годин, хоч би і проїздом – то найперше убік моря. Тим більше, тут я не був майже чотири роки і встиг скучити і за Чорним морем, і за самим містом.

( Читати і дивитись далі )

Як відомо, Одеська область – найбільша за площею в Україні. А відстань між найвіддаленішими її райцентрами (від Кодими до Рені) по автошляхам у межах області складає 600 км. Це більше, ніж від Києва до Львова, або, наприклад, через усю Швейцарію із заходу на схід.

З тією лише відмінністю, що якість доріг та транспортне сполучення тут дещо гірше, ніж у Швейцарії. Тому більшість одеської провінції залишається абсолютним інкогніто, за винятком хіба що Затоки, Білгорода та Вилкового. У цій поїздці я спробував припідняти для себе завісу таємничості з північної частини області, а по-перше, з міста Балта.

( Читати і дивитись далі )

Наскільки мало виявилось трьох неповних днів, щоб побачити хоч малу частину цікавинок цього величного і чарівного міста, настільки складно потім упорядкувати це і поділитись з іншими. Так як вражень насправді багато, все помістилось у двох замітках. Ну, поїхали.

Одеса, на перший погляд, має в собі плюси і мінуси всіх великих міст. З одного боку це означає чимало занехаяних будинків і вуличок, високу засміченість, пробки на дорогах, натовпи людей і завищену концентрацію бидла. Але з іншого – надзвичайно велику кількість справжніх архітектурних перлин, розкішних парків, які втопають у яскравій зелені навіть в кінці вересня, та необмежений простір для найоригінальнішої творчості скульпторів і настінних художників.

І звісно ж, на додачу до цього тут ще є море і непередавана атмосфера міста-героя із насиченою колоритною історією, багатим фольклором і яскравим обличчям. Якщо коротко, Одеса просто прекрасна, тому досить говорити, час дивитись.

Почнемо з дендропарку «Перемога», який знаходиться біля площі 10 квітня (дата визволення міста від фашистських загарбників). Тут, окрім власне парку і зони відпочинку, заслуговує на увагу каскад із трьох озер (або одне довжелезне озеро), де масово тусять лебеді, черепашки і качки.

( Читати і дивитись далі )