Де мене носило

Заключна замітка про поїздку до Киргизії. Зі столиці я починав розповідь про неї (у першій частині показав Ошський базар і площу Ала-Тоо), столицею і закінчу. Зранку останнього дня групова частина нашої поїздки завершилася; так як мій літак вилітав аж ввечері, з’явилась можливість походити по місту своїм ходом. Нижче розкажу, що в ньому варто побачити, і що не варто також.

…у 1862 році в ході війни з кокандським ханом війська Російської імперії захопили і зруйнували фортецю Пішпек. На цьому місці вони встановили невеличку заставу, яка за кілька років переросла у слобідку. Цікаво, що на 1897 рік у переписі населення майбутньої киргизької столиці киргизів узагалі не значилось, а найбільше кількісно були представлені росіяни, дунгани (китайці-мусульмани) і сарти (узбеки-землероби).

На той момент Пішпек був найменшим із майбутніх великих міст Киргизії, і куди логічніше, щоб столицею став сусідній Токмак… але той потерпав від повеней, зрештою в 1924 році до Пішпеку дійшла залізниця, що й зіграло вирішальну роль. Ще через два роки місто перейменували на честь професійного революціонера Фрунзе, який тут народився.

Декомунізація у незалежній Киргизії якщо і була, то дуже символічна, але хоча б зі столицею розібралися. З тим тільки нюансом, що «Пішпек» - узбецьке слово, а киргизи з узбеками нині не надто дружать… І тут хтось згадав майже співзвучне ім’я одного з киргизьких батирів.

Більшості туристів сучасний Бішкек не надто подобається, головним чином із-за тотальної понаїхаловки, і як наслідок, хаосу та сумбуру. З 1991 р. населення міста з 625 тисяч виросло до мільйона, а якщо брати до уваги суцільну смугу сіл навколо, то цю цифру сміливо можна збільшувати в півтора-два рази. Крім того, у традиційно кочових киргизів немає особливо цікавої архітектури і на перший план виходить хіба що радянська спадщина.

Мені ж (так як я досі практично не бачив азіатських міст в принципі) навіть це було цікаво, тому Бішкек більше сподобався, ніж ні. І взагалі, хіба не може не викликати захвату місто, заднім планом для якого виступають фантастичні засніжені вершини Тянь-Шаня?..

( Читати і дивитись далі )

Серед посушливих вітряних степів та височезних вічнозасніжених гір Середньої Азії, у самому її серці заховався невеличкий квітучий та плодючий оазис. Найдавніша задокументована держава, яка тут знаходилася, мала назву Паркан; з часом це слово трансформувалося у більш милозвучне – Фергана.

На сьогодні Ферганська долина є найбільш густонаселеним місцем пострадянського простору. Її площа складає 22 тисячі квадратних кілометрів, це розмір Львівської області, при цьому населення понад 15 мільйонів, що вшестеро більше, ніж у тій же Львівській області.

Інша справа, що в жодному місті долини населення не дотягує хоча б до півмільйона, а переважний тип забудови одноповерховий. Жодний квадратний сантиметр безцінної родючої землі не пропаде тут задарма, будучи або під житлом, або розораний під поля. Узбецька бавовна та узгенський рис відомі далеко за межами цієї замкненої в горах котловини, що дійсно більше нагадує одне село, а не тисячі поселень, розділених між трьома країнами та сотнями народів.

Ось так вона виглядає із висоти польоту літака – компактно збиті сільця та геометрично розкреслені поля, і це ще далеко не найбільш заселена її частина.

( про Ферганську долину )

Республіка Киргизстан розділена на дві несхожі між собою частини (північ та південь), як ментально, так і фізично: по центру країни тягнуться висотні гірські хребти. Обабіч цих гір, у Чуйській та Ферганській долинах відповідно, лежать два найбільші її міста й головні антиподи – Бішкек та Ош.

Відстань між ними по автомобільним дорогам складає майже 700 кілометрів і включає велику кількість гірських серпантинів та перевалів, у тому числі два – висотою більше 3 тис. метрів. Автобусам підніматись на такі висоти заборонено взагалі, а машиною подолати цей непростий шлях можна за 10-12 годин. Окрім того, взимку дорогу можуть закривати із-за заметів. Тому як альтернатива, цю ж відстань можна проскочити літаком, для чого в Киргизії існує регулярний і недорогий пасажирський маршрут, а час польоту складає усього 45 хвилин.

Але все ж хоча б раз у житті цю дорогу варто проїхати саме по землі, аби побачити усі вражаючі природні красоти навколо. Отже, врубайте для ліпшої атмосфери киргизький блек-метал, і понеслись.

( Читати і дивитись далі )

4-денна кругова поїздка по периметру озера Іссик-Куль добігала свого завершення. До майже повного кола залишалося проїхати невеликий південно-західний шматочок.

( Читати і дивитись далі )

Продовжуємо подорож південним берегом Іссик-Куля, і на черзі заключна із трьох ущелин, які ми бачили на власні очі. Вона несхожа на дві попередні, окрім того, тут була можливість піднятися в гори, на найвищу висоту за всю поїздку – близько 3900 метрів над рівнем моря. Це настільки високо, що на той момент там досі лежав сніг, а було, на секундочку, 31 травня. І звісно, найвище побачене місце справило одне з найсильніших вражень від Киргизстану.

( Читати і дивитись далі )

Киргизький обласний центр Каракол, про який я писав раніше, є своєрідними воротами до ущелин південного узбережжя озера Іссик-Куль. Ці ущелини абсолютно несхожі між собою і більшість із них можна сміливо відносити до найгарніших місць у країні. Сьогодні ми відправляємось у першу з них, яка називається Джети-Огуз.

( Читати і дивитись далі )

Історично так склалося, що південний (тепліший) берег озера Іссик-Куль переважно дикий, а майже вся туристична інфраструктура зосереджена на північному, ближчому до киргизької столиці.

Головним курортним центром на цій стороні є 10-тисячне місто Чолпон-Ата – «Венера-батько». У киргизькій мові назва цієї планети не має чіткої статевої належності, тому ось так.

( Читати і дивитись далі )

Зранку другого дня у Киргизії ми нарешті покинули Бішкек і відправились подалі від цивілізації, у гори та ущелини.

( Читати і дивитись далі )

Ця замітка – про дорогу до Киргизії і назад, а саме про небо, літачки й види з їх ілюмінаторів. Так вийшло, що перельотів було аж п’ять: із Борисполя в Бішкек через Алмати і назад, а також один внутрішній між найбільшими киргизькими містами, Ош – Бішкек. У всіх них я наколядував собі місце біля вікна, і хоча фото на телефон на льоту то таке, показати дещо для загального уявлення можна.

А почну з Борисполя, і правда, не тільки ж десь за бугром може бути так гарно?

( Бориспіль - Алмати - Бішкек - Ош )