Де мене носило

Традиційно і часто незаслужено вважається, що промислові міста не мають власного обличчя й нічим не можуть бути цікавими туристам. Хоча насправді навіть заводи й фабрики іноді виявляються не менш грандіозними та вражаючими, ніж готичні собори й середньовічні замки. Принаймні для мене.

1. Маріуполю у цьому плані «пощастило» аж двічі – тут знаходяться одразу два металургійні заводи повного циклу, які візуально являють із себе чи не найбільш ефектні промислові споруди. А що знаходиться місто на березі моря, то така комбінація робить його чи не взагалі унікальним, принаймні в межах колишнього СРСР.

( Читати і дивитись далі )

По решті локацій Туреччини, які я побачив протягом вересневої відпустки, але ще не розказував, пробіжусь буквально галопом у двох коротких розповідях. Просто щоби зайвий раз акцентувати, яка там різноманітна й шалена природа за межами оліклюзівних готелів, можливо, хтось собі щось запримітить на майбутнє.

1. Починалося все з вулкану, з вершини якого зроблений і цей кадр зокрема.

( Читати і дивитись далі )

Після семи днів активних покатушок західною частиною Херсонщини настав час перебиратися на її схід, переважно степовий, сільський та малолюдний. Найбільше місто на цій половині, Генічеськ, має усього 19 тис. населення, тим не менш це крупний курорт і сам по собі, а заодно виступає воротами на Арабатську стрілку.

1. Також це найвіддаленіше від Херсона місто області, їхати до нього автобусом цілих 4 години, дорога проходить через обидві Каховки, пару малих райцентрів і навіть Кривий Ріг – правда, не моє рідне місто, а тезку із Новотроїцького району.

( Читати і дивитись далі )

У травні 1565 року до берегів Мальти підійшла османська ескадра султана Сулеймана І Пишного із більш ніж 200 суден з 35 тис. військ на борту. Метою їх було захоплення архіпелагу і встановлення таким чином практично остаточного контролю над Середземним морем. Із суші туркам протистояло 6-8 тис. лицарів Мальтійського ордену на чолі з Великим магістром Жаном Паризом де ла Валеттом, купка іспанських найманців та місцевих ополченців. Облога тривала майже чотири місяці і закінчилась розгромом ескадри, яка понесла приблизно вдесятеро більше втрат військових та одного з адміралів і змушена була відступити.

Із закінченням війни Валетт береться проектувати нове місто-фортецю і сам закладає наріжний камінь. Місто повинно було стати не тільки неприступною твердинею, а й зручним для життя. Воно мало досить продумані на ті часи системи відведення сміття та нечистот. Строго перпендикулярні вулиці всі виходили до моря, що створювало систему кондиціонування, дуже актуальну для тутешнього спекотного клімату.

1. До закінчення будівництва Великий магістр не дожив, але цілком логічно, що новостворене місто було назване на його честь. Згодом воно стало столицею Мальти.

( Читати і дивитись далі )

Як я вже згадував у попередніх розповідях про Мальту, на противагу суцільній міській агломерації на її півночі, південь острова – переважно сільська місцевість та стрімкі скелі над Середземним морем. Одне з найгарніших місць на цьому узбережжі має назву Дінглі.

1.

( Читати і дивитись далі )

Оглянувши популярні мальтійські Три міста Великої гавані, вийдемо трохи за їх межі – там теж цікаво. Варто покинути розкручену багатолюдну зону всередині фортечних бастіонів, і потрапляєш у зовсім інший світ. Туристів та гамору тут практично немає, лише традиційний уклад мальтійського життя і невідомі широкому загалу пам’ятки, що не заважає їм бути вражаючими.

1. Почнемо із міста Заббар, що на південний схід від Бормли. Так як Бормла вся досі оточена фортечними мурами, вихід із одного населеного пункту в інший здійснюється через ворота. У даному випадку, через браму Нотр Дам.

( Читати і дивитись далі )

8 березня 2017 року стало, без перебільшення, однією із чорних дат у новітній історії Мальти. Цього дня унаслідок сильного шторму обвалилася арка Лазурне вікно, що біля затоки Дуейра, на крайньому заході острова Гозо. Це була чи не найпопулярніша природна цікавинка країни, а зйомка біля неї епізодів «Гри престолів» тільки додала їй відомості.

1. Тепер побачити колишній геніальний витвір води та вітру можна лише на численних фото та листівках.

( Читати і дивитись далі )

За кілька годин після приземлення в міжнародному аеропорту Мальти я вже був на північно-західному її краю, звідки можна перебратися на другий за величиною острів країни – Гозо.

1.

( Читати і дивитись далі )

Площа Словенії складає усього трохи більше 20 тис. квадратних кілометрів. Якщо її розмістити в рейтингу українських областей за цим показником, вона була б на двадцятому місці, між Хмельницькою та Волинською обл.

1. Тим більше неймовірно, що в такій крихітній країні уміщується одразу декілька кліматичних зон. Усього години три в дорозі, і з гірської прохолоди Альп потрапляєш на спекотне адріатичне узбережжя. І певно, найцікавішою точкою на ньому в межах Словенії є містечко Піран.

( Читати і дивитись далі )

Острів Ібіца відомий на весь світ як чи не найперший центр нічного та клубного життя, усієї можливої тусні, дискотек і просто свободи поглядів за межами будь-якої моралі та здорового глузду. Словом, місце, яке пасує мені, як слон до посудної лавки (та і взагалі я в Іспанію поки й близько не збирався). А побував там завдяки роботі (принагідно можна й роботу похвалити, яка не тільки забирає по 40 годин життя на тиждень, але іноді й щось таке дарує).

Звісно, клубів і дискотек на моїх фото не буде, бо зовсім не моя тема, а от сама Ібіца – то будь ласка. За межами тусовочної частини це дуже фотогенічне місто з добре збереженим історичним центром та великою фортецею, а навколишні морські береги – суцільно прекрасні скелі.

Почну з урбаністичної частини. І так, насправді це все мало місце ще у травні, але я спеціально залишив розгрібання теплих фоток на зараз, коли надворі мерзенний дубак.

( Читати і дивитись далі )