Де мене носило

У другій частині, присвяченій столиці Словаччини, ідемо дивитись замок та підіймемось на оглядові майданчики.

( Читати і дивитись далі )

Продовжуємо гуляти чарівним Тренчином. Після того, як побачили все з позиції краба, час підніматись нагору.

( Читати і дивитись далі )

У пошуках чергового словацького замку ми направляємось у місто Бойніце. Воно зовсім маленьке (5 тис. населення) і не має свого вокзалу чи автовокзалу, тому добиратись сюди так чи інакше через сусідню Прєвідзу, майже вдесятеро більшу.

У Прєвідзі я заодно ночував, ставши, певно, першим українським постояльцем за бозна-скільки часу, бо адміністратор у готелі про всяк випадок два рази перепитав, а де ж моя віза в паспорті:) Залишивши речі в готелі, вирушаю в Бойніце, до якого можна доїхати міськими автобусами.

( Бойніце + Прєвідза )

Серед більш ніж трьохсот замків, фортець та палаців Словаччини особняком стоїть Оравський град. Один з найбільш масштабних, фотогенічних і ще багато най-най-… Його безперечно варто побачити на власні очі, хоч і добратись не так легко.

( Оравський град )

Ось і добрався я до фотографій, зроблених під час 4-денної вилазки у Словаччину на вихідні до Дня Конституції. Хай це і не найкрутіший закордон, де можна побувати, але то була моя перша самостійна подорож в ЄС і Шенгенську зону, яку я сам собі спланував (ще й все вийшло), тому однозначно запам’ятається. А так як всі дороги ведуть у Кошице, з нього і почнемо.

( Читати і дивитись далі )

Екскурсія-експедиція, у якій я брав участь, не передбачала зупинки у Пряшові, але неочікувано у нас з’явився вільний час із-за того, що замок Списький Град у березні виявився закритим.

Пряшів – доволі крупне за словацькими мірками місто (91 тис. чол.), центр одного з восьми країв. Часу у нас було небагато, але все цікаве у місті розташоване компактно в межах історичної частини, у яку можна потрапити через цілком середньовічну браму.

( Читати і дивитись далі )

Іще на під’їзді до цього міста розумієш, що попереду на тебе чекає щось незвичайне. Історичний центр Левочі, що здіймається над рештою міста, оточений стародавнім муром, збереженим на 4/5, при чому це не просто невелика фортеця, а повноцінне середньовічне місто з цілими вулицями давніх будинків, храмів та площ. Заповідник минулих віків, що являє собою центр міста, з 2009 року занесений до списку світової спадщини ЮНЕСКО.

( Левоча )

Подолинець важко назвати туристичним місцем чи сказати, що тут є щось унікальне. Але це було перше місто у Словаччині, яке я відвідав, і тому, так чи інакше, особливе. Своєрідна демо-версія того що можна побачити у цій надзвичайно цікавій країні.

( Читати і дивитись далі )

На ці «конституційні» вихідні удалось здійснити невеличку подорож у Словаччину своїм ходом. Мені вже доводилось раніше бувати самому за кордоном, у Білорусі, але там відсутній мовний бар’єр та і ментально білоруси все ж ближчі. Тому у день виїзду був навіть дещо на стрьомі, мало там, як воно вийде, але вийшло все добре.

Зате довелось відчути на собі усі переваги самостійної подорожі, не з екскурсією. Ідеш і їдеш куди хочеш, їси коли хочеш, ніяких прив’язок до випадкових і не завжди приємних людей. І це все – в одній із найгарніших країн Європи, водночас зовсім не розбещеній натовпами туристів.

У Словаччині я вже бував протягом двох днів у березні, якраз-таки на екскурсійному маршруті, і вже приблизно знав чого чекати. Адже ця країна відома, по-перше, своїми горами, в той час як в тіні залишаються неймовірні зАмки та вражаючі міста, часом з повністю збереженим історичним центром. За два повні і два неповні дні удалось накатати такий маршрут:

Кошице – Ружомберок – Оравський Підзамок – Жиліна – Бойніце – Прєвідза – Тренчин – Братислава – Кошице.

Нижче розкажу, як воно доводилось виживати дикій людині у Євросоюзі, раптом кому стане у нагоді. Ну а кому лінь чи нецікаво, може листати одразу униз до фоточок.
( Читати і дивитись далі )