Де мене носило

Я вже не пам’ятаю, коли востаннє відпочивав у форматі кількаденного вилежування на пляжі і геть відвик од такого відпочинку та місць для нього призначених. Винятком у цьому році стала Генічеська Гірка, де зупинився на дві доби, бо саме з неї найзручніше добиратися до рожевого Генічеського озера. Тому заодно покажу трохи кадрів самого села. І моря, звісно ж.

1.

( Читати і дивитись далі )

Мабуть, досі не залишилось в Україні людини, яка б не чула про Олешківські піски – найбільшу вітчизняну пустелю. Особливо у цьому році, коли із зрозумілих причин всі зацікавились внутрішнім туризмом.

1. Але якщо підійти до питання ближче, виявляється, відвідати їх не так просто – адміністрація природного парку забороняє це робити без їх відома та без екскурсійного супроводу. Річ у тім, що по сусідству з пустелею активно діє військовий полігон, а ще там досить легко заблукати чи просто вирубитись від теплового удару.

( Читати і дивитись далі )

У 1726 році на території фортеці Переволочна, що розташовувалась в районі нинішнього Верхньодніпровська, запорізькі козаки збудували дерев’яну церкву, освячену на честь Воскресіння Христового. На тому місці вона простояла всього кілька десятиліть; переселяючись на південь, козаки забрали її з собою – спустили на баржі по Дніпру («переїзди» дерев’яних церков – то взагалі досить популярна для України тема) і наново зібрали у місті Берислав, пересвятивши у Введенську. Тут вона знаходиться і понині.

Це далеко не найстаріший дерев’яний храм України і, певно, не найгарніший, проте точно єдиний, що вцілів із усіх козацьких січей та фортець, тому унікальний і особливо цінний.

1. У 1853 р. церква-мандрівниця переїхала ще раз, із центру Берислава на околицю, своє нинішнє місце. У наш час це район хлібокомбінату, біля якого я і вискочив, повертаючись зі Зміївки.

( Читати і дивитись далі )

Після архітектурної сторони Нової Каховки можна звернути увагу і на природу навколо неї. Місто витягнулося уздовж берега Дніпра, тим більше, основна частина берегової лінії відділена від житлової забудови розкішним парком.

1. Носить він ім’я Степана Фалдзінського, котрий власне і проектував парк у 50-ті роки. Що мало бути не такою і тривіальною задачею, бо до того на цьому місці була ділянка Олешківських пісків, тобто появі зелені передувало вивезення піску та укладання шару чорнозему із дніпровських заплав.

( Читати і дивитись далі )

Із Каховки почалося моє триденне знайомство із великою цікавою агломерацією, назву якій вона, власне, і дала. На саме місто з запасом вистачить 3-4 години часу, і в даному випадку запас якраз не завадив. Хоча здавалося, що б могло завадити прогулянкам Херсонщиною в кінці липня? Не злива ж на півдня, в самому-то ділі.

1.

( Читати і дивитись далі )

Якщо їхати в Асканію-Нову, найперше треба мати на прицілі виїзд у степ на сафарі, котрий залишає по собі найбільше вражень. Але на зоо- і дендропарк, які в такому випадку залишаться в тіні, теж потрібно виділити час, бо й вони однозначно варті уваги. Тому у якості розігріву до степу, спочатку прогуляємось ними.

1.

( Читати і дивитись далі )

На південь від міста Очаків, затиснена між Дніпровським лиманом та Чорним морем, лежить Кінбурнська коса – один з куточків заповідної незайманої природи українського Причорномор’я. Саме туди була спрямована моя перша відпускна вилазка із Херсона.

1. Втім, зупинку варто зробити ще на під’їзді до коси (по-науковому вона взагалі-то півострів), у селі Рибальче Голопристанського району.

( Кінбурнська коса )

Перше фортифікаційне укріплення на території сучасного Херсону з’явилося за кілька десятиліть до заснування самого міста. Називалося воно Олександр-Шанц і було закладено фельдмаршалом фон Мініхом. Наприкінці 18 ст. його оприходував і розбудував під свої потреби уже Потьомкін. Відновлена твердиня мала площу майже 100 гектар, була якнайкраще оснащена за канонами того часу і… так і не прийняла жодної битви. Під кінець 19 ст. вона втратила своє значення і почала розчинятися у міській забудові.

1. Тим не менш, досі від неї залишилось немало: земляні вали з двома брамами, арсенал, собор та кілька дрібніших споруд. Із однієї з брам і почнемо її огляд, Очаківської. До неї можна вийти з Перекопської вулиці.

( Читати і дивитись далі )

Темними квітневими вечорами, які цього року були темними не тільки в прямому, а і в переносному сенсі, я, однак, ще не розгубив залишків оптимізму, що хоча б у другій половині літа хоча б по Україні можна буде подорожувати. І спланував собі десятиденну відпустку (потім накинув ще день) по Херсонській області із заїздом у Запоріжжя. Думав накидати ще пару варіантів у інші регіони, та все не вистачало часу. Влітку на горизонті замаячив навіть деякий закордон, із небагатим вибором між Туреччиною, Албанією та ще декількома і тестом при в’їзді. Хоча ні, можна без тесту. Але при поверненні треба, або самоізоляція. Та ні, не треба. Хоча стійте, таки зробіть тест і привезіть п’ять волосин з гриви незайманого єдинорогу.

( . . . . . )