![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykЯк відомо, Кривий Ріг вважається найдовшим містом Європи, і проїхати його з півночі на південь – задача не з легких. Причому це стосується як автомобільного транспорту, так і залізниці. Основна залізнична лінія проходить майже через усе місто і поїзди дальнього слідування витрачають на неї близько години, ще й зупиняються на двох основних міських вокзалах.
Північна частина цієї лінії (якою я катаюсь дуже часто – до станції «Рокувата») проходить переважно через села Криворізького району, а місто при цьому добре видно зі сторони. Фотографувати з поїзда толком не встигнеш, зате можна відмітити на навігаторі панорамні точки і запам’ятати, де над колією є стежка – щоб потім повторити цей маршрут на велосипеді.
Що я і зробив на одні квітневі вихідні, поділивши всю дистанцію на дві невеличкі вилазки. Отже, в цій замітці не буде якихось природних чи архітектурних пам’яток, а просто панорами великого, промислового, а для когось рідного міста.
Рухатись будемо з півдня на північ, від 17-го кварталу, що своїм південно-східним боком виходить на річку Саксагань. Удалині видно залізничний міст.
Цілком логічно, що міст має охоронятися, але неочікувано виявилось, що ні (принаймні на той момент, бо сторожки і все інше необхідне для цього є). Можна вільно видертись нагору (ну, ви ж пам’ятаєте, що за мною не все варто повторювати) і забацати панорамку.
Над 9-поверхівками здіймається суто криворізький різновид веж – копер шахти (Тернівська, раніше ім. Леніна). Зліва у Саксагань впадає струмок балки Сербінова (у народі «Бурулька»).
І свої гори в Кривому Розі теж є – то відвали пустої породи залізної руди.
Вище за течією знаходиться підвісний пішохідний місток, нам на ту сторону.
Перетнувши річку, покидаю місто і рухаюсь на південь. Дорогою трапиться Коломійцевський гранітний кар’єр, який мені завжди важко оминути. Цього разу застав його у весняному цвіті:
Кар’єр діючий і підступитись не можна. Хоча того разу мені чомусь стукнуло в голову пробратись ще зі східного борту (і працівники навіть дозволили зробити фото, а логічніше було б, якби просто послали лісом).
За кар’єром – знову залізниця, тут знаходиться зупиночна платформа «54 км», затиснута між селами Тернуватий Кут і Новоіванівка. На горизонті – копри шахти «Гвардійська».
Платформа піднята вище рівня навколишніх сіл, тому з неї видно багато навколо. Міську забудову:
Фабрика ДФ-4 (хз як розшифровується) Північного ГЗК і шахта «Первомайська» за нею. З точки зйомки до фабрики 6 кілометрів, до шахти – майже 9.
А це погляд на 6 км на південь, на шахту «Суха Балка»:
Із-за дерев стирчить господарство Коломійцевського кар’єру.
До платформи саме під’їхала електричка і забрала людей на Рокувату.
Я ж рухаюсь у протилежний бік. «Гвардійська»:
Тут на передньому плані якийсь кар’єр був, схоже:
ДФ-4 і «Первомайська».
Дроти заважають, але видимість пристойна. Якщо правильно розпізнав, зліва шахта «Північна-Вентиляційна», а продовгуваті будинки відносяться до підприємства «Кривбасвибухпром».
Нагадування, що ми все ще на залізниці.
Добираюсь до станції Саксагань (відкрита в 1959 р. і будівлі явно того ж віку).
Однойменне селище при станції.
Від нього завертаю назад у місто, через село Гірницьке.
Нетрадиційний ракурс на стайні поміщика Харіна біля парку «Веселі Терни»:
До 17-го кварталу вертаюсь через мікрорайон Косигіна. Вулиця Косигіна у рамках декомунізації отримала назву Чарівна, хе-хе.
Другу частину починаємо від села Шевченкове. На виїзді з Кривого Рогу в село – олійниця 1905 року:
Шевченкове до декомунізації мало також не надто оригінальну назву, Орджонікідзе.
Копри шахт – як сторожові вежі. З такої відстані я їх не впізнаю.
На виїзді з Шевченкового знову піднімаюсь на залізничний насип. «Первомайська» звідси значно ближче.
Мікрорайон Даманський – най-найпівнічніший у місті. Край світу в буквальному сенсі.
Примітний будинок під червоним дахом – насправді недобудована пустка:
Зблизька, на зворотному шляху.
Але то буде потім, а поки я за містом, і від Даманського мене насправді відділяють розкішні оксамитові поля. Чудова кольорова терапія після чорно-білої зими.
Саксагань.
У цьому місці утворює дуже гарний меандр:
Село Кам’яне Поле – моє улюблене на цій стороні. Вокзал у стилі «дуже мінімалізм»:
За селом починається дачний масив, а залізниця вкотре перетинає річку. Місток маленький і тим більше не охороняється.
Тут закінчується Криворізький район. За залізною дорогою (зліва на фото) – уже Софіївський.
Я ж роблю ще кілька кадрів і їду назад до цивілізації.
Північна частина цієї лінії (якою я катаюсь дуже часто – до станції «Рокувата») проходить переважно через села Криворізького району, а місто при цьому добре видно зі сторони. Фотографувати з поїзда толком не встигнеш, зате можна відмітити на навігаторі панорамні точки і запам’ятати, де над колією є стежка – щоб потім повторити цей маршрут на велосипеді.
Що я і зробив на одні квітневі вихідні, поділивши всю дистанцію на дві невеличкі вилазки. Отже, в цій замітці не буде якихось природних чи архітектурних пам’яток, а просто панорами великого, промислового, а для когось рідного міста.
Рухатись будемо з півдня на північ, від 17-го кварталу, що своїм південно-східним боком виходить на річку Саксагань. Удалині видно залізничний міст.
Цілком логічно, що міст має охоронятися, але неочікувано виявилось, що ні (принаймні на той момент, бо сторожки і все інше необхідне для цього є). Можна вільно видертись нагору (ну, ви ж пам’ятаєте, що за мною не все варто повторювати) і забацати панорамку.
Над 9-поверхівками здіймається суто криворізький різновид веж – копер шахти (Тернівська, раніше ім. Леніна). Зліва у Саксагань впадає струмок балки Сербінова (у народі «Бурулька»).
І свої гори в Кривому Розі теж є – то відвали пустої породи залізної руди.
Вище за течією знаходиться підвісний пішохідний місток, нам на ту сторону.
Перетнувши річку, покидаю місто і рухаюсь на південь. Дорогою трапиться Коломійцевський гранітний кар’єр, який мені завжди важко оминути. Цього разу застав його у весняному цвіті:
Кар’єр діючий і підступитись не можна. Хоча того разу мені чомусь стукнуло в голову пробратись ще зі східного борту (і працівники навіть дозволили зробити фото, а логічніше було б, якби просто послали лісом).
За кар’єром – знову залізниця, тут знаходиться зупиночна платформа «54 км», затиснута між селами Тернуватий Кут і Новоіванівка. На горизонті – копри шахти «Гвардійська».
Платформа піднята вище рівня навколишніх сіл, тому з неї видно багато навколо. Міську забудову:
Фабрика ДФ-4 (хз як розшифровується) Північного ГЗК і шахта «Первомайська» за нею. З точки зйомки до фабрики 6 кілометрів, до шахти – майже 9.
А це погляд на 6 км на південь, на шахту «Суха Балка»:
Із-за дерев стирчить господарство Коломійцевського кар’єру.
До платформи саме під’їхала електричка і забрала людей на Рокувату.
Я ж рухаюсь у протилежний бік. «Гвардійська»:
Тут на передньому плані якийсь кар’єр був, схоже:
ДФ-4 і «Первомайська».
Дроти заважають, але видимість пристойна. Якщо правильно розпізнав, зліва шахта «Північна-Вентиляційна», а продовгуваті будинки відносяться до підприємства «Кривбасвибухпром».
Нагадування, що ми все ще на залізниці.
Добираюсь до станції Саксагань (відкрита в 1959 р. і будівлі явно того ж віку).
Однойменне селище при станції.
Від нього завертаю назад у місто, через село Гірницьке.
Нетрадиційний ракурс на стайні поміщика Харіна біля парку «Веселі Терни»:
До 17-го кварталу вертаюсь через мікрорайон Косигіна. Вулиця Косигіна у рамках декомунізації отримала назву Чарівна, хе-хе.
Другу частину починаємо від села Шевченкове. На виїзді з Кривого Рогу в село – олійниця 1905 року:
Шевченкове до декомунізації мало також не надто оригінальну назву, Орджонікідзе.
Копри шахт – як сторожові вежі. З такої відстані я їх не впізнаю.
На виїзді з Шевченкового знову піднімаюсь на залізничний насип. «Первомайська» звідси значно ближче.
Мікрорайон Даманський – най-найпівнічніший у місті. Край світу в буквальному сенсі.
Примітний будинок під червоним дахом – насправді недобудована пустка:
Зблизька, на зворотному шляху.
Але то буде потім, а поки я за містом, і від Даманського мене насправді відділяють розкішні оксамитові поля. Чудова кольорова терапія після чорно-білої зими.
Саксагань.
У цьому місці утворює дуже гарний меандр:
Село Кам’яне Поле – моє улюблене на цій стороні. Вокзал у стилі «дуже мінімалізм»:
За селом починається дачний масив, а залізниця вкотре перетинає річку. Місток маленький і тим більше не охороняється.
Тут закінчується Криворізький район. За залізною дорогою (зліва на фото) – уже Софіївський.
Я ж роблю ще кілька кадрів і їду назад до цивілізації.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2019-08-08 08:54 am (UTC)no subject
Date: 2019-08-08 09:46 am (UTC)no subject
Date: 2019-08-08 06:45 pm (UTC)no subject
Date: 2019-08-08 07:16 pm (UTC)no subject
Date: 2019-08-08 08:14 pm (UTC)Завжди, коли в Кривий Ріг в'їжджав, мав таке почуття немов каналізаційним люком по голові.
no subject
Date: 2019-08-08 09:17 pm (UTC)no subject
Date: 2019-08-09 06:28 am (UTC)no subject
Date: 2019-08-09 08:02 am (UTC)