Гусятин без гусей
Oct. 9th, 2018 08:04 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykОсь і добрався я до найсхіднішого райцентру Тернопілля, назва якого з гусьми ніяк не пов’язана, а походить від прізвища/прізвиська Ус або Всятин.
Хоча у містечку не залишилось ні замку, ні ратуші, воно все одно насичене пам’ятками і по-своєму цікаве. А ще має село-тезку по той бік Збруча.
Огляд почнемо із костьолу Святого Антонія 1645 року, що недалеко від центру. Ренесансна базиліка була створена для потреб кляштора бернардинців на місці старішого дерев’яного храму.
У радянські часи будівля слугувала виробничим та складським приміщенням, хоча у 1975 році її реставрували. Але то все одно було давно і нинішній стан святині місцями кошмарний.
Це, певно, рештки келій:
Декор понищений і не дуже:
Втім, пару років тому почалась реставрація, перші результати якої уже видно по верхній частині. Сподіваємось, у місцевих католиків вистачить наснаги і коштів довести її до кінця.
Всередині весь цей час тривають служби.
А поки просто на будівельному майданчику у пісочку грають діти.
Із костьольного пагорбу відкривається вид на ставки, які каскадом тягнуться паралельно Збручу.
Спустимось до них:
Панорама східної частини Гусятина:
Церква під золотими цибульками - не якийсь незграбний новобуд, а старезний оборонний храм, такі справи.
Костьол і не тільки:
Ну а далі Збруч, колись кордон між частинами розірваної на шматки України:
Історично місто лежало на обох берегах Збруча. Але ще у 1772 році річка стала кордоном Австро-Угорської та Російської імперій, а пізніше – Польщі та СРСР. Нині село по той бік так само зветься Гусятин, але відноситься до Чемеровецького району Хмельницької області.
У міжвоєнний період з радянської сторони біля мосту звели колонаду, що символізувала в’їзд до країни рад. Зараз вона є символом для обох Гусятинів.
Село Гусятин Хмельницької області – якраз таки просто село. Усі збережені пам’ятки на тернопільському боці.
Тим не менш, сюди варто пройти і піднятись на найближчий пагорб, звідки відкривається розкішна панорама більшої частини міста.
Справа від колонади у парку видно оборонну синагогу:
Синагога з костьолом, разом і окремо:
Та просто види на Гусятин, урбаністичний та сільський:
Єврейська божниця середини 16 ст. була складовою частиною оборонної системи міста, про що свідчать її потужні стіни та ряд бійниць на верхньому ярусі. У 1979-2002 роках її переобладнали під краєзнавчий музей, але в останні роки вона стоїть зачиненою пусткою.
Деінде в шпарини можна зазирнути, але нічого радісного ви там не побачите:
У центрі міста є пару цікавих пам’ятників: Северину Наливайку, який народився в Гусятині, та монумент Незалежності.
Онуфріївська церква-фортеця 1600 року також була міцною оборонною одиницею, оточеною мурами. На жаль, новітній час не пошкодував святиню: у 1928 році розібрали верхній ярус з бійницями, а незалежні українці вдягнули її в сіру шубу і позолочені блямби.
На перший погляд здається, що Гусятин можна неспішно обійти за якусь годину, але це враження оманливе. Містечко реально затягує. І якщо на початку я ледве плентався й роздумував, чим зайняти купу вільного часу, то назад уже буквально біг, аби не спізнитись на свій автобус.
На бігу дознімав проспект Незалежності, де зберіглось кілька вілл та кам’яниць сторічної давнини.
Хоча у містечку не залишилось ні замку, ні ратуші, воно все одно насичене пам’ятками і по-своєму цікаве. А ще має село-тезку по той бік Збруча.
Огляд почнемо із костьолу Святого Антонія 1645 року, що недалеко від центру. Ренесансна базиліка була створена для потреб кляштора бернардинців на місці старішого дерев’яного храму.
У радянські часи будівля слугувала виробничим та складським приміщенням, хоча у 1975 році її реставрували. Але то все одно було давно і нинішній стан святині місцями кошмарний.
Це, певно, рештки келій:
Декор понищений і не дуже:
Втім, пару років тому почалась реставрація, перші результати якої уже видно по верхній частині. Сподіваємось, у місцевих католиків вистачить наснаги і коштів довести її до кінця.
Всередині весь цей час тривають служби.
А поки просто на будівельному майданчику у пісочку грають діти.
Із костьольного пагорбу відкривається вид на ставки, які каскадом тягнуться паралельно Збручу.
Спустимось до них:
Панорама східної частини Гусятина:
Церква під золотими цибульками - не якийсь незграбний новобуд, а старезний оборонний храм, такі справи.
Костьол і не тільки:
Ну а далі Збруч, колись кордон між частинами розірваної на шматки України:
Історично місто лежало на обох берегах Збруча. Але ще у 1772 році річка стала кордоном Австро-Угорської та Російської імперій, а пізніше – Польщі та СРСР. Нині село по той бік так само зветься Гусятин, але відноситься до Чемеровецького району Хмельницької області.
У міжвоєнний період з радянської сторони біля мосту звели колонаду, що символізувала в’їзд до країни рад. Зараз вона є символом для обох Гусятинів.
Село Гусятин Хмельницької області – якраз таки просто село. Усі збережені пам’ятки на тернопільському боці.
Тим не менш, сюди варто пройти і піднятись на найближчий пагорб, звідки відкривається розкішна панорама більшої частини міста.
Справа від колонади у парку видно оборонну синагогу:
Синагога з костьолом, разом і окремо:
Та просто види на Гусятин, урбаністичний та сільський:
Єврейська божниця середини 16 ст. була складовою частиною оборонної системи міста, про що свідчать її потужні стіни та ряд бійниць на верхньому ярусі. У 1979-2002 роках її переобладнали під краєзнавчий музей, але в останні роки вона стоїть зачиненою пусткою.
Деінде в шпарини можна зазирнути, але нічого радісного ви там не побачите:
У центрі міста є пару цікавих пам’ятників: Северину Наливайку, який народився в Гусятині, та монумент Незалежності.
Онуфріївська церква-фортеця 1600 року також була міцною оборонною одиницею, оточеною мурами. На жаль, новітній час не пошкодував святиню: у 1928 році розібрали верхній ярус з бійницями, а незалежні українці вдягнули її в сіру шубу і позолочені блямби.
На перший погляд здається, що Гусятин можна неспішно обійти за якусь годину, але це враження оманливе. Містечко реально затягує. І якщо на початку я ледве плентався й роздумував, чим зайняти купу вільного часу, то назад уже буквально біг, аби не спізнитись на свій автобус.
На бігу дознімав проспект Незалежності, де зберіглось кілька вілл та кам’яниць сторічної давнини.