Де мене носило

Нескінченні дощі у джунглях центральної частини Коста-Рики змусили нас швидше тікати в сторону її тихоокеанського узбережжя, куди більш сухого та спекотного. Там нарешті з’явилася змога висушити речі та трохи відпочити на пляжах.

( Читати і дивитись далі )

У продовження розповіді про надзвичайно насичену цікавинками Мадейру настав час розказати, що можна побачити на її сході. І не побачити теж.

1. Почну з мису Гаражау, що знаменитий місцевою статуєю Христа-Спасителя. Поставили її в 1926 році, так що це точно не плагіат Ріо-де-Жанейро, чий куди відоміший аналог приблизно того ж віку. Ну і розміри зовсім не ті, так він виглядає здалеку, бачите?.. А придивіться уважніше.

( Читати і дивитись далі )

Продовжую свою неквапливу розповідь про вересневі мандри Мадейрою. Цього разу відправимося південним узбережжям на захід від Фуншалу, до точки, яку називають найвищим мисом Європи. Перша зупинка – у містечку Камара-де-Лобуш.

1. У всяких путівниках його вперто називають рибальським селом, хоча, скажу я вам, ні хрена собі село на 35 тисяч мешканців, на острові друге за кількістю населення після столиці.

( Читати і дивитись далі )

Якщо назва острова Мадейра з португальської мови буквально перекладається як «деревина» (що й не дивно, з урахуванням того, скільки тут рослинності), то її столицю Фуншал назвали взагалі на честь квітки. Ну як квітки, фенхелю. І свою квітучу назву він цілком виправдовує. З цього дуже фотогенічного міста і розпочну свою неквапливу розповідь про острів вічної весни.

( Читати і дивитись далі )

Як все-таки приємно зустрічати новий день, коли просто за вікном ось такі пейзажі… Навіть незважаючи на те, що хрін вимовиш назву села, у якому ми ночували – Kirkjubæjarklaustur :)

( Читати і дивитись далі )