Фуншал, частина 1. Квіткове гетто
Oct. 18th, 2021 07:17 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykЯкщо назва острова Мадейра з португальської мови буквально перекладається як «деревина» (що й не дивно, з урахуванням того, скільки тут рослинності), то її столицю Фуншал назвали взагалі на честь квітки. Ну як квітки, фенхелю. І свою квітучу назву він цілком виправдовує. З цього дуже фотогенічного міста і розпочну свою неквапливу розповідь про острів вічної весни.
2. А ще конкретніше, із готелю та району навкруги. Мадейра – це якраз той випадок, коли варто розщедритися на номер з видом на океан, бо нафіга інакше взагалі тут селитися?.. Навіть якщо проводити цілі дні у мандрах, воно все одно того варте. Засинати під шум хвиль вночі (комарі тут є, але вони німі, і за відсутність цього мерзенного їбучого пищання їм можна пробачити навіть укуси), словом спати з відчиненим балконом не тільки можна, а й потрібно. І так само на світанку, спостерігати за першими сонячними відблисками на хмарах, неспішно вигулюючи свою жирну тушку по балкону, поки внизу якісь невдахи уже мудохаються з ранковою йогою.
3. Залежно від погоди види радикально інакші.
4. Але в будь-якому разі ця синя нескінченність заворожує. Океанічну рівнину розбавляє 15-метрова скелька Ilheu do Gorgulho, ну і той смайлик теж неодноразово примелькався.
5.
6. Крім того, у готелю вільний доступ на дах, хоча там немає нічого для довгого проводження часу, просто їм пофіг. У нас якщо й залізти на якийсь будинок, то через годину обурені громадяни писатимуть у «Чорний список Вінниця», що якісь підараси знову неправі. Натомість там у мене була можливість поглянути і в протилежну сторону відносно своїх вікон, на північ. Маленька церква майже не виділяється серед житлових будинків:
7. А це схід. Над багатоповерхівками на гори деруться хатинки приватного сектору, де живуть справжні мешканці цієї землі.
8. Від готелю всього нічого до парку (схоже він теж зветься Горгульйо, як і скелька). Сам готель – ота біло-червона штука, яка з цього ракурсу виглядає вище всіх, хоча насправді ніфіга.
9.
10. Місцевий креатив.
11.
12. Навколишній район зветься Ліду (Lido) і являє собою класичне туристичне гетто, так що ніби й краще було селитися в старому місті, але зараз не принципово. Хай туристи і почали частково виходити з ковідної коми, все одно очевидно, що поки їх геть трішки відносно дворічної давнини і пропускної можливості району вцілому. На тлі листівочних світлих хатинок із черепичними дахами Ліду виглядає справжньою злоякісною пухлиною. Таке відчуття, що сюди пустили на три місяці всіх забудовників Києва,а потім забули скинути нахер в океан зі скелі Горгульйо.
13. Вона ж ближче:
14. Природа навіть у такому районі чудесна. Лише з води можна розгледіти, що майже з вертикального обриву прямо в океан стікає водоспад:
15. Серед сучасної архітектури є і непогані зразки. Суб’єктивно мені сподобався 5-зірковий Savoy Palace, ось загальний план на нього:
16. Шматочок ближче:
17. Серед іншого, виділяється буйною рослинністю навкруги, на даху і навіть на балконах:
18.
19.
20. Між багатоповерхівками Ліду іноді трапляються маленькі будинки, і серед них теж присутні дуже хороші.
21. Трохи прогуляємось у напрямку центру.
22.
23. Тут теж багато зелені, цілі багаторівневі сади з терасами просто вписані в житлову забудову:
24. Навіть якщо рослинка виглядає як виходець із вищої ліги пекла, все одно повинна мати мі-мі-мішні квіточки.
25. Готелі змагаються в озелененні, хоча куди їм до «Савою».
26.
27. Уквітчані кущі звисають над тунелями, без яких автомобілістам було би геть тяжко.
28. Так вони і живуть. За рахунок клімату щось квітне фактично весь рік, і мабуть, після тривалого життя в таких умовах зовсім не сприймається як якесь «вау».
29. Старе місто Фуншалу я покажу у другій частині, тут же зупинюсь лише на одній його вулиці, пішохідній Rua de Santa Maria.
30.
31. Зрозуміло, що заради стріт-арту, котрий сильно додає атмосферності центральній частині. Розмальовані переважно двері, хоча деінде цілі фасади.
32.
33. Дверна колотушка.
34. Багато психоделіки.
35.
36.
37. Я таке справді люблю, аж дуже.
38.
39.
40. Трохи більш класичних малюнків.
41.
42.
43.
44. Вулиця також заточена під туризм аж занадто, на ній досить людно і тісно за рахунок кафе, що запрудили проходи своїми столиками. Само собою, купа сувенірних магазинів, хоча практично все із них можна знайти в звичайних супермаркетах дешевше. Ось качечки гарні, але нижні вартують по 9.95 євро за штуку, а середні й верхні по 19. Чудова ціна за тупо непотріб, я вважаю.
45. Не можна обійти увагою і фермерський ринок.
46. Плитка «азулежу», більше типова для континентальної Португалії, тут зустрічається нечасто.
47. Мало того, що на Мадейрі що не кинь у землю, все проросте, так вони ще і з гібридами полюбляють бавитись. Здорові зелені качани – банан-ананас, а рожевий драконовий фрукт схожий на наш буряк за смаком (сам я цю дічь не пробував, кажу зі слів інших).
48. Зліва звичайне манго, а решта на фото – переважно гібриди маракуї (помаранчева – з ананасом, червона – з томатом…). Банани-маракуї на передньому плані тут коштують по 15 євро за кіло, а за кілька днів я побачу місце, де вони ростуть просто як бур’ян.
Окремо варто розказати за їжу, але гастроблогер із мене ніякий. Мадейра – рай для любителів морепродуктів, і взагалі тут смачно майже все і скрізь, крім кави, яку вони робити геть не вміють. Страва з напоєм у місцевому ресторані обійдеться в 15-20 євро, причому розміри порцій абсолютно кінські, так що багато чого можна брати одне на двох, або обмежитися стартером, який теж десь вдвічі дешевше.
49. А це риба з бананом, і так, воно смачне. У наступній частині розкажу про центр і трохи про культ одного відомого футболіста.
2. А ще конкретніше, із готелю та району навкруги. Мадейра – це якраз той випадок, коли варто розщедритися на номер з видом на океан, бо нафіга інакше взагалі тут селитися?.. Навіть якщо проводити цілі дні у мандрах, воно все одно того варте. Засинати під шум хвиль вночі (комарі тут є, але вони німі, і за відсутність цього мерзенного їбучого пищання їм можна пробачити навіть укуси), словом спати з відчиненим балконом не тільки можна, а й потрібно. І так само на світанку, спостерігати за першими сонячними відблисками на хмарах, неспішно вигулюючи свою жирну тушку по балкону, поки внизу якісь невдахи уже мудохаються з ранковою йогою.
3. Залежно від погоди види радикально інакші.
4. Але в будь-якому разі ця синя нескінченність заворожує. Океанічну рівнину розбавляє 15-метрова скелька Ilheu do Gorgulho, ну і той смайлик теж неодноразово примелькався.
5.
6. Крім того, у готелю вільний доступ на дах, хоча там немає нічого для довгого проводження часу, просто їм пофіг. У нас якщо й залізти на якийсь будинок, то через годину обурені громадяни писатимуть у «Чорний список Вінниця», що якісь підараси знову неправі. Натомість там у мене була можливість поглянути і в протилежну сторону відносно своїх вікон, на північ. Маленька церква майже не виділяється серед житлових будинків:
7. А це схід. Над багатоповерхівками на гори деруться хатинки приватного сектору, де живуть справжні мешканці цієї землі.
8. Від готелю всього нічого до парку (схоже він теж зветься Горгульйо, як і скелька). Сам готель – ота біло-червона штука, яка з цього ракурсу виглядає вище всіх, хоча насправді ніфіга.
9.
10. Місцевий креатив.
11.
12. Навколишній район зветься Ліду (Lido) і являє собою класичне туристичне гетто, так що ніби й краще було селитися в старому місті, але зараз не принципово. Хай туристи і почали частково виходити з ковідної коми, все одно очевидно, що поки їх геть трішки відносно дворічної давнини і пропускної можливості району вцілому. На тлі листівочних світлих хатинок із черепичними дахами Ліду виглядає справжньою злоякісною пухлиною. Таке відчуття, що сюди пустили на три місяці всіх забудовників Києва,
13. Вона ж ближче:
14. Природа навіть у такому районі чудесна. Лише з води можна розгледіти, що майже з вертикального обриву прямо в океан стікає водоспад:
15. Серед сучасної архітектури є і непогані зразки. Суб’єктивно мені сподобався 5-зірковий Savoy Palace, ось загальний план на нього:
16. Шматочок ближче:
17. Серед іншого, виділяється буйною рослинністю навкруги, на даху і навіть на балконах:
18.
19.
20. Між багатоповерхівками Ліду іноді трапляються маленькі будинки, і серед них теж присутні дуже хороші.
21. Трохи прогуляємось у напрямку центру.
22.
23. Тут теж багато зелені, цілі багаторівневі сади з терасами просто вписані в житлову забудову:
24. Навіть якщо рослинка виглядає як виходець із вищої ліги пекла, все одно повинна мати мі-мі-мішні квіточки.
25. Готелі змагаються в озелененні, хоча куди їм до «Савою».
26.
27. Уквітчані кущі звисають над тунелями, без яких автомобілістам було би геть тяжко.
28. Так вони і живуть. За рахунок клімату щось квітне фактично весь рік, і мабуть, після тривалого життя в таких умовах зовсім не сприймається як якесь «вау».
29. Старе місто Фуншалу я покажу у другій частині, тут же зупинюсь лише на одній його вулиці, пішохідній Rua de Santa Maria.
30.
31. Зрозуміло, що заради стріт-арту, котрий сильно додає атмосферності центральній частині. Розмальовані переважно двері, хоча деінде цілі фасади.
32.
33. Дверна колотушка.
34. Багато психоделіки.
35.
36.
37. Я таке справді люблю, аж дуже.
38.
39.
40. Трохи більш класичних малюнків.
41.
42.
43.
44. Вулиця також заточена під туризм аж занадто, на ній досить людно і тісно за рахунок кафе, що запрудили проходи своїми столиками. Само собою, купа сувенірних магазинів, хоча практично все із них можна знайти в звичайних супермаркетах дешевше. Ось качечки гарні, але нижні вартують по 9.95 євро за штуку, а середні й верхні по 19. Чудова ціна за тупо непотріб, я вважаю.
45. Не можна обійти увагою і фермерський ринок.
46. Плитка «азулежу», більше типова для континентальної Португалії, тут зустрічається нечасто.
47. Мало того, що на Мадейрі що не кинь у землю, все проросте, так вони ще і з гібридами полюбляють бавитись. Здорові зелені качани – банан-ананас, а рожевий драконовий фрукт схожий на наш буряк за смаком (сам я цю дічь не пробував, кажу зі слів інших).
48. Зліва звичайне манго, а решта на фото – переважно гібриди маракуї (помаранчева – з ананасом, червона – з томатом…). Банани-маракуї на передньому плані тут коштують по 15 євро за кіло, а за кілька днів я побачу місце, де вони ростуть просто як бур’ян.
Окремо варто розказати за їжу, але гастроблогер із мене ніякий. Мадейра – рай для любителів морепродуктів, і взагалі тут смачно майже все і скрізь, крім кави, яку вони робити геть не вміють. Страва з напоєм у місцевому ресторані обійдеться в 15-20 євро, причому розміри порцій абсолютно кінські, так що багато чого можна брати одне на двох, або обмежитися стартером, який теж десь вдвічі дешевше.
49. А це риба з бананом, і так, воно смачне. У наступній частині розкажу про центр і трохи про культ одного відомого футболіста.