Де мене носило

Зважаючи на мою любов до затоплених кар'єрів, мені складно навіть самому собі пояснити, як я так довго ігнорував Коростишів, що якраз-таки дуже відомий у цьому плані. Тим більше це місто зручно розташоване: за 30 км на схід від Житомира, по Київській трасі.


( Читати і дивитись далі )

[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]

Коли у жовтні я нарешті погасив свої туристичні борги перед Житомиром, заодно знайшов час трохи виїхати і на Житомирщину, також мною незаслужено обділену увагою. Вивчати місцеву провінцію почав у якійсь мірі з чорного ходу, а саме з Любарського району на південно-західному краю області.

1. Як у мене водиться, спочатку заїхав у найвіддаленішу від цивілізації заплановану цікаву точку, з якої мав далі поступово рухатися назад до обласного центру. У даному випадку цією точкою стало село Нова Чортория, що на 15 км далі Любара. Капітальний паркан з воротами навпроти зупинки одразу натякає, що тут знайдеться щось цікаве.

( Читати і дивитись далі )

[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктися самому.]

У другій частині прогуляємося центральними районами Житомира, де зосереджено більшість його вцілілої архітектурної спадщини. У місті понад 80 пам’яток архітектури, приводити тут їх усі не буду, звісно, лише найцікавіші на мою думку.

1. Почну із однієї з головних площ у міста, яка тут носить ім’я на честь не кого-небудь, а Корольова. З пам’ятником йому самому, жовтою спорудою прибуткового будинку кінця 19 ст. зліва та біло-блакитною міськрадою через дорогу.

( Читати і дивитись далі )

Дорога у Камінне село хоч із Вінниці, хоч із Києва майже без варіантів проходить через стародавнє місто Коростень, нині третє за величиною в Житомирській області. На зворотньому шляху із заповідника ми зробили тут тривалу зупинку, щоб прогулятися Древлянським парком, найгарнішим у місті та відомим далеко за його межами.

( Читати і дивитись далі )

У попередній моїй замітці, розповідаючи про Бердичів, я жалівся, що не вдалось його подивитись як слід, тому що це була організована екскурсія. Але хороша її сторона – у другій половині дня вдалось оглянути одразу декілька куди більш глухих та екзотичних місць, у які самому дістатись було б важко, а в один день – узагалі нереально. Мова йде про сусіднє куди менш відоме містечко, Андрушівку, та цікавинки навколо неї.

І почнемо із найбільш важкодоступного села – Городківки. Щоб дістатись його, наш автобус довго теліпав розбитими лісовими дорогами серед одвічних поліських хащів, що й села, які траплялись на нашому шляху, здавалось, наглухо вросли в той ліс.

( Городківка - Андрушівка - Червоне - Старий Солотвин )