Де мене носило

[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]

Гватемала має вихід одразу до двох океанів, Тихого та Атлантичного, тим дивніше, що в туристичному плані вона сформувалася найперше як озерний курорт. Ну а серед її озер найвідомішим є Атітлан – велика й на диво мальовнича водойма за 70 км на захід по прямій від столиці. Навколо достатньо як національного колориту у вигляді сіл індіанців майя, так і природної краси. Саме з природи і почну, а конкретно, із самого озера та його околиць, де виділяються три сплячі вулкани.

( Читати і дивитись далі )

[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктися самому.]

У попередній частині я розказав про особливості підйому до базового табору на вулкані Акатенанго, із якого можна побачити виверження сусіднього Фуего, а тепер настав час кульмінації – подивитися на те саме виверження зблизька… а потім ще ближче. Довго рекламувати його не буду, скажу лиш, що це просто з величезним відривом найбільш охуєнне з усього, що я бачив за всі роки подорожей, і навіть не знаю, що у майбутньому зможе перевершити ці враження.

( Читати і дивитись далі )

[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктися самому.]

Одразу по прильоту в Гватемалу (ту, що місто), всі туристи зазвичай одразу покидають її – сучасна столиця країни не надто цікава, а в більшості районів відверто небезпечна й кримінальна. Основний потік вирушає у маленьке Антигуа на 40 км західніше, що також було столицею країни в 1542-1773 роках і нині є чудовим заповідником старої колоніальної архітектури.

( Читати і дивитись далі )

В Ісландію я хотів потрапити давно і сильно, і настання безвізу тільки зайвий раз оживило ці мрії. Проте, думалось, все одно не в цьому році, без авто і на самоті робити там нІчого. Але зрештою вийшло набагато швидше.

Вийшло, по-перше, завдяки вінницькому тур-клубу «Бідняжка», який упіймав дати з дешевими авіаквитками і організував поїздку на березень цього року. Забігаючи наперед, варто подякувати бідняжкам за продумане абсолютно все, завдяки чому їжа, житло і т. д. обійшлися нам якнайдешевше у одній із найдорожчих країн світу.

Також варто відзначити місцевого гіда, вихідця з Росії, який давно осів на острові і з усією сім’єю займається туристичним бізнесом. Завдяки йому ми побачили навіть більше, ніж було заплановано, незважаючи на примхи дикого ісландського клімату.

Отже, березневий вечір і ми приземляємось в аеропорту Кеблавік, від якого до столиці добрих 50 км. Історично склалось, що саме тут обслуговуються міжнародні рейси. Він збудований під час Другої Світової американцями, контингент яких під егідою НАТО перебував на острові до 2006 року. Аеропорт у Рейк’явіку теж є, але використовується для сполучень всередині країни.

( Читати і дивитись далі )

Є вчинки, про які можна жалкувати все життя. А є – навпаки, про котрі думаєш – як добре, що колись так зробив.

Як добре, що свого часу відвідав Керч, поки ще була така можливість. Як погано, що лише на один день. Із-за цього так і залишились для мене незвіданими форт Тотлебен, Аршинцево, міські парки та багато чого… Хоча і побачити устиг теж немало.

Почну з Єнікале.

( Керч )