Найстаріше місто України
Apr. 19th, 2017 07:44 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykЄ вчинки, про які можна жалкувати все життя. А є – навпаки, про котрі думаєш – як добре, що колись так зробив.
Як добре, що свого часу відвідав Керч, поки ще була така можливість. Як погано, що лише на один день. Із-за цього так і залишились для мене незвіданими форт Тотлебен, Аршинцево, міські парки та багато чого… Хоча і побачити устиг теж немало.
Почну з Єнікале.
Твердиня з такою назвою (перекладається як «Нова Фортеця») була зведена у 1699-1706 роках за османського володарювання. Будівництво відбувалось за участі італійського та французьких інженерів. Розміщена у найвужчому місці Керченської протоки і озброєна потужними гарматами, вона мала перекривати прохід між морями російським судам.
Після входження півострова до складу Російської Імперії у 1835-1880 рр. тут був військовий госпіталь, по закриттю якого фортеця занепала. Зараз однозначно найвідомішою її точкою є відреставрований південно-західний бастіон.
Поки ви розглядаєте бастіон у деталях, можна розповісти і пару слів про Керч, що залишилась за кадром. Благо, Єнікале знаходиться на окраїні і по дорозі до неї можна вдосталь порозтиратись навколо. Місто виявилось на диво зеленим, як для Криму, і акуратним. Машин на дорогах мало, принаймні так було до того як Керч із вселенської окраїни перетворилась на фактично єдині ворота Криму.
А на вулиці Войкова, на противагу стандартним панелькам, є чимало міжвоєнних чи післявоєнних цікавих будинків.
Окрема історія – населення міста. Керч, безумовно, є чи не найбільш «ватним» осередком Криму. Доля етнічних росіян тут навіть більша, ніж у Севастополі. Тут же відбувся один із вкрай нечисленних (до появи зелених котолюбів) проросійських виступів, коли стадо знесло проукраїнський мітинг, мужньо побивши натовпом 3-4 організаторів. Тоді ж чи не вперше у кадрі з’явився оранжево-чорний смугастий прапор, стилізований підГеоргіївську Гвардійську стрічку, яка опісля всіх подій втратила для українців своє початкове значення і перетворилась на символ окупації.
А ще вони казково політизовані. Серед усіх уривків чужих розмов, почутих за той день, здається, жодної не було не про політику. Навіть юродиві прошаки під церквою обговорювали, що Донецьк – ісконно рускій город, тому Путіну потрібно негайно бомбити Тернопіль (wtf?).
Фортечні ворота також у чудовому стані.
Єнікале мала неправильну 5-кутну форму і розташовувалась на кількох рівнях. Площа фортеці – 2,5 га. На прилеглій території ще можна побачити фрагменти стін, бастіонів і воріт.
Південно-східний бастіон.
Арабатська фортечна брама.
Ось таким крихітним виглядає бастіон від брами.
Безпосередньо через фортецю проходить залізнична лінія до паромної переправи. Спричинена потягами вібрація – іще один негативний фактор впливу на Єнікале.
Ворожа сторона.
Будинок 19 ст. біля фортеці.
Далі я вернувся у цивілізацію і взяв на прокат велосипед (хвала тим, хто вигадав цей сервіс) та поїхав за місто, на північ. Проїхав село Бондаренкове, заблукав для пристойності, наскочивши на якісь складські руїни, і все ж знайшов… ось це.
Булганакське сопкове поле – унікальне не тільки для Криму, у всьому світі не так уже й багато подібних місць. Тут знаходяться грязьові вулкани – чудернацькі геологічні утворення, які виштовхують на поверхню землі грязь і метан із глибини 5-9 км! Грязь, до речі, лікувальна.
Поняття вулкану, сопки чи озера тут доволі розмите. Ось це, скоріше за все, – Центральне озеро.
В моїй присутності вулкани відверто лінувались, статечно пухкаючи невеликими метановими бульбашками.
А ось ця сопка десь в половину людського зросту уже куди більше виправдовує наші уявлення про вулкани.
Вона названа ім’ям або Павлова, або Вернадського – по пам’яті уже не ідентифікую.
Існують перекази, що у часи Другої Світової німецький танк, піжонства ради, махнув навпростець через це поле, та так і бовкнув безслідно в одну із воронок.
Одиночні грязьові вулкани є і в межах Керчі. Єдиний на території материкової України вулканчик знаходиться в селі Старуня Івано-Франківської області.
Криваві озера і потічки.
Ставок у Бондаренковому.
Велосипед повертається до своїх господарів, а мені час під землю, у Аджимушкайські каменоломні. Видобуток каміння тут проводився ще у древні часи. Новітня ж історія цього місця була написана під час оборони від фашистів.
В 1942 році німці відкинули війська Кримського фронту з Керченського на Таманський півострів. Значна кількість радянських солдат, які прикривали відступ, залишились відрізаними від основних сил. Захищаючись на місці, вони відступили зрештою в підземелля каменоломень. Так почалась безпрецедентна героїчна 170-денна оборона Аджимушкаю.
Гарнізон зміг не тільки тримати оборону, а ще й робити диверсійні вилазки; унаслідок цього близько половини німецьких військових, які займали Керч, були перекинуті сюди. Втім, сили обложених теж були не безкінечні. Особливо гостро стояла проблема води – фашисти потруїли і засипали навколишні колодязі. Поки солдати не змогли прокопати колодязь у підземеллі, доходило до того, що вимушені були висмоктувати вологу із сирих стін. Великих втрат також завдавали перманентні газові атаки і бомбардування. Німці змогли захопити катакомби лише 30 жовтня 1942 року.
Це мій короткий переказ, який ніяк в повній мірі не може передати обставини облоги та незвичної самопожертви людей, які ціною власних життів затримали на місці чималі сили ворога. Водночас, це і черговий приклад зневажливого до них ставлення військового керівництва, яке не рахувалось із втратами живої сили – гарнізон каменоломень так і не дочекався наказу про відступ. Із початкової кількості 10-13 тис. до німецького полону дожили лише 48 чоловік; решта так і не побачили більше сонця, навіки спочивши в цих страхітливих чорних тунелях.
У листопаді 1943 року Аджимушкай було звільнено, з 1966 тут діє музей. У 1973 році Керч отримала статус міста-героя.
Фото та відео зйомка всередині заборонені. Втім, вони все одно не змогли б передати атмосфери цього моторошного жертовного місця.
Недалеко від каменоломень знаходиться Царський курган – старовинна усипальниця правителя Боспорського царства 4 ст. до н.е.
Має висоту 17 м. До місця поховання веде 36-метровий коридор, який створює цікаві просторові ілюзії під час проходження по ньому.
Був розграбований ще в давнину і забутий. В 1837 році його відкрили знову. У музеї при кургані представлені знахідки з розкопок і історичні фото.
Подібний курган, Мелек-Чесменський, розташований безпосередньо біля міського автовокзалу.
Піщаний відвал на околиці Аджимушкаю.
Річка Мелек-Чесме. Як і більшість кримських річок, маловодна, а русло замкнене в бетонну шубку.
Церква Іоанна Предтечі – пам’ятник візантійського зодчества. Страшно уявити – вона веде свою історію від 6 ст.! Нині це найстаріший православний храм східної Європи.
Дзвіниця прибудована у 19 ст.
Наступна на черзі – гора Мітрідат. До неї ведуть однойменні сходи, пам’ятка класицизму 1833-40 років, авторства італійського архітектора Александра Дігбі.
Названа на честь Мітрідата IV Євпатора, понтійського царя.
У 2015 році обвалився один із прольотів сходів. Запланована на 2016-17 роки реконструкція, якщо вірити Інтернету, так досі і не розпочалась.
Обеліск Слави на вершині пагорба.
Звідси відкриваються казкові види.
Трошки нижче – городище Пантікапей.
Пантікапей – давньогрецьке місто, пізніше – столиця Боспорського царства, засноване у 7 ст. до н.е.
Антична арка.
Пантікапей занепав і перестав бути столицею у 370-і роки, унаслідок нашестя гунів. Тим не менш, тут продовжували жити люди. Мінялись царства і імперії; місто змінювало назви і правителів, падало у війнах і поставало знову; але увесь цей час так чи інакше воно жило. Саме ця обставина дозволяє вважати, що вік Керчі складає 2600-2700 років.
Розкопки садиби.
Від Пантікапея також відкриваються апетитні краєвиди.
Пішохідна зона у центрі міста.
Як добре, що свого часу відвідав Керч, поки ще була така можливість. Як погано, що лише на один день. Із-за цього так і залишились для мене незвіданими форт Тотлебен, Аршинцево, міські парки та багато чого… Хоча і побачити устиг теж немало.
Почну з Єнікале.
Твердиня з такою назвою (перекладається як «Нова Фортеця») була зведена у 1699-1706 роках за османського володарювання. Будівництво відбувалось за участі італійського та французьких інженерів. Розміщена у найвужчому місці Керченської протоки і озброєна потужними гарматами, вона мала перекривати прохід між морями російським судам.
Після входження півострова до складу Російської Імперії у 1835-1880 рр. тут був військовий госпіталь, по закриттю якого фортеця занепала. Зараз однозначно найвідомішою її точкою є відреставрований південно-західний бастіон.
Поки ви розглядаєте бастіон у деталях, можна розповісти і пару слів про Керч, що залишилась за кадром. Благо, Єнікале знаходиться на окраїні і по дорозі до неї можна вдосталь порозтиратись навколо. Місто виявилось на диво зеленим, як для Криму, і акуратним. Машин на дорогах мало, принаймні так було до того як Керч із вселенської окраїни перетворилась на фактично єдині ворота Криму.
А на вулиці Войкова, на противагу стандартним панелькам, є чимало міжвоєнних чи післявоєнних цікавих будинків.
Окрема історія – населення міста. Керч, безумовно, є чи не найбільш «ватним» осередком Криму. Доля етнічних росіян тут навіть більша, ніж у Севастополі. Тут же відбувся один із вкрай нечисленних (до появи зелених котолюбів) проросійських виступів, коли стадо знесло проукраїнський мітинг, мужньо побивши натовпом 3-4 організаторів. Тоді ж чи не вперше у кадрі з’явився оранжево-чорний смугастий прапор, стилізований під
А ще вони казково політизовані. Серед усіх уривків чужих розмов, почутих за той день, здається, жодної не було не про політику. Навіть юродиві прошаки під церквою обговорювали, що Донецьк – ісконно рускій город, тому Путіну потрібно негайно бомбити Тернопіль (wtf?).
Фортечні ворота також у чудовому стані.
Єнікале мала неправильну 5-кутну форму і розташовувалась на кількох рівнях. Площа фортеці – 2,5 га. На прилеглій території ще можна побачити фрагменти стін, бастіонів і воріт.
Південно-східний бастіон.
Арабатська фортечна брама.
Ось таким крихітним виглядає бастіон від брами.
Безпосередньо через фортецю проходить залізнична лінія до паромної переправи. Спричинена потягами вібрація – іще один негативний фактор впливу на Єнікале.
Ворожа сторона.
Будинок 19 ст. біля фортеці.
Далі я вернувся у цивілізацію і взяв на прокат велосипед (хвала тим, хто вигадав цей сервіс) та поїхав за місто, на північ. Проїхав село Бондаренкове, заблукав для пристойності, наскочивши на якісь складські руїни, і все ж знайшов… ось це.
Булганакське сопкове поле – унікальне не тільки для Криму, у всьому світі не так уже й багато подібних місць. Тут знаходяться грязьові вулкани – чудернацькі геологічні утворення, які виштовхують на поверхню землі грязь і метан із глибини 5-9 км! Грязь, до речі, лікувальна.
Поняття вулкану, сопки чи озера тут доволі розмите. Ось це, скоріше за все, – Центральне озеро.
В моїй присутності вулкани відверто лінувались, статечно пухкаючи невеликими метановими бульбашками.
А ось ця сопка десь в половину людського зросту уже куди більше виправдовує наші уявлення про вулкани.
Вона названа ім’ям або Павлова, або Вернадського – по пам’яті уже не ідентифікую.
Існують перекази, що у часи Другої Світової німецький танк, піжонства ради, махнув навпростець через це поле, та так і бовкнув безслідно в одну із воронок.
Одиночні грязьові вулкани є і в межах Керчі. Єдиний на території материкової України вулканчик знаходиться в селі Старуня Івано-Франківської області.
Криваві озера і потічки.
Ставок у Бондаренковому.
Велосипед повертається до своїх господарів, а мені час під землю, у Аджимушкайські каменоломні. Видобуток каміння тут проводився ще у древні часи. Новітня ж історія цього місця була написана під час оборони від фашистів.
В 1942 році німці відкинули війська Кримського фронту з Керченського на Таманський півострів. Значна кількість радянських солдат, які прикривали відступ, залишились відрізаними від основних сил. Захищаючись на місці, вони відступили зрештою в підземелля каменоломень. Так почалась безпрецедентна героїчна 170-денна оборона Аджимушкаю.
Гарнізон зміг не тільки тримати оборону, а ще й робити диверсійні вилазки; унаслідок цього близько половини німецьких військових, які займали Керч, були перекинуті сюди. Втім, сили обложених теж були не безкінечні. Особливо гостро стояла проблема води – фашисти потруїли і засипали навколишні колодязі. Поки солдати не змогли прокопати колодязь у підземеллі, доходило до того, що вимушені були висмоктувати вологу із сирих стін. Великих втрат також завдавали перманентні газові атаки і бомбардування. Німці змогли захопити катакомби лише 30 жовтня 1942 року.
Це мій короткий переказ, який ніяк в повній мірі не може передати обставини облоги та незвичної самопожертви людей, які ціною власних життів затримали на місці чималі сили ворога. Водночас, це і черговий приклад зневажливого до них ставлення військового керівництва, яке не рахувалось із втратами живої сили – гарнізон каменоломень так і не дочекався наказу про відступ. Із початкової кількості 10-13 тис. до німецького полону дожили лише 48 чоловік; решта так і не побачили більше сонця, навіки спочивши в цих страхітливих чорних тунелях.
У листопаді 1943 року Аджимушкай було звільнено, з 1966 тут діє музей. У 1973 році Керч отримала статус міста-героя.
Фото та відео зйомка всередині заборонені. Втім, вони все одно не змогли б передати атмосфери цього моторошного жертовного місця.
Недалеко від каменоломень знаходиться Царський курган – старовинна усипальниця правителя Боспорського царства 4 ст. до н.е.
Має висоту 17 м. До місця поховання веде 36-метровий коридор, який створює цікаві просторові ілюзії під час проходження по ньому.
Був розграбований ще в давнину і забутий. В 1837 році його відкрили знову. У музеї при кургані представлені знахідки з розкопок і історичні фото.
Подібний курган, Мелек-Чесменський, розташований безпосередньо біля міського автовокзалу.
Піщаний відвал на околиці Аджимушкаю.
Річка Мелек-Чесме. Як і більшість кримських річок, маловодна, а русло замкнене в бетонну шубку.
Церква Іоанна Предтечі – пам’ятник візантійського зодчества. Страшно уявити – вона веде свою історію від 6 ст.! Нині це найстаріший православний храм східної Європи.
Дзвіниця прибудована у 19 ст.
Наступна на черзі – гора Мітрідат. До неї ведуть однойменні сходи, пам’ятка класицизму 1833-40 років, авторства італійського архітектора Александра Дігбі.
Названа на честь Мітрідата IV Євпатора, понтійського царя.
У 2015 році обвалився один із прольотів сходів. Запланована на 2016-17 роки реконструкція, якщо вірити Інтернету, так досі і не розпочалась.
Обеліск Слави на вершині пагорба.
Звідси відкриваються казкові види.
Трошки нижче – городище Пантікапей.
Пантікапей – давньогрецьке місто, пізніше – столиця Боспорського царства, засноване у 7 ст. до н.е.
Антична арка.
Пантікапей занепав і перестав бути столицею у 370-і роки, унаслідок нашестя гунів. Тим не менш, тут продовжували жити люди. Мінялись царства і імперії; місто змінювало назви і правителів, падало у війнах і поставало знову; але увесь цей час так чи інакше воно жило. Саме ця обставина дозволяє вважати, що вік Керчі складає 2600-2700 років.
Розкопки садиби.
Від Пантікапея також відкриваються апетитні краєвиди.
Пішохідна зона у центрі міста.