Холодне сонце Ісландії. День перший
Aug. 13th, 2018 08:32 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykВ Ісландію я хотів потрапити давно і сильно, і настання безвізу тільки зайвий раз оживило ці мрії. Проте, думалось, все одно не в цьому році, без авто і на самоті робити там нІчого. Але зрештою вийшло набагато швидше.
Вийшло, по-перше, завдяки вінницькому тур-клубу «Бідняжка», який упіймав дати з дешевими авіаквитками і організував поїздку на березень цього року. Забігаючи наперед, варто подякувати бідняжкам за продумане абсолютно все, завдяки чому їжа, житло і т. д. обійшлися нам якнайдешевше у одній із найдорожчих країн світу.
Також варто відзначити місцевого гіда, вихідця з Росії, який давно осів на острові і з усією сім’єю займається туристичним бізнесом. Завдяки йому ми побачили навіть більше, ніж було заплановано, незважаючи на примхи дикого ісландського клімату.
Отже, березневий вечір і ми приземляємось в аеропорту Кеблавік, від якого до столиці добрих 50 км. Історично склалось, що саме тут обслуговуються міжнародні рейси. Він збудований під час Другої Світової американцями, контингент яких під егідою НАТО перебував на острові до 2006 року. Аеропорт у Рейк’явіку теж є, але використовується для сполучень всередині країни.
На місці нас зустрічає тупік, один із символів Ісландії, побачити який наживо усе одно не судилось – ці птахи прилітають на гніздівлю аж влітку.
І такі дивні скульптури.
Затим заселяємось на ночівлю десь у передмісті Рейк’явіка. Втому від двох перельотів перекриває усвідомлення того, що нарешті ми тут.
Перший день на острові пройшов на так званому Золотому кільці. З назви неважко здогадатись, що це набір найбільш популярних туристичних точок, які навіть у березні не обділені увагою туристів. Ну і нехай, для початку вони виглядали усе одно вражаюче. Та де там – просто космічно!
Починаємо з національного парку Тингведлір (Þingvellir). Як відомо, розлом тектонічних плит між Північною Америкою та Європою проходить через краєчок Ісландії. Плити розходяться приблизно на 2 см за рік. Розлом перетинає в тому числі і цей парк.
Окрім того, саме в цьому місці ще з 930 року збирався альтінг – народне віче, яке по суті являлось найстарішим парламентом Європи. У 1000 році тут було прийнято рішення про перехід до християнства, а в 1944 – про незалежність Ісландії.
Острів не став з нами церемонитись, а одразу зустрів таким дощем та вітром, що номінально плюсова температура сприймалась як -20. Це все підкріплювалось полярними пейзажами навколо.
Прогулялись і до водоспаду, першого із дуже багатьох, які пощастило побачити за ці дні. Ось річка, яка його породжує:
Водоспад Ехсараурфосс (Öxarárfoss) застали у замерзлому стані. Холодна ісландська зима здолала навіть одвічно потужну стихію спадаючої води.
Панорама водоспаду:
Першого дня було кілька коротких додаткових зупинок для кращого занурення в тутешню атмосферу.
Вийшли на берег озера Laugarvatn у однойменному селищі, щоб подивитись як кипить вода під ногами. Тут – один з незліченних виходів енергії з надр землі на її поверхню.
Попутно можете подумати, що оце в купці прикрите камінцем. Відповідь у кінці розповіді.
Береги озера, посічені гарячими потічками.
А наступна зупинка була дуже скоро, тому що «Лошадкааа!»
Коней на острів привезли, певно, ще перші переселенці. За віки суровий клімат змусив обрости їх теплою густою шерстю. Ісландські коники несхожі на звичних континентальних, вони м’які, плюшеві і мімімішні:)
Так само плюшеві і вівці, але вони дикі і на зиму їх закривають у хліви. Коні ж так і зимують надворі, у випадку негоди просто збираються докупи. Вони абсолютно ручні і вже знають: натовп туристів означає, що зараз будуть пригощати ласощами.
А ще вони геть необ’їжджені, бо тут на конях не катаються, а просто їх їдять. Власне, екстремальні умови життя змушували людей жерти усе, що ворушиться, тих же тупіків, наприклад.
Дорога між точками на карті також цікава сама по собі, відлипати від космічних ландшафтів за вікном не хочеться взагалі. Чого тільки їх річки варті…
Наступна зупинка – долина гейзерів, яка здалеку угадується за парою, що іде просто від землі.
Гейзер – це якраз ісландське слово, яке означає джерело, що може бити фонтаном. Це єдина країна, де вони зустрічаються в Європі, а так ще є лише на Камчатці, в парку Йєллоустон, на Новій Зеландії та Чилі.
Найпотужнішим у долині віками був Великий Гейзер, але він припинив свою діяльність із-за землетрусу на початку 20 ст. Тепер за усіх віддувається гейзер Строккюр, який викидає фонтан раз у десь так хвилин 10-15.
Щоб зафіксувати це неймовірне видовище, є буквально секунда-дві, після чого він знову повертається до стану озерця. Відповідно, він весь час оточений туристами з камерами напоготові. Може навіть здатись, що це жива істота, і популярність їй явно до смаку.
Окрім цього, навколо повно гарячих озерець найрізноманітнішої форми та кольору.
Температура води у деяких дотягує ледь не до 100 градусів. Можна варити курячі яйця, що дехто і робить:)
Їдемо далі, до водоспаду Гульфосс, який називають найгарнішим в Ісландії, хоча з цим можна і посперечатись. Загалом рівнинна річка Хвіта раптово спадає двома каскадами висотою 32 метри в глибочезний каньйон.
Верхній каскад:
І нижній:
Зледеніння на річці має помітний блакитний відтінок.
Каньйон:
У першій половині 20 ст. існували плани зведення на Хвіті ГЕС, що могло змінити водоспад до невпізнанності, а то і знищити. Але ісландський уряд викупив цю землю у приватних інвесторів, і таким чином це природне диво удалося зберегти (можете хоча б теоретично уявити таке у нас?).
Наступний водоспад має досить коротку, як для ісландської мови, назву – Факсі.
Після цього ми зазирнули у жерло згаслого вулкану Керід (Kerið). Кратер відносно молодий (якісь 3 тисячі років йому), у центрі – озерце.
Озеро має досить невелику глибину (7-14) метрів, на той момент іще трималось під льодом.
Із бортів кратера відкриваються види на гори, пустоші і поселення.
Досить великий ліс. Ви ж знаєте, що робити, якщо заблукав у ісландському лісі? Правильно, встати з колін на рівні ноги:)
А це не просто гора, а той самий Ейяфьядлайокюдль, що добряче димів над Європою у 2010 році.
Ну і на завершення першого важкого дня, чому б не попаритись у 40-градусній водичці під відкритим небом. Гарячі джерела давно і масово використовуються для цих цілей, одне з таких місць – Секретна лагуна. Секретною вона уже явно перестала бути, але все одно тут не так людно, як у більш розкручених місцях, та і ціна менша.
Навколо також кілька озерець на грані кипіння, у яких уже не особо покупаєшся.
Звивиста річка біля Секретної лагуни:
P. S. Відповідь на запитання з початку замітки. Так ісландці печуть хліб: кладуть у формі в гарячий ґрунт і через деякий час дістають готовий.
Вийшло, по-перше, завдяки вінницькому тур-клубу «Бідняжка», який упіймав дати з дешевими авіаквитками і організував поїздку на березень цього року. Забігаючи наперед, варто подякувати бідняжкам за продумане абсолютно все, завдяки чому їжа, житло і т. д. обійшлися нам якнайдешевше у одній із найдорожчих країн світу.
Також варто відзначити місцевого гіда, вихідця з Росії, який давно осів на острові і з усією сім’єю займається туристичним бізнесом. Завдяки йому ми побачили навіть більше, ніж було заплановано, незважаючи на примхи дикого ісландського клімату.
Отже, березневий вечір і ми приземляємось в аеропорту Кеблавік, від якого до столиці добрих 50 км. Історично склалось, що саме тут обслуговуються міжнародні рейси. Він збудований під час Другої Світової американцями, контингент яких під егідою НАТО перебував на острові до 2006 року. Аеропорт у Рейк’явіку теж є, але використовується для сполучень всередині країни.
На місці нас зустрічає тупік, один із символів Ісландії, побачити який наживо усе одно не судилось – ці птахи прилітають на гніздівлю аж влітку.
І такі дивні скульптури.
Затим заселяємось на ночівлю десь у передмісті Рейк’явіка. Втому від двох перельотів перекриває усвідомлення того, що нарешті ми тут.
Перший день на острові пройшов на так званому Золотому кільці. З назви неважко здогадатись, що це набір найбільш популярних туристичних точок, які навіть у березні не обділені увагою туристів. Ну і нехай, для початку вони виглядали усе одно вражаюче. Та де там – просто космічно!
Починаємо з національного парку Тингведлір (Þingvellir). Як відомо, розлом тектонічних плит між Північною Америкою та Європою проходить через краєчок Ісландії. Плити розходяться приблизно на 2 см за рік. Розлом перетинає в тому числі і цей парк.
Окрім того, саме в цьому місці ще з 930 року збирався альтінг – народне віче, яке по суті являлось найстарішим парламентом Європи. У 1000 році тут було прийнято рішення про перехід до християнства, а в 1944 – про незалежність Ісландії.
Острів не став з нами церемонитись, а одразу зустрів таким дощем та вітром, що номінально плюсова температура сприймалась як -20. Це все підкріплювалось полярними пейзажами навколо.
Прогулялись і до водоспаду, першого із дуже багатьох, які пощастило побачити за ці дні. Ось річка, яка його породжує:
Водоспад Ехсараурфосс (Öxarárfoss) застали у замерзлому стані. Холодна ісландська зима здолала навіть одвічно потужну стихію спадаючої води.
Панорама водоспаду:
Першого дня було кілька коротких додаткових зупинок для кращого занурення в тутешню атмосферу.
Вийшли на берег озера Laugarvatn у однойменному селищі, щоб подивитись як кипить вода під ногами. Тут – один з незліченних виходів енергії з надр землі на її поверхню.
Попутно можете подумати, що оце в купці прикрите камінцем. Відповідь у кінці розповіді.
Береги озера, посічені гарячими потічками.
А наступна зупинка була дуже скоро, тому що «Лошадкааа!»
Коней на острів привезли, певно, ще перші переселенці. За віки суровий клімат змусив обрости їх теплою густою шерстю. Ісландські коники несхожі на звичних континентальних, вони м’які, плюшеві і мімімішні:)
Так само плюшеві і вівці, але вони дикі і на зиму їх закривають у хліви. Коні ж так і зимують надворі, у випадку негоди просто збираються докупи. Вони абсолютно ручні і вже знають: натовп туристів означає, що зараз будуть пригощати ласощами.
А ще вони геть необ’їжджені, бо тут на конях не катаються, а просто їх їдять. Власне, екстремальні умови життя змушували людей жерти усе, що ворушиться, тих же тупіків, наприклад.
Дорога між точками на карті також цікава сама по собі, відлипати від космічних ландшафтів за вікном не хочеться взагалі. Чого тільки їх річки варті…
Наступна зупинка – долина гейзерів, яка здалеку угадується за парою, що іде просто від землі.
Гейзер – це якраз ісландське слово, яке означає джерело, що може бити фонтаном. Це єдина країна, де вони зустрічаються в Європі, а так ще є лише на Камчатці, в парку Йєллоустон, на Новій Зеландії та Чилі.
Найпотужнішим у долині віками був Великий Гейзер, але він припинив свою діяльність із-за землетрусу на початку 20 ст. Тепер за усіх віддувається гейзер Строккюр, який викидає фонтан раз у десь так хвилин 10-15.
Щоб зафіксувати це неймовірне видовище, є буквально секунда-дві, після чого він знову повертається до стану озерця. Відповідно, він весь час оточений туристами з камерами напоготові. Може навіть здатись, що це жива істота, і популярність їй явно до смаку.
Окрім цього, навколо повно гарячих озерець найрізноманітнішої форми та кольору.
Температура води у деяких дотягує ледь не до 100 градусів. Можна варити курячі яйця, що дехто і робить:)
Їдемо далі, до водоспаду Гульфосс, який називають найгарнішим в Ісландії, хоча з цим можна і посперечатись. Загалом рівнинна річка Хвіта раптово спадає двома каскадами висотою 32 метри в глибочезний каньйон.
Верхній каскад:
І нижній:
Зледеніння на річці має помітний блакитний відтінок.
Каньйон:
У першій половині 20 ст. існували плани зведення на Хвіті ГЕС, що могло змінити водоспад до невпізнанності, а то і знищити. Але ісландський уряд викупив цю землю у приватних інвесторів, і таким чином це природне диво удалося зберегти (можете хоча б теоретично уявити таке у нас?).
Наступний водоспад має досить коротку, як для ісландської мови, назву – Факсі.
Після цього ми зазирнули у жерло згаслого вулкану Керід (Kerið). Кратер відносно молодий (якісь 3 тисячі років йому), у центрі – озерце.
Озеро має досить невелику глибину (7-14) метрів, на той момент іще трималось під льодом.
Із бортів кратера відкриваються види на гори, пустоші і поселення.
Досить великий ліс. Ви ж знаєте, що робити, якщо заблукав у ісландському лісі? Правильно, встати з колін на рівні ноги:)
А це не просто гора, а той самий Ейяфьядлайокюдль, що добряче димів над Європою у 2010 році.
Ну і на завершення першого важкого дня, чому б не попаритись у 40-градусній водичці під відкритим небом. Гарячі джерела давно і масово використовуються для цих цілей, одне з таких місць – Секретна лагуна. Секретною вона уже явно перестала бути, але все одно тут не так людно, як у більш розкручених місцях, та і ціна менша.
Навколо також кілька озерець на грані кипіння, у яких уже не особо покупаєшся.
Звивиста річка біля Секретної лагуни:
P. S. Відповідь на запитання з початку замітки. Так ісландці печуть хліб: кладуть у формі в гарячий ґрунт і через деякий час дістають готовий.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2018-08-13 05:47 pm (UTC)no subject
Date: 2018-08-13 08:20 pm (UTC)no subject
Date: 2018-08-13 06:12 pm (UTC)То лід горів, голова ше болить
То лід горів, тільки в риб зимна кров
А тепло не любить льоду, тільки лід любить тепло.
no subject
Date: 2018-08-13 07:46 pm (UTC)no subject
Date: 2018-08-13 08:21 pm (UTC)no subject
Date: 2018-08-15 02:16 pm (UTC)Скільки витратили?
no subject
Date: 2018-08-15 09:16 pm (UTC)Північне сяйво ми так і не побачили, але це вже інша історія) Ще з переваг березня менша кількість людей і менші ціни, а від їх клімату не можна застрахуватись навіть влітку.
По ціні вийшло 460 євро сама подорож + 160 за всі авіаквитки (у перший день можна було ухопити за 120) + їжа/сувеніри (точно не скажу, бо майже всі продукти везли з України чи докупали у Вільнюсі)