Прощання з Іраном під сплячою горою
Jul. 22nd, 2021 08:07 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykЯкби не раптове закриття на карантин оглядового майданчика вежі Азаді в Тегерані, у ясну погоду з нього цілком ймовірно було би розгледіти Демавенд – найвищу гору Ірану і гірської системи Ельбурс, що нависає над містом із півночі. І навіть байдуже, що між ними 75 км по прямій, громадину висотою 5610 метрів над рівнем моря видно і з такої відстані.
1. Натомість, отримавши зайвий вільний час через карантин у столиці, ми поїхали в місце, звідки можна подивитися на ту ж саму гору куди з ближчої відстані.
2. Траса з Тегерану у східному напрямку огинає найвищі кряжі Ельбурсу і зрештою уходить на північ, у вологу й зелену провінцію Мазендеран. По ходу діла від неї відбруньковуються другорядні дороги, на одну з яких ми і звернули, зупинившись, зрештою між селами Polour і Rineh десь тут, на 2400 метрах над рівнем моря і в дев’яти кілометрах по прямій від Демавенду. Місцевий мешканець уже зачекався:
3.
4. Незважаючи на позицію царя гори, зрештою втік, не давши себе погладити.
5. З цієї точки Демавенд як на долоні. Це згаслий вулкан, що легко угадується з його форми. З іншими горами точно не переплутаєш, навіть якщо не знати місцевості. От тільки толку, якщо вершина вкрита хмарами…
6. Але там на всі 360 градусів є що глянути. Далеко внизу залишилася основна дорога:
7. По безкрайнім рівнинам розсіяні овечі стада, вівці здалеку – що макові зернятка.
8.
9. Яку ж сильну ностальгію це все викликало за киргизькими плато Барскоон чи Сон-Куль, можливо, навіть не за ними самими, як спокійним допандемічним 2019, коли я їх вперше побачив. Серед овець затесався мінімум один віслючок:
10. Фрагмент траси і трохи видно річку, в долині якої вона проходить. Так низько відносно нас, що голова обертом.
11. І просто фантастичні гори навколо.
12.
13. Крім Демавенду, назви інших вершин я не знаю, як і що сказати тут взагалі. Думаю, за ці місяці я все ж достатньо написав про Іран, щоб в кінці дозволити собі просто показати неймовірні пейзажі Ельбурсу майже без коментарів.
14.
15. Полуничку вигуляв.
16. Але й хмари тим часом не висіли на місці, рухаючись мляво у своїх справах і потроху оголюючи вершину сплячого вулкану.
17. Ще трохи…
18. Задля кращого огляду гори перемістились по інший бік дороги в Rineh. Цікаво, як воно там жити і за рахунок чого… Хай це спекотний Іран, на 2400 метрах було капітально холодно, сніг навкруги не дасть збрехати.
19.
20. Звідси інші краєвиди, хоч і вершини навкруги ті самі. Але мені жодні гори точно ніколи не набриднуть:
21.
22.
23. Єдина в зоні видимості кам’яна споруда могла бути як середньовічною вежею, так і банальним загоном для овець.
24. Під час прощання у Ширазі наші добрі місцеві провідники сказали, що ми маємо чисті душі й наміри, раз перед нами відкрилися усі двері в нестабільні часи коронабісся. Непоганий комплімент і для моєї нікчемної душі, та так чи інакше, наостанок навіть примхливий суровий вулкан змилувався і явив себе нам у всій красі:
25. На максимальному зумі можливо навіть розгледіти скрижаніле каміння на його вершині. У трекінги туди також ходять, займає то не менше трьох днів, в основному через необхідність адаптації до розрідженого повітря.
26. Скромні квіти персидської високогірної тундри:
27. Тим часом бозна-звідки в зоні огляду з’явилася родина іранців, у яких у плані сімейного дозвілля все просто: є рівна поверхня – стелиться килимок і організовується пікнік. Зробити фото непомітно у мене вже не було ні можливості, ні сил, тому просто попросив його явно і без всяких викрутасів.
Часу у нас залишалося якраз на повернення в Тегеран, закупки, збір та виїзд в аеропорт. Хоча снаряд не повинен падати в одну і ту ж абстрактну воронку двічі, остаточно я заспокоївся тільки коли побачив на навігаторі літака, що ми вже над Туреччиною. Так закінчилася подорож в одну з найбільш яскравих та незвичних країн сьогодення. Не можу навіть припустити, чи колись достатньо складуться обставини побачити її вдруге і вже в менш попсових місцях. Скільки ж треба для цього сприятливих співпадінь, і коли мова про Близький Схід, тут навіть не вірус і тому подібне на першому місці серед ймовірних перешкод. У будь-якому випадку сподіваюся, що у цих людей все буде добре.
1. Натомість, отримавши зайвий вільний час через карантин у столиці, ми поїхали в місце, звідки можна подивитися на ту ж саму гору куди з ближчої відстані.
2. Траса з Тегерану у східному напрямку огинає найвищі кряжі Ельбурсу і зрештою уходить на північ, у вологу й зелену провінцію Мазендеран. По ходу діла від неї відбруньковуються другорядні дороги, на одну з яких ми і звернули, зупинившись, зрештою між селами Polour і Rineh десь тут, на 2400 метрах над рівнем моря і в дев’яти кілометрах по прямій від Демавенду. Місцевий мешканець уже зачекався:
3.
4. Незважаючи на позицію царя гори, зрештою втік, не давши себе погладити.
5. З цієї точки Демавенд як на долоні. Це згаслий вулкан, що легко угадується з його форми. З іншими горами точно не переплутаєш, навіть якщо не знати місцевості. От тільки толку, якщо вершина вкрита хмарами…
6. Але там на всі 360 градусів є що глянути. Далеко внизу залишилася основна дорога:
7. По безкрайнім рівнинам розсіяні овечі стада, вівці здалеку – що макові зернятка.
8.
9. Яку ж сильну ностальгію це все викликало за киргизькими плато Барскоон чи Сон-Куль, можливо, навіть не за ними самими, як спокійним допандемічним 2019, коли я їх вперше побачив. Серед овець затесався мінімум один віслючок:
10. Фрагмент траси і трохи видно річку, в долині якої вона проходить. Так низько відносно нас, що голова обертом.
11. І просто фантастичні гори навколо.
12.
13. Крім Демавенду, назви інших вершин я не знаю, як і що сказати тут взагалі. Думаю, за ці місяці я все ж достатньо написав про Іран, щоб в кінці дозволити собі просто показати неймовірні пейзажі Ельбурсу майже без коментарів.
14.
15. Полуничку вигуляв.
16. Але й хмари тим часом не висіли на місці, рухаючись мляво у своїх справах і потроху оголюючи вершину сплячого вулкану.
17. Ще трохи…
18. Задля кращого огляду гори перемістились по інший бік дороги в Rineh. Цікаво, як воно там жити і за рахунок чого… Хай це спекотний Іран, на 2400 метрах було капітально холодно, сніг навкруги не дасть збрехати.
19.
20. Звідси інші краєвиди, хоч і вершини навкруги ті самі. Але мені жодні гори точно ніколи не набриднуть:
21.
22.
23. Єдина в зоні видимості кам’яна споруда могла бути як середньовічною вежею, так і банальним загоном для овець.
24. Під час прощання у Ширазі наші добрі місцеві провідники сказали, що ми маємо чисті душі й наміри, раз перед нами відкрилися усі двері в нестабільні часи коронабісся. Непоганий комплімент і для моєї нікчемної душі, та так чи інакше, наостанок навіть примхливий суровий вулкан змилувався і явив себе нам у всій красі:
25. На максимальному зумі можливо навіть розгледіти скрижаніле каміння на його вершині. У трекінги туди також ходять, займає то не менше трьох днів, в основному через необхідність адаптації до розрідженого повітря.
26. Скромні квіти персидської високогірної тундри:
27. Тим часом бозна-звідки в зоні огляду з’явилася родина іранців, у яких у плані сімейного дозвілля все просто: є рівна поверхня – стелиться килимок і організовується пікнік. Зробити фото непомітно у мене вже не було ні можливості, ні сил, тому просто попросив його явно і без всяких викрутасів.
Часу у нас залишалося якраз на повернення в Тегеран, закупки, збір та виїзд в аеропорт. Хоча снаряд не повинен падати в одну і ту ж абстрактну воронку двічі, остаточно я заспокоївся тільки коли побачив на навігаторі літака, що ми вже над Туреччиною. Так закінчилася подорож в одну з найбільш яскравих та незвичних країн сьогодення. Не можу навіть припустити, чи колись достатньо складуться обставини побачити її вдруге і вже в менш попсових місцях. Скільки ж треба для цього сприятливих співпадінь, і коли мова про Близький Схід, тут навіть не вірус і тому подібне на першому місці серед ймовірних перешкод. У будь-якому випадку сподіваюся, що у цих людей все буде добре.