![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snyk[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]
Село Дениші має досить вигідне розташування – недалеко від Житомира, понад жвавою трасою. А чисті ліси та мальовничі скелі понад Тетеревом приманюють сюди немалу кількість людей, як для якогось середньостатистичного села. На жаль, їх наявність поки ніяк не впливає на стан головної пам’ятки, до якої йти усього 500 метрів від автобусної зупинки.
2. На початку 20 ст. Дениші належали Терещенкам, тим самим, що зробили собі ім’я та статок на цукрових заводах та в той час були, певно, на піку свого успіху. На їх замовлення за проектом архітектора Павла Голландського у цьому селі зводиться палац, що використовувався як літня резиденція. Закінчили його будівництво в 1913 році, тобто користатися резиденцією Терещенкам довелось недовго.
3. Після червоного перевороту палац був розграбований і покинутий, ще до Другої Світової вже являв собою руїну, стан якої з десятиліттями тільки погіршується. Збережений шматочок фасаду з вежею спершу вводить в оману, що не все так погано, але з тилу стає видно, наскільки мало насправді лишилося:
4. Мудрий нарід розбирав його не лише на будматеріали, а і в пошуку міфічних скарбів Терещенків.
5. Але навіть у такому стані подивитися там досі є на що.
6.
7. Ліпнина та ніші для статуй:
8.
9. Вежа зсередини. Завдяки її наявності у народі палац зветься не інакше як «замком».
10. Поруч якийсь склад дров чи щось таке зі сторожем-інтровертом.
11. Із Денишів почалапав у сусіднє Тригір’я, до якого кілометри три. Стежками через осінній ліс така відстань взагалі долається непомітно. Засмутив лише масовий вигул неприв’язаних здорових псів, хазяї-їблани з «не бійтесь, він не кусається» в комплекті.
12.
13. Скоро дорога виводить до Тетерева, магнетично гарного в ту пору. І як шкода, що було хмарно.
14.
15.
16. Я йшов правим берегом, невдовзі навпроти стало видно масивні майже вертикальні скелі:
17. Та скелелазів на них.
18. Перед селом річку перекриває дамба. Вище завдяки ній утворено водосховище.
19. Я ж продовжив рух тим же берегом, знову через ліс. Викладати осінні фотки навесні для мене вже стало стабільною традицією, але чому б і ні. Можу собі дозволити.
20.
21. Деінде ліс розступається, відкриваючи панорами водосховища.
22. Та монастиря, заради якого сюди і йдуть чи їдуть.
23.
24. Село Тригір’я маленьке, буквально 200 мешканців. Зі своїм набором краєвидів, то на річку, то на храми:
25.
Дати заснування Тригірського монастиря дуже сильно коливаються, орієнтовно це 14-16 століття. За віки існування він не раз закривався, востаннє з 1930-х до 1993 року. Братський корпус використовували як школу, а церкву – як склад.
26. Вигідною перевагою конкретно цієї святині є можливість пройти через двір і монастирські городи на узбережжя Тетерева.
27. На протилежній стороні видно санаторій «Дениші».
28.
29. Нинішній головний храм, Преображенський, збудовано в 1854-73 роках.
30.
31. Вцілілі чи відновлені розписи на фасаді:
32. Коло брами уже в наш час з’явилася нова церква.
33.
34. Вид на село від воріт обителі:
35. Вид на Тетерів із дамби. Звільнившись від її опіки, він виглядає зовсім інакше, ніж на водосховищі.
36. Назад пішов лівим берегом, безпосередньо під скелями.
37. Район популярний серед скелелазів. Укупі з санаторієм, людей сюди приїздить немало, і здавалось би, як доречно для них відкрити умовний готель у відбудованому палаці Терещенків… Та поки про таке можна лише мріяти.
38. До скелелазіння я абсолютно байдужий, але дивитися на ці могутні чорні брили люблю.
39.
40. А там стежка сама виводить на автомобільну дорогу, від якої до зупинки рукою подати. Хоча автобуси на Житомир нею бігають часто, довелося ловити попутку – в неділю після чотирьох вихідних вони всі їхали просто вщент забиті.
Село Дениші має досить вигідне розташування – недалеко від Житомира, понад жвавою трасою. А чисті ліси та мальовничі скелі понад Тетеревом приманюють сюди немалу кількість людей, як для якогось середньостатистичного села. На жаль, їх наявність поки ніяк не впливає на стан головної пам’ятки, до якої йти усього 500 метрів від автобусної зупинки.
2. На початку 20 ст. Дениші належали Терещенкам, тим самим, що зробили собі ім’я та статок на цукрових заводах та в той час були, певно, на піку свого успіху. На їх замовлення за проектом архітектора Павла Голландського у цьому селі зводиться палац, що використовувався як літня резиденція. Закінчили його будівництво в 1913 році, тобто користатися резиденцією Терещенкам довелось недовго.
3. Після червоного перевороту палац був розграбований і покинутий, ще до Другої Світової вже являв собою руїну, стан якої з десятиліттями тільки погіршується. Збережений шматочок фасаду з вежею спершу вводить в оману, що не все так погано, але з тилу стає видно, наскільки мало насправді лишилося:
4. Мудрий нарід розбирав його не лише на будматеріали, а і в пошуку міфічних скарбів Терещенків.
5. Але навіть у такому стані подивитися там досі є на що.
6.
7. Ліпнина та ніші для статуй:
8.
9. Вежа зсередини. Завдяки її наявності у народі палац зветься не інакше як «замком».
10. Поруч якийсь склад дров чи щось таке зі сторожем-інтровертом.
11. Із Денишів почалапав у сусіднє Тригір’я, до якого кілометри три. Стежками через осінній ліс така відстань взагалі долається непомітно. Засмутив лише масовий вигул неприв’язаних здорових псів, хазяї-їблани з «не бійтесь, він не кусається» в комплекті.
12.
13. Скоро дорога виводить до Тетерева, магнетично гарного в ту пору. І як шкода, що було хмарно.
14.
15.
16. Я йшов правим берегом, невдовзі навпроти стало видно масивні майже вертикальні скелі:
17. Та скелелазів на них.
18. Перед селом річку перекриває дамба. Вище завдяки ній утворено водосховище.
19. Я ж продовжив рух тим же берегом, знову через ліс. Викладати осінні фотки навесні для мене вже стало стабільною традицією, але чому б і ні. Можу собі дозволити.
20.
21. Деінде ліс розступається, відкриваючи панорами водосховища.
22. Та монастиря, заради якого сюди і йдуть чи їдуть.
23.
24. Село Тригір’я маленьке, буквально 200 мешканців. Зі своїм набором краєвидів, то на річку, то на храми:
25.
Дати заснування Тригірського монастиря дуже сильно коливаються, орієнтовно це 14-16 століття. За віки існування він не раз закривався, востаннє з 1930-х до 1993 року. Братський корпус використовували як школу, а церкву – як склад.
26. Вигідною перевагою конкретно цієї святині є можливість пройти через двір і монастирські городи на узбережжя Тетерева.
27. На протилежній стороні видно санаторій «Дениші».
28.
29. Нинішній головний храм, Преображенський, збудовано в 1854-73 роках.
30.
31. Вцілілі чи відновлені розписи на фасаді:
32. Коло брами уже в наш час з’явилася нова церква.
33.
34. Вид на село від воріт обителі:
35. Вид на Тетерів із дамби. Звільнившись від її опіки, він виглядає зовсім інакше, ніж на водосховищі.
36. Назад пішов лівим берегом, безпосередньо під скелями.
37. Район популярний серед скелелазів. Укупі з санаторієм, людей сюди приїздить немало, і здавалось би, як доречно для них відкрити умовний готель у відбудованому палаці Терещенків… Та поки про таке можна лише мріяти.
38. До скелелазіння я абсолютно байдужий, але дивитися на ці могутні чорні брили люблю.
39.
40. А там стежка сама виводить на автомобільну дорогу, від якої до зупинки рукою подати. Хоча автобуси на Житомир нею бігають часто, довелося ловити попутку – в неділю після чотирьох вихідних вони всі їхали просто вщент забиті.