![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykОсобливістю показаного кілька днів тому селища Ясіня є те, що гори оточують його буквально впритул із усіх боків, тому піднятися на них не складає особливих зусиль. Лише прогулюючись від центру по периферійним вуличкам можна ненароком набрати 2-3 сотні метрів висоти, а трохи далі – підкорювати справжні гірські вершини, не покидаючи формальних меж населеного пункту.
1. Чим я і скористався. Все ж здійснювати соло-походи у «справжні» гори пізньої осені без належного досвіду ризиковано, а тут і мобільний зв’язок завжди є, і цивілізація близько. До того ж, як на мене, на голі полонини краще лізти влітку, а в холодну пору куди цікавіше виглядають саме гірські селища, укутані туманами, пожовклими заростями та затишним димком із хатніх димарів.
Таких вилазок я робив дві, перша – на гору Костирівка, що східніше центру. Від неї на південь уздовж селища тягнеться продовгуватий кряж зі стежкою поверху, що обіцяло цікаву прогулянку. Якщо вірити maps.me, набір висоти з селища на гору 160 метрів, тобто сумарно вона повинна мати десь 810 м над рівнем моря.
2. Спершу підйом іде повз банальні сільські двори… хоча не завжди банальні.
3. Дороги тут майже скрізь такі, як на фото, але коту це не заважає залишатися чистим.
4. Скоро починають відкриватися види на захмарені пагорби.
5. Під ногами з’являються уже звичні мухомори.
6. І, неочікувано, як для середини жовтня і майже нульової температури, – крокуси.
7. Як я зрозумів, для цього підвиду квітнути в таку пору – це норма. Звуться вони пізньоцвіти, російською безвременники.
8. І само собою виникає риторичне питання, настільки вони близькі родичі тому самому шафрану, дорогому та рідкісному. Притому, що їх тут як бур’яну.
9. Із вершини гори видно майже на всю їх величезну довжину Ясіня, які я покажу з півдня на північ або зліва направо відносно тієї точки. Район вокзалу:
10. Ближче до центру. Багатоквартирні будиночки під черепицею у них симпатичні.
11. Власне, центр:
12. Та північна околиця із красивим залізничним мостом, до підніжжя якого я підходив напередодні. Також у правій половині кадру близько до залізниці видно дерев’яну церкву, а далі в туманах сховалося сусіднє село Лазещина.
13. Людей нагорі практично немає, зате повно інших гірських мешканців:
14.
15. На Костирівку веде підйомник, у цю пору року зрозуміло що неробочий, над верхньою точкою якого стоїть проста капличка.
16. Село по той бік кряжу, по ідеї це все ще Лазещина.
17. Але і на самій горі, якщо придивитись, вирує життя. Всі порожнечі обабіч дороги, котрі мені до підйому здавалися нічийними, насправді розділені парканами на господарства. І життя тут виглядає зовсім інакше, ніж навіть у долині на 200 метрів нижче… що вже казати за порівняння з рівнинними селами.
18.
19. Дорогою між цими ділянками я й попрямував на південь, назустріч туману й невидимому сонцю.
20. Дійшов до дивного ідола, котрий виявився пам’ятником герою Радянського Союзу Расулу Ісетову. Він також є орієнтиром для початку підйому на Петрос через полонину Шеса.
21. Недалеко знайшлась ще одна схожа капличка на краю сурового гірського кладовища.
22. Зовсім поруч – царство живих.
23. Далі на південь починається ліс, над яким все намагалося пробитися сонце, створюючи неймовірні переплетіння свого проміння, хмар, туману та позолочених дерев:
24.
25. Само собою, я хотів потрапити у такий заманливий з виду ліс, тим більше, над ним мають здійматись ще пару вершин. Але дорога, весь час така як на парі фотографій вище, далі пам’ятника зробилася геть непрохідною. Якщо до цього багнюку можна було обійти по «узбіччю» – трав’яній смужці між дорогою та парканами, то тут її не стало. Єдиним варіантом було лізти через паркан і чалапати по чиємусь пасовиську, але на ділянках в основному бігали собаки, тому не ризикнув. Довелось спускатися вниз.
26.
27. Веселка, у нагороду за всі ті грязьові кілометри, могла би бути і чіткішою.
28. Своєрідною роздільною смугою між бездоріжжям і цивілізацією виступає залізниця, як завжди, у горах особливо красива:
Але якщо людина дурко – то це всерйоз і надовго, тому наступного дня знову подерся нагору, цього разу в західну сторону відносно центру. Там на багато кілометрів розкинулись сільські вулички із рідко розставленими хатами, мені здавалось, це все має виглядати гарно. Цього разу підкорення символічних вершин не було, тим не менш, набір висоти відчутніший: +270 метрів від центру до початку лісу, якого я хотів дістатися хоча би з цього боку.
29. Краєвиди починаються майже одразу. Знову акцентую увагу на пагорбі у напрямку села Стебний, що подарував мені найкращі враження з тієї поїздки. Його покажу наступного разу.
30. Видно і протилежну сторону Ясіня з чи не єдиною 5-поверхівкою та хутровою фабрикою.
31. Портрет.
32. Невдовзі все селище показується як на долоні:
33. Середмістя легко угадується за церквою та яскраво-жовтим парком.
34. Немаленька школа:
35. Як і очікував, ці розкидані на гігантському просторі вулиці й хатки виглядають дуже мальовниче:
36. А це кряж на протилежній стороні, по якому ходив напередодні. Упіймав його у рідкісний момент, коли хоча би шматочок підсвітило сонце.
37.
38. І так, мене досі бомбить від їхніх доріг. Не уявляю, як вони самі там ходять, спуститися в найближчу крамницю з цих вулиць виглядає неслабим фізичним випробуванням. А це ще не найгірший їх стан.
39. Але не шкода підійматись, аби побачити то все:
40.
41. Чим далі від цивілізації, тим колоритніше виглядають садиби, буквально живий музей етнографії під відкритим небом.
42.
43. Вівці і тут є, причому завдяки дзвіночкам на шиях у русі награють справжні симфонії.
44. А так виглядає крайній двір, над яким народжуються тумани:
45. Цього разу до лісу я таки добрався. Далеко не забрідав, обмежившись спогляданням звичних мухоморів, дощовиків і такого іншого.
46.
47.
48. Ну і ожини наївся на рік уперед.
49. Назад пішов паралельною дорогою. Пейзажі вже ніби знайомі, та щораз чимось відрізняються.
50. На високогір’ї знову притрусило сніжком.
51.
52. Православна церква і вокзал за нею:
53. З цього боку навколишні краєвиди виглядали найбільш по-осінньому. І в цих похмурих пейзажах вмираючої на зиму природи все одно причаїлася якась невимовно магнетична, незбагненна й сурова краса.
54.
55.
1. Чим я і скористався. Все ж здійснювати соло-походи у «справжні» гори пізньої осені без належного досвіду ризиковано, а тут і мобільний зв’язок завжди є, і цивілізація близько. До того ж, як на мене, на голі полонини краще лізти влітку, а в холодну пору куди цікавіше виглядають саме гірські селища, укутані туманами, пожовклими заростями та затишним димком із хатніх димарів.
Таких вилазок я робив дві, перша – на гору Костирівка, що східніше центру. Від неї на південь уздовж селища тягнеться продовгуватий кряж зі стежкою поверху, що обіцяло цікаву прогулянку. Якщо вірити maps.me, набір висоти з селища на гору 160 метрів, тобто сумарно вона повинна мати десь 810 м над рівнем моря.
2. Спершу підйом іде повз банальні сільські двори… хоча не завжди банальні.
3. Дороги тут майже скрізь такі, як на фото, але коту це не заважає залишатися чистим.
4. Скоро починають відкриватися види на захмарені пагорби.
5. Під ногами з’являються уже звичні мухомори.
6. І, неочікувано, як для середини жовтня і майже нульової температури, – крокуси.
7. Як я зрозумів, для цього підвиду квітнути в таку пору – це норма. Звуться вони пізньоцвіти, російською безвременники.
8. І само собою виникає риторичне питання, настільки вони близькі родичі тому самому шафрану, дорогому та рідкісному. Притому, що їх тут як бур’яну.
9. Із вершини гори видно майже на всю їх величезну довжину Ясіня, які я покажу з півдня на північ або зліва направо відносно тієї точки. Район вокзалу:
10. Ближче до центру. Багатоквартирні будиночки під черепицею у них симпатичні.
11. Власне, центр:
12. Та північна околиця із красивим залізничним мостом, до підніжжя якого я підходив напередодні. Також у правій половині кадру близько до залізниці видно дерев’яну церкву, а далі в туманах сховалося сусіднє село Лазещина.
13. Людей нагорі практично немає, зате повно інших гірських мешканців:
14.
15. На Костирівку веде підйомник, у цю пору року зрозуміло що неробочий, над верхньою точкою якого стоїть проста капличка.
16. Село по той бік кряжу, по ідеї це все ще Лазещина.
17. Але і на самій горі, якщо придивитись, вирує життя. Всі порожнечі обабіч дороги, котрі мені до підйому здавалися нічийними, насправді розділені парканами на господарства. І життя тут виглядає зовсім інакше, ніж навіть у долині на 200 метрів нижче… що вже казати за порівняння з рівнинними селами.
18.
19. Дорогою між цими ділянками я й попрямував на південь, назустріч туману й невидимому сонцю.
20. Дійшов до дивного ідола, котрий виявився пам’ятником герою Радянського Союзу Расулу Ісетову. Він також є орієнтиром для початку підйому на Петрос через полонину Шеса.
21. Недалеко знайшлась ще одна схожа капличка на краю сурового гірського кладовища.
22. Зовсім поруч – царство живих.
23. Далі на південь починається ліс, над яким все намагалося пробитися сонце, створюючи неймовірні переплетіння свого проміння, хмар, туману та позолочених дерев:
24.
25. Само собою, я хотів потрапити у такий заманливий з виду ліс, тим більше, над ним мають здійматись ще пару вершин. Але дорога, весь час така як на парі фотографій вище, далі пам’ятника зробилася геть непрохідною. Якщо до цього багнюку можна було обійти по «узбіччю» – трав’яній смужці між дорогою та парканами, то тут її не стало. Єдиним варіантом було лізти через паркан і чалапати по чиємусь пасовиську, але на ділянках в основному бігали собаки, тому не ризикнув. Довелось спускатися вниз.
26.
27. Веселка, у нагороду за всі ті грязьові кілометри, могла би бути і чіткішою.
28. Своєрідною роздільною смугою між бездоріжжям і цивілізацією виступає залізниця, як завжди, у горах особливо красива:
Але якщо людина дурко – то це всерйоз і надовго, тому наступного дня знову подерся нагору, цього разу в західну сторону відносно центру. Там на багато кілометрів розкинулись сільські вулички із рідко розставленими хатами, мені здавалось, це все має виглядати гарно. Цього разу підкорення символічних вершин не було, тим не менш, набір висоти відчутніший: +270 метрів від центру до початку лісу, якого я хотів дістатися хоча би з цього боку.
29. Краєвиди починаються майже одразу. Знову акцентую увагу на пагорбі у напрямку села Стебний, що подарував мені найкращі враження з тієї поїздки. Його покажу наступного разу.
30. Видно і протилежну сторону Ясіня з чи не єдиною 5-поверхівкою та хутровою фабрикою.
31. Портрет.
32. Невдовзі все селище показується як на долоні:
33. Середмістя легко угадується за церквою та яскраво-жовтим парком.
34. Немаленька школа:
35. Як і очікував, ці розкидані на гігантському просторі вулиці й хатки виглядають дуже мальовниче:
36. А це кряж на протилежній стороні, по якому ходив напередодні. Упіймав його у рідкісний момент, коли хоча би шматочок підсвітило сонце.
37.
38. І так, мене досі бомбить від їхніх доріг. Не уявляю, як вони самі там ходять, спуститися в найближчу крамницю з цих вулиць виглядає неслабим фізичним випробуванням. А це ще не найгірший їх стан.
39. Але не шкода підійматись, аби побачити то все:
40.
41. Чим далі від цивілізації, тим колоритніше виглядають садиби, буквально живий музей етнографії під відкритим небом.
42.
43. Вівці і тут є, причому завдяки дзвіночкам на шиях у русі награють справжні симфонії.
44. А так виглядає крайній двір, над яким народжуються тумани:
45. Цього разу до лісу я таки добрався. Далеко не забрідав, обмежившись спогляданням звичних мухоморів, дощовиків і такого іншого.
46.
47.
48. Ну і ожини наївся на рік уперед.
49. Назад пішов паралельною дорогою. Пейзажі вже ніби знайомі, та щораз чимось відрізняються.
50. На високогір’ї знову притрусило сніжком.
51.
52. Православна церква і вокзал за нею:
53. З цього боку навколишні краєвиди виглядали найбільш по-осінньому. І в цих похмурих пейзажах вмираючої на зиму природи все одно причаїлася якась невимовно магнетична, незбагненна й сурова краса.
54.
55.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2021-03-22 06:29 pm (UTC)no subject
Date: 2021-03-22 06:52 pm (UTC)no subject
Date: 2021-03-22 07:48 pm (UTC)no subject
Date: 2021-03-22 08:09 pm (UTC)no subject
Date: 2021-03-22 09:19 pm (UTC)А "щоб хата була заможніша, ніж у сусіда" — один из движителей прогресса.... Так из пещер и перебрались в хоромы. :):):)
no subject
Date: 2021-03-22 08:41 pm (UTC)no subject
Date: 2021-03-22 08:55 pm (UTC)no subject
Date: 2021-03-23 08:01 pm (UTC)no subject
Date: 2021-03-22 09:33 pm (UTC)