Де мене носило

Мабуть, у кожного, хто подорожує, поступово з’являється список особливо улюблених місць, куди хотілося б повертатись. Та не завжди таке можливо із багатьох причин, основна з яких, певно, – той факт, що життя коротке, а побачити хочеться побільше.

1. Із основною частиною українських обласних центрів у мене в цьому плані все простіше, бо в них я зупиняюся на ночівлю чи хоча би роблю пересадки, коли їду кудись у глибинку. Особливо приємно, коли з часом у місті знаходиться що подивитись із пропущеного у попередні візити. Так було і з Івано-Франківськом цього разу.

( Читати і дивитись далі )

Уперше в Івано-Франківськ я потрапив на початку 2017 року. Надворі стояв освіжаючий морозець в районі -17 градусів, і хоча я по мірі можливості обійшов тоді дуже багато, із-за деяких моментів варто було повернутись у місто в теплу пору року.

( Читати і дивитись далі )

Ну і що, що обіцяли аномальні морози і снігопади? Раз заплановано, треба з’їздити:) У першій частині хочу поділитись враженнями про саме серце міста – площу Ринок та її околиці.

Ратуша у місті конструктивістська, зведена у 1928-39 рр. Звісно, вона не перша, але її попередниці з тих чи інших причин не дожили до наших днів. Перед нею – фонтан із яйцем (за іншою версією, пророслою зерниною). Ні, це не пам’ятник тому яйцю, яким кинули в ЯнукОвоча, він давніший. Але як версія для туристів, зійде:)

( Читати і дивитись далі )