v1snyk | Івано-Франківськ, Різдво і собачий холод. ч. 2 (Reply)

Другу частину різдвяної подорожі Івано-Франківськом хотілось би присвятити цікавинкам за межами центру.

Для початку зазирнемо в Микитинці, які адміністративно окреме село, а фактично окраїна, яка зрослась з містом. Тут знаходиться одна із франківських автостанцій, ходить міський транспорт. У селі є церква святого Микити (логічно ж) 1924 року.

Церква дерев’яна, зведена на місці старої, що згоріла у 1919 році. Як на мене, дуже симпатична. Дзвіниця також дерев’яна.

Франківськ лежить у межиріччі двох Бистриць – Солотвинської і Надвірнянської, які на північ від міста зливаються в одну і впадають в Дністер.

На той день річки ще боролись із всеохоплюючим морозом. На фото – Бистриця-Надвірнянська.

Далі за мостом, у районі Майзлі, заслуговує уваги красива церква Царя Христа 1930 року.

За парканом від неї – колишній костел Святого Йосипа 1924 року. Зараз його приміщення використовують п’ятидесятники.

Каплиця із всевидячим оком.

Нетипової форми польський костел знаходиться на північно-східному напрямку.

Міське озеро спить під кригою.

З деяких ракурсів видно навіть ратушу. Варто повернутись сюди в теплу пору року.

На тому березі зводять цікаву церкву і бігають злющі собаки.

Арт на тимчасовому паркані новобудови. І 14-88 від місцевих дегенератів.

Ну і сам факт масової забудови навколо не дуже радує. Такими темпами зеленій зоні скоро прийде гаплик.

На озері є свій острів Закоханих.

За повної відсутності людей виглядає досить кріпово.

І острів Закоханих перетворюється… на рай для соціофобів:)

Через дорогу – парк ім. Шевченка зі ставочками, атракціонами і генделиками. Сюди теж треба буде повернутись.

Приємна знахідка на вул. Чорновола.

Іще один віддалений район – Пасічна – може похвалитись дерев’яною церквою св. Дмитрія 1904 р.

Яка дуже контрастно виглядає на тлі новітніх багатоповерхівок.

Храм-новобуд.

Тематичний мурал (Пасічна ж).

І стіна, присвячена Квітці Цісик.

За мостом від Пасічної, у напрямку центру, є пам’ятник-контрабас перед музичною школою. Напис на підніжжі (по пам’яті) «Все минає, музика вічна».

Горбатий підробляє на рекламі.

І ще одна дерев’яна церква, споруджена у пам’ять про жертв депортації із Польщі 1944-46 років.

На вулиці Сестер Василіянок заслуговують уваги одразу 2 храми.

Костел 1893 року, як і майже всі костели Франківська – колишній, нині – православний Свято-Троїцький кафедральний собор.

Монастир Святого Йосипа – також пам’ятка архітектури.

Тут є і просто красиві старовинні будинки. Багацько їх у Станіславові потребує реставрації чи просто понівечені ублюдочними зовнішніми вивісками.

Комусь дуже подобались змії.

Колишній палацовий комплекс Потоцьких на задвірках центрального ринку може похвалитись хіба що збереженими воротами із лицарями.

На будівлі на території комплексу можна позаглядати із-за паркану, але вони являють із себе жалюгідне видовище.

Вид на центр від палацу.

Цю красу я надибав на вул. Січових Стрільців.

І десь поруч – пам’ятник Сові.

То я добирався до Меморіального скверу. З середини 18 ст. до 1955 року тут було кладовище, а потім комусь у голову прийшла геніальна і досить небанальна, як для Союзу, ідея – а давайте зробимо тут парк, і пофіг, що під ногами сотні трупаків.

За Незалежності скверу почали повертати його призначення. На даний момент відновлено кілька старих поховань і могили січових стрільців, є каплиця на честь воїнів УПА.