Де мене носило

Низька активність подорожей українців у травні-липні року, що минає (спричинена, очевидно, страхом вірусу), встигла мене розбалувати. Квитки на транспорт та готелі можна було бронювати буквально за день-два до вихідних, орієнтуючись на якусь область за кращим прогнозом погоди. Та поступово народ розкачався і одного прекрасного понеділка я з подивом виявив, що на найближчі вихідні забрано тупо все в нуль. Довелось на ходу викручуватися і з гівна і палок зліпити й реалізувати поїздку хоча би на північ Хмельниччини. План на неї у мене був намальований давно, хоча здійснювати його не те що б сильно хотілося, бо вийшов трохи всратий – за два дні в підсумку я находив пішки кілометрів 55-60.

1. А почалося все з міста Полонне, примітного хоча би тим, що вперше у літописах згадується в 996 році, тобто вже відсвяткувало тисячолітній ювілей. Загалом у туристичних колах місто відоме, найперше завдяки 400-річному костьолу та прилеглих до нього простіших центральних пам’ятках. Хоча насправді знайти там можна набагато більше, головною завадою стає гігантська, як для 20-тисячного містечка, відстань між цікавими точками. І я теж побачив не все, але показати є що, в тому числі майже ексклюзивного. І костьол увагою не омину, він дійсно чарівний.

( Читати і дивитись далі )