Де мене носило

Якщо в Одесу, хоч на пару годин, хоч би і проїздом – то найперше убік моря. Тим більше, тут я не був майже чотири роки і встиг скучити і за Чорним морем, і за самим містом.

( Читати і дивитись далі )

Наскільки мало виявилось трьох неповних днів, щоб побачити хоч малу частину цікавинок цього величного і чарівного міста, настільки складно потім упорядкувати це і поділитись з іншими. Так як вражень насправді багато, все помістилось у двох замітках. Ну, поїхали.

Одеса, на перший погляд, має в собі плюси і мінуси всіх великих міст. З одного боку це означає чимало занехаяних будинків і вуличок, високу засміченість, пробки на дорогах, натовпи людей і завищену концентрацію бидла. Але з іншого – надзвичайно велику кількість справжніх архітектурних перлин, розкішних парків, які втопають у яскравій зелені навіть в кінці вересня, та необмежений простір для найоригінальнішої творчості скульпторів і настінних художників.

І звісно ж, на додачу до цього тут ще є море і непередавана атмосфера міста-героя із насиченою колоритною історією, багатим фольклором і яскравим обличчям. Якщо коротко, Одеса просто прекрасна, тому досить говорити, час дивитись.

Почнемо з дендропарку «Перемога», який знаходиться біля площі 10 квітня (дата визволення міста від фашистських загарбників). Тут, окрім власне парку і зони відпочинку, заслуговує на увагу каскад із трьох озер (або одне довжелезне озеро), де масово тусять лебеді, черепашки і качки.

( Читати і дивитись далі )