![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykСьогодні відправляємось дивитись Гайсин, одне з найбільших міст Вінницької області (майже 26 тис. чол.). Незважаючи на це, подорожніх заміток про нього практично немає, що може наштовхнути на хибну думку, що тут і дивитись нема чого. Але насправді, як виявилось, це зовсім не так.
Традиційно розпочну огляд здалеку, з околиць. Аж настільки здалеку, що із сусіднього села Куна, де у мене був відмічений старовинний костьол.
Храм св. Яна Непомуки виник при монастирі капуцинів, освячений у 1825 році. У радянські роки його перетворили на склад. У наш час видно, що намагались відновити, але щось пішло не так. Пишуть, що приход складав аж 12 чоловік і остаточно все заглохло після відкриття нового костьолу у Гайсині.
Фрагментами навколо є й інші руїни, що нагадують про колишній монастир. Чого тільки варті оборонні стіни в півтора метри завтовшки.
Щось цікаве і закинуте через дорогу від храму:
А от будинок культури в порядку.
І православна церква також.
Так як подільський принцип «бачиш річку – гати ставок!» тут теж діє на 100%, спускаємось до водойми.
Ні, це не скульптура:)
Від ставка добре видно значну частину Куни, де особливо виділяється церква.
І верх костьолу видно. Поки що…
Рибалка уполював рибку. Фото вийшло розмите, дуже вже він шустро із нею драпав:)
Із Вінниці у Куну можна дістатись автобусами, що ідуть на Ладижин, а із Гайсина є приміський маршрут №3.
Сусіднє село Мар’янівка:
Добираюсь нарешті до міста, де на перехресті головних доріг мене зустрічає бичок.
І ось він, цей загадковий і чомусь нікому нецікавий Гайсин. Почнемо з вулиці Соборної, де одразу привертає до себе увагу 2-поверховий дерев’яний багатоквартирний будинок. Не таке вже й часте явище, особливо на Поділлі:
Через дорогу – новий витончений костьол. Думаю, можна навіть назвати його неоготичним (але чи це не він поховав свого побратима в Куні?)
Далі лікарня, а оце вже чудовий дореволюційний модерн. Над входом світлою цеглою було викладено «Земская больница».
У тому ж стилі виконаний пункт переливання крові:
Гайсинські хлопчики на пішохідних переходах такі ж, як у Вінниці, тільки салатового кольору, а не помаранчевого.
Покровська церква, видно, сучасна:
А це військкомат, раптом що:
Вертаємось на основну магістраль, вулицю 1 Травня. Тут є просто бомбезний будинок школярів та молоді, колишній особняк Літваковського.
Навпроти нього – масивний корпус школи №7, історично гімназії початку 20 ст.
У колишньому будинку директора гімназії краєзнавчий музей.
З’явився він стараннями ветеранів Міноборони України, що відчувається.
Центральна площа Миру, тут все класично. Помпезний будинок культури, якісь дошки пошани, багато відкритого простору.
А от із цікавого ще консервний завод, наприклад. Адміністративний корпус 1895 року:
Наглядний приклад, як історичне й красиве намагається скинути сіру шубу:
Найгарнішим у місті є відрізок вулиці 1 Травня, де вона перестає бути головною магістраллю і відгалужується у північно-західному напрямку. На цій ділянці зберіглась ледь не суцільна забудова класичного повітового містечка.
На фасаді цифри 1913, але щось відреставрували його по самі гланди:
Іще будиночки:
Своєрідним вінцем вулиці є Гайсинська міська рада, за виглядом цілком тягне на маленьку ратушу. Тільки нинішній колір якийсь надто агресивний.
Із західного кінця вулицю замикає колишній Гранд-Готель 1905 року, зараз підприємство ГайсинГАЗ.
Акуратний будинок нотаріуса поруч із готелем:
Перпендикулярно до них – класична сталінка 1955 року.
На просторі між ними утворилась площа 1 Травня, по-радянському велика й незатишна – тупо шмат землі, укатаний в асфальт. Але загальний вид від неї все ж хороший:
Іще одна пам’ятка архітектури знаходиться осторонь, на вулиці Хмельницького. Зараз це відділ статистики, раніше особняк Шпильберга.
Далі в цю сторону Гайсин закінчується. Його межею виступає річка Соб, через долину якої перекинуто міст у напрямку Немирова та Вінниці.
На відрізку траси, паралельному вулиці та площі 1 травня, є ще пару старих будинків:
На цьому все, але і цього всього з головою вистачило, аби Гайсин мені сподобався. А за співвідношенням очікування/реальність узагалі став однією з головних несподіванок року.
Традиційно розпочну огляд здалеку, з околиць. Аж настільки здалеку, що із сусіднього села Куна, де у мене був відмічений старовинний костьол.
Храм св. Яна Непомуки виник при монастирі капуцинів, освячений у 1825 році. У радянські роки його перетворили на склад. У наш час видно, що намагались відновити, але щось пішло не так. Пишуть, що приход складав аж 12 чоловік і остаточно все заглохло після відкриття нового костьолу у Гайсині.
Фрагментами навколо є й інші руїни, що нагадують про колишній монастир. Чого тільки варті оборонні стіни в півтора метри завтовшки.
Щось цікаве і закинуте через дорогу від храму:
А от будинок культури в порядку.
І православна церква також.
Так як подільський принцип «бачиш річку – гати ставок!» тут теж діє на 100%, спускаємось до водойми.
Ні, це не скульптура:)
Від ставка добре видно значну частину Куни, де особливо виділяється церква.
І верх костьолу видно. Поки що…
Рибалка уполював рибку. Фото вийшло розмите, дуже вже він шустро із нею драпав:)
Із Вінниці у Куну можна дістатись автобусами, що ідуть на Ладижин, а із Гайсина є приміський маршрут №3.
Сусіднє село Мар’янівка:
Добираюсь нарешті до міста, де на перехресті головних доріг мене зустрічає бичок.
І ось він, цей загадковий і чомусь нікому нецікавий Гайсин. Почнемо з вулиці Соборної, де одразу привертає до себе увагу 2-поверховий дерев’яний багатоквартирний будинок. Не таке вже й часте явище, особливо на Поділлі:
Через дорогу – новий витончений костьол. Думаю, можна навіть назвати його неоготичним (але чи це не він поховав свого побратима в Куні?)
Далі лікарня, а оце вже чудовий дореволюційний модерн. Над входом світлою цеглою було викладено «Земская больница».
У тому ж стилі виконаний пункт переливання крові:
Гайсинські хлопчики на пішохідних переходах такі ж, як у Вінниці, тільки салатового кольору, а не помаранчевого.
Покровська церква, видно, сучасна:
А це військкомат, раптом що:
Вертаємось на основну магістраль, вулицю 1 Травня. Тут є просто бомбезний будинок школярів та молоді, колишній особняк Літваковського.
Навпроти нього – масивний корпус школи №7, історично гімназії початку 20 ст.
У колишньому будинку директора гімназії краєзнавчий музей.
З’явився він стараннями ветеранів Міноборони України, що відчувається.
Центральна площа Миру, тут все класично. Помпезний будинок культури, якісь дошки пошани, багато відкритого простору.
А от із цікавого ще консервний завод, наприклад. Адміністративний корпус 1895 року:
Наглядний приклад, як історичне й красиве намагається скинути сіру шубу:
Найгарнішим у місті є відрізок вулиці 1 Травня, де вона перестає бути головною магістраллю і відгалужується у північно-західному напрямку. На цій ділянці зберіглась ледь не суцільна забудова класичного повітового містечка.
На фасаді цифри 1913, але щось відреставрували його по самі гланди:
Іще будиночки:
Своєрідним вінцем вулиці є Гайсинська міська рада, за виглядом цілком тягне на маленьку ратушу. Тільки нинішній колір якийсь надто агресивний.
Із західного кінця вулицю замикає колишній Гранд-Готель 1905 року, зараз підприємство ГайсинГАЗ.
Акуратний будинок нотаріуса поруч із готелем:
Перпендикулярно до них – класична сталінка 1955 року.
На просторі між ними утворилась площа 1 Травня, по-радянському велика й незатишна – тупо шмат землі, укатаний в асфальт. Але загальний вид від неї все ж хороший:
Іще одна пам’ятка архітектури знаходиться осторонь, на вулиці Хмельницького. Зараз це відділ статистики, раніше особняк Шпильберга.
Далі в цю сторону Гайсин закінчується. Його межею виступає річка Соб, через долину якої перекинуто міст у напрямку Немирова та Вінниці.
На відрізку траси, паралельному вулиці та площі 1 травня, є ще пару старих будинків:
На цьому все, але і цього всього з головою вистачило, аби Гайсин мені сподобався. А за співвідношенням очікування/реальність узагалі став однією з головних несподіванок року.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2018-12-22 08:08 am (UTC)no subject
Date: 2018-12-22 10:56 am (UTC)no subject
Date: 2018-12-22 08:45 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-23 11:27 am (UTC)no subject
Date: 2020-04-05 04:32 pm (UTC)no subject
Date: 2020-04-05 04:59 pm (UTC)no subject
Date: 2020-04-05 07:29 pm (UTC)