![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykНавесні цього року, коли я нарешті добрався до Могилів-Подільського, попутно не міг не оглянути хоча б декілька сіл навколо, бо в багатьох таки є що подивитись. Безумовно найцікавішим із них є село Озаринці, де зберігся ряд пам’яток, зокрема руїни турецької фортеці, а також неймовірні краєвиди за рахунок крутого рельєфу.
Автобус у Озаринці чи то не ходить узагалі, чи то тільки раз на день із Могильова, словом, простіше вийти на повороті на трасі і подолати до села 2 км пішки. Навколо зеленіють поля, ближче до хат пасуться вівці.
Варто зайти на першу ж вулицю і одразу такий різкий перепад висоти:
Завдяки рельєфу із різних точок відкриваються різні панорами Озаринців, і це не просте собі село, а дуже фотогенічне.
П’ятсот. Просто тому що п’ятсот (раптом що, скільки років селу виповнилось ще у 1931 році).
Панорама центру, де виділяється церква Різдва Богородиці. Прямо за нею майже сховалась ще одна церква, два білі будинки далі по тій же вулиці – костьол та будинок культури.
Але найперше прогуляємось до фортеці. Для цього вузькими сільськими вуличками треба добряче подертись угору, зате навколо – ще і ще зелені сільські краєвиди у весняному цвіті.
Фортеця у топоніміці аборигенів зафіксувалась як «Турецька крепость». Турецька, бо будувалась від нападів турків ще у 1657 р. У 1690 вони її таки зруйнували, але козаки відбудували у 1699.
Із втратою оборонного значення твердиню почали розтягати на каміння, спочатку хаотично, у 20 ст. централізовано, на колгосп. До наших днів збереглись, головним чином, одна з веж та арка.
Вежа ззовні та зсередини:
Контури фортеці ще досить добре розрізняються на місцевості, особливо на аерофотознімках, таке собі припідняте плато. Цікаво, як багато селян жалкують, що із-за цієї незрозумілої пам’ятки вони не можуть посадити тут свої бурячки?
Шматочок стіни:
Арка:
Униз спускався понад руслом Немії, яка в межах Озаринців має цілком гірський вигляд.
Місток пішохідний:
Але нам далі, до автомобільного мосту. З нього видно вежу, яку трохи закриває зелена хатка.
Але ми їй це пробачимо, із-за автентичної черепиці.
Унизу на березі річки зберігся млин. У деяких джерелах можна прочитати, що він тут уже не одне століття, але я повірю сухим даним Вікіпедії, що максимум років 200.
Використовується, проте не факт, що за призначенням:
Недалеко від центральної вулиці є синагога. Із Другої Світової стоїть пусткою, але поки тримається.
Зараз ніщо в її порожньому порослому деревами інтер’єрі не нагадує, що тут у 1941 році нацисти спалили живцем 86 людей.
Поруч – іще одна атмосферна руїна, типовий єврейський будиночок. Певно, і в Озаринцях був свій штетл…
Перш ніж нарешті дійти середмістя, ще пройшовся селом навмання та трохи наклацав. Цікаві будинки:
Старезні поховання:
Черговий краєвид:
Та місцеву гопоту.
Огляд головної вулиці почнемо з будинку культури (1970 р.):
Далі костьол (1741), і не просто такий собі, а ціла базиліка у не надто характерному для таких будівель стилі класицизму:
Його вже відновили після радянського хазяйнування, а от браму не встигли.
Наступній церкві на вид років 400, але вона усього-то 1910 р., зате з якою непростою долею. Склад, клуб, музей, спортзал, а зараз – пустка. До церкви збоку хтось приладнав свій двір, тому оглянути можна не з усіх сторін.
Ну і храм Різдва Пресвятої Богородиці (1865). Його було видно з багатьох точок звіддаля, глянемо ще зблизька.
Така концентрація церков в одному місці зумовлена тим, що на початку 20 ст. однієї явно не вистачало для 5-тисячного(!) населення Озаринців. Зараз же тут мешкає трохи більше тисячі осіб…
Прощальний погляд на фортецю і центр:
Автобус у Озаринці чи то не ходить узагалі, чи то тільки раз на день із Могильова, словом, простіше вийти на повороті на трасі і подолати до села 2 км пішки. Навколо зеленіють поля, ближче до хат пасуться вівці.
Варто зайти на першу ж вулицю і одразу такий різкий перепад висоти:
Завдяки рельєфу із різних точок відкриваються різні панорами Озаринців, і це не просте собі село, а дуже фотогенічне.
П’ятсот. Просто тому що п’ятсот (раптом що, скільки років селу виповнилось ще у 1931 році).
Панорама центру, де виділяється церква Різдва Богородиці. Прямо за нею майже сховалась ще одна церква, два білі будинки далі по тій же вулиці – костьол та будинок культури.
Але найперше прогуляємось до фортеці. Для цього вузькими сільськими вуличками треба добряче подертись угору, зате навколо – ще і ще зелені сільські краєвиди у весняному цвіті.
Фортеця у топоніміці аборигенів зафіксувалась як «Турецька крепость». Турецька, бо будувалась від нападів турків ще у 1657 р. У 1690 вони її таки зруйнували, але козаки відбудували у 1699.
Із втратою оборонного значення твердиню почали розтягати на каміння, спочатку хаотично, у 20 ст. централізовано, на колгосп. До наших днів збереглись, головним чином, одна з веж та арка.
Вежа ззовні та зсередини:
Контури фортеці ще досить добре розрізняються на місцевості, особливо на аерофотознімках, таке собі припідняте плато. Цікаво, як багато селян жалкують, що із-за цієї незрозумілої пам’ятки вони не можуть посадити тут свої бурячки?
Шматочок стіни:
Арка:
Униз спускався понад руслом Немії, яка в межах Озаринців має цілком гірський вигляд.
Місток пішохідний:
Але нам далі, до автомобільного мосту. З нього видно вежу, яку трохи закриває зелена хатка.
Але ми їй це пробачимо, із-за автентичної черепиці.
Унизу на березі річки зберігся млин. У деяких джерелах можна прочитати, що він тут уже не одне століття, але я повірю сухим даним Вікіпедії, що максимум років 200.
Використовується, проте не факт, що за призначенням:
Недалеко від центральної вулиці є синагога. Із Другої Світової стоїть пусткою, але поки тримається.
Зараз ніщо в її порожньому порослому деревами інтер’єрі не нагадує, що тут у 1941 році нацисти спалили живцем 86 людей.
Поруч – іще одна атмосферна руїна, типовий єврейський будиночок. Певно, і в Озаринцях був свій штетл…
Перш ніж нарешті дійти середмістя, ще пройшовся селом навмання та трохи наклацав. Цікаві будинки:
Старезні поховання:
Черговий краєвид:
Та місцеву гопоту.
Огляд головної вулиці почнемо з будинку культури (1970 р.):
Далі костьол (1741), і не просто такий собі, а ціла базиліка у не надто характерному для таких будівель стилі класицизму:
Його вже відновили після радянського хазяйнування, а от браму не встигли.
Наступній церкві на вид років 400, але вона усього-то 1910 р., зате з якою непростою долею. Склад, клуб, музей, спортзал, а зараз – пустка. До церкви збоку хтось приладнав свій двір, тому оглянути можна не з усіх сторін.
Ну і храм Різдва Пресвятої Богородиці (1865). Його було видно з багатьох точок звіддаля, глянемо ще зблизька.
Така концентрація церков в одному місці зумовлена тим, що на початку 20 ст. однієї явно не вистачало для 5-тисячного(!) населення Озаринців. Зараз же тут мешкає трохи більше тисячі осіб…
Прощальний погляд на фортецю і центр:
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2018-09-04 07:03 pm (UTC)Згодом понаїдуть ;))) Рекламу йому треба хорошу зробити. ;).
no subject
Date: 2018-09-04 07:29 pm (UTC)no subject
Date: 2018-09-04 07:34 pm (UTC)no subject
Date: 2018-09-05 09:17 am (UTC)no subject
Date: 2018-09-06 04:53 am (UTC)no subject
Date: 2018-09-06 12:30 pm (UTC)no subject
Date: 2018-09-06 02:39 pm (UTC)Примеров исполнительности "вказівок" полно
no subject
Date: 2018-09-06 03:34 pm (UTC)no subject
Date: 2018-09-07 04:29 am (UTC)no subject
Date: 2018-09-10 05:28 am (UTC)Як жа гэта знаёма! Дзве краіны, два народы, аднолькавыя дурні :)
no subject
Date: 2018-09-10 07:11 pm (UTC)образятьсяморду натовчуть)no subject
Date: 2018-09-10 05:35 am (UTC)Цікава, што ў Беларусі ведаю як мінімум адзін касцёл таксама ў стылі класіцызму прыблізна падобнага выгляду і больш-меньш таго ж перыяду, 1763 году. Мода архітэктурная тады была такая, што нават культавыя пабудовы такімі рабілі, ці што?
https://globus.tut.by/ogorodniki_lid/index.htm
no subject
Date: 2018-09-10 07:12 pm (UTC)