Місто, куди не хочуть
Aug. 7th, 2018 08:20 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykНаш поїзд робить передостанню на своєму маршруті зупинку перед Дніпром. І хоча ми стаємо у третьому за величиною місті Дніпропетровської області, де мешкає майже 250 тис. чоловік, виходять тут лише кілька людей. А на самому вокзалі я не знаходжу навіть такого простого сервісу, як камера схову. Сьогодні переді мною – місто Кам’янське, яке місцями так і не перестає бути Дніпродзержинськом.
Яке взагалі склалось враження від цього міста? Воно неймовірне! Воно може сподобатись і не сподобатись, здивувати чи навіть шокувати у будь-якому сенсі, але байдужим не залишить точно. З одного боку, одвічний чемпіон у всяких рейтингах забруднень, повітря якого має не тільки колір і запах, а здається іноді, його можна навіть помацати руками.
Але моєю головною ціллю у ньому була Верхня колонія – неймовірно атмосферний район при заводі, збудований на зламі 19-20 століть, фактично ціле збережене старе місто! Як все-таки багато важить репутація: будь воно десь у західній Україні, туристична відомість була б гарантована. А так, от хто у здоровому глузді організує собі тур вихідного дня у Кам’янське?
У 1936 році місто таврували складною назвою Дніпродзержинськ, заклавши у неї ім’я одного з найбільш кривавих червоних катів. Місцеві цю назву спростили до куди більш актуального і влучного слова Дніпродим.
Хоча уже два роки як Кам’янське офіційно повернуло свою історичну назву, тут досі неймовірно багато радянського.
І просто дуже дивних речей.
Спочатку відправимось у ту саму Верхню Колонію, куди від вокзалу зручно добратись і маршруткою, і трамваєм. Власне, сюди ж вписалось і трамвайне кільце.
У 1887 році в селі Кам’янське почалось будівництво металургійного заводу, якому судилось стати одним з найбільших у Російській імперії. Тоді ж розгорнулось зведення житлових районів, Верхньої (для керівництва та інженерів, вона зберіглась) та Нижньої (бараки для простих роботяг, які перетравив час) колоній.
Будували завод і колонії бельгійці, а серед інженерів було чимало поляків, певно тому це все має на диво європейський вигляд. Кам’янське отримало статус міста лише у 1917 році, коли тут уже мешкало 40 тис. чоловік – певно, найбільше у світі село на всі часи!
Першим із цікавого на моєму шляху трапився музей історії комбінату, який займає будівлю колишнього інженерного клубу 1899 року.
У вихідний музей не працював, та й не мав я його у планах. Довкола нього утворено цілу виставку заводської продукції під відкритим небом.
Також відносно недавно сюди перенесли паровоз, який раніше стояв на території, недоступній простим смертним.
Із площадки скансена відкривається панорама насправді лише невеличкого шматочку заводу з обов’язковим атрибутом у вигляді чадних труб, які у цьому місті можна побачити у неймовірній кількості і з будь-яких точок.
А це не який-небудь палац, а корпус управління заводом. Із клумбочки посеред транспортного роз’їзду на своє дітище дивиться Ігнатій Ясюкович, засновник і перший директор заводу.
Старовинна водонапірна вежа стоїть на закритій території водоканалу, тому сфоткати її хіба якось так.
Ну а тепер прогуляємось вуличками колонії.
Старезні, почорнілі од часу будинки буквально переносять на пару століть назад. Є серед них досить поруйновані, але вони тільки посилюють враження від заглиблення у цей чудний район. Хоча за створенням цих будинків стояли бельгійці й поляки, мені він чомусь більше асоціювався з промисловою глибинкою десь у Англії.
З неодмінними трубами на фоні, цього разу це ТЕС. Десь там знаходилась Нижня колонія.
«Англійське» враження довершує неоготичний костьол св. Миколи 1895-97 років.
Оце уже, як не крути, справжня Європа у серці постіндустріальної депресії…
Досить дивний театр у дворі костьолу.
Вулиця Інститутська. Тут ще й бруківочка.
На ній же – один з найстаріших будинків міста, «дім з колонами», де мешкали батьки-творці заводу. Важко сказати, чи житловий він зараз, але виглядає досить аварійно.
А шкода – яка краса може пропасти…
Культурним центром Верхньої колонії є Присоборна площа. З одного її боку знаходиться театр ім. Лесі Українки, який будувався ще до революції, а в радянські часи його збільшили. Різна стилістика епох чітко угадується у його фасадах.
З іншої сторони – Свято-Миколаївський собор у неоруському стилі. 1894 року, тобто старший за костьол; з цього приводу є перекази, що коректні європейці спершу звели святиню для своїх робітників, а вже потім для себе.
Милота всередині (наближався Великдень):
Пам’ятник-винищувач МІГ-19:
Ще пару будинків колонії:
Соборна вулиця виводить із історичного району. У сквері через дорогу височіє пам’ятник Прометею.
Державний банк:
Його фасад прикрашений ліпниною соціалістичної тематики. Чорне повітря Кам’янського осіло на очах трудівників та солдат, із-за чого вони виглядають дещо моторошно.
Прогулявся Васильєвською вулицею, вона теж виявилась класною. Синагога:
Житлові будинки:
У місті, яке стоїть на Дніпрі, хотілось побачити і сам Дніпро (хоча доступ до його берегів є далеко не всюди). Проїхав до центрального міського пляжу. Там досить мило і нічого не нагадує про промислове пекло за спиною.
Пройшовся міським парком. Він також класний та доглянутий.
Оригінальні скульптури в адміністративному центрі міста:
Проспекти середмістя щедро забудовані яскравими зразками сталінізму. Тому місцями Кам’янське сильно нагадувало рідний Кривий Ріг (і узагалі протягом всієї подорожі не покидало відчуття, що я у Кривому Розі якоїсь альтернативної реальності).
Проспектом Шевченка бігають трамвайчики:
Симетричні будинки, що відкривають проспект:
Залишилось додивитись сталінки на проспекті Свободи, перекусити і рушати назад до вокзалу.
Яке взагалі склалось враження від цього міста? Воно неймовірне! Воно може сподобатись і не сподобатись, здивувати чи навіть шокувати у будь-якому сенсі, але байдужим не залишить точно. З одного боку, одвічний чемпіон у всяких рейтингах забруднень, повітря якого має не тільки колір і запах, а здається іноді, його можна навіть помацати руками.
Але моєю головною ціллю у ньому була Верхня колонія – неймовірно атмосферний район при заводі, збудований на зламі 19-20 століть, фактично ціле збережене старе місто! Як все-таки багато важить репутація: будь воно десь у західній Україні, туристична відомість була б гарантована. А так, от хто у здоровому глузді організує собі тур вихідного дня у Кам’янське?
У 1936 році місто таврували складною назвою Дніпродзержинськ, заклавши у неї ім’я одного з найбільш кривавих червоних катів. Місцеві цю назву спростили до куди більш актуального і влучного слова Дніпродим.
Хоча уже два роки як Кам’янське офіційно повернуло свою історичну назву, тут досі неймовірно багато радянського.
І просто дуже дивних речей.
Спочатку відправимось у ту саму Верхню Колонію, куди від вокзалу зручно добратись і маршруткою, і трамваєм. Власне, сюди ж вписалось і трамвайне кільце.
У 1887 році в селі Кам’янське почалось будівництво металургійного заводу, якому судилось стати одним з найбільших у Російській імперії. Тоді ж розгорнулось зведення житлових районів, Верхньої (для керівництва та інженерів, вона зберіглась) та Нижньої (бараки для простих роботяг, які перетравив час) колоній.
Будували завод і колонії бельгійці, а серед інженерів було чимало поляків, певно тому це все має на диво європейський вигляд. Кам’янське отримало статус міста лише у 1917 році, коли тут уже мешкало 40 тис. чоловік – певно, найбільше у світі село на всі часи!
Першим із цікавого на моєму шляху трапився музей історії комбінату, який займає будівлю колишнього інженерного клубу 1899 року.
У вихідний музей не працював, та й не мав я його у планах. Довкола нього утворено цілу виставку заводської продукції під відкритим небом.
Також відносно недавно сюди перенесли паровоз, який раніше стояв на території, недоступній простим смертним.
Із площадки скансена відкривається панорама насправді лише невеличкого шматочку заводу з обов’язковим атрибутом у вигляді чадних труб, які у цьому місті можна побачити у неймовірній кількості і з будь-яких точок.
А це не який-небудь палац, а корпус управління заводом. Із клумбочки посеред транспортного роз’їзду на своє дітище дивиться Ігнатій Ясюкович, засновник і перший директор заводу.
Старовинна водонапірна вежа стоїть на закритій території водоканалу, тому сфоткати її хіба якось так.
Ну а тепер прогуляємось вуличками колонії.
Старезні, почорнілі од часу будинки буквально переносять на пару століть назад. Є серед них досить поруйновані, але вони тільки посилюють враження від заглиблення у цей чудний район. Хоча за створенням цих будинків стояли бельгійці й поляки, мені він чомусь більше асоціювався з промисловою глибинкою десь у Англії.
З неодмінними трубами на фоні, цього разу це ТЕС. Десь там знаходилась Нижня колонія.
«Англійське» враження довершує неоготичний костьол св. Миколи 1895-97 років.
Оце уже, як не крути, справжня Європа у серці постіндустріальної депресії…
Досить дивний театр у дворі костьолу.
Вулиця Інститутська. Тут ще й бруківочка.
На ній же – один з найстаріших будинків міста, «дім з колонами», де мешкали батьки-творці заводу. Важко сказати, чи житловий він зараз, але виглядає досить аварійно.
А шкода – яка краса може пропасти…
Культурним центром Верхньої колонії є Присоборна площа. З одного її боку знаходиться театр ім. Лесі Українки, який будувався ще до революції, а в радянські часи його збільшили. Різна стилістика епох чітко угадується у його фасадах.
З іншої сторони – Свято-Миколаївський собор у неоруському стилі. 1894 року, тобто старший за костьол; з цього приводу є перекази, що коректні європейці спершу звели святиню для своїх робітників, а вже потім для себе.
Милота всередині (наближався Великдень):
Пам’ятник-винищувач МІГ-19:
Ще пару будинків колонії:
Соборна вулиця виводить із історичного району. У сквері через дорогу височіє пам’ятник Прометею.
Державний банк:
Його фасад прикрашений ліпниною соціалістичної тематики. Чорне повітря Кам’янського осіло на очах трудівників та солдат, із-за чого вони виглядають дещо моторошно.
Прогулявся Васильєвською вулицею, вона теж виявилась класною. Синагога:
Житлові будинки:
У місті, яке стоїть на Дніпрі, хотілось побачити і сам Дніпро (хоча доступ до його берегів є далеко не всюди). Проїхав до центрального міського пляжу. Там досить мило і нічого не нагадує про промислове пекло за спиною.
Пройшовся міським парком. Він також класний та доглянутий.
Оригінальні скульптури в адміністративному центрі міста:
Проспекти середмістя щедро забудовані яскравими зразками сталінізму. Тому місцями Кам’янське сильно нагадувало рідний Кривий Ріг (і узагалі протягом всієї подорожі не покидало відчуття, що я у Кривому Розі якоїсь альтернативної реальності).
Проспектом Шевченка бігають трамвайчики:
Симетричні будинки, що відкривають проспект:
Залишилось додивитись сталінки на проспекті Свободи, перекусити і рушати назад до вокзалу.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2018-08-07 06:08 pm (UTC)https://vladbespalov.livejournal.com/72204.html
no subject
Date: 2018-08-07 07:15 pm (UTC)А так місто ніби й не змінилось за 4 роки, окрім назв вулиць. Спить у якійсь своїй особистій летаргії
no subject
Date: 2018-08-08 05:35 am (UTC)no subject
Date: 2018-08-07 07:17 pm (UTC)no subject
Date: 2018-08-07 07:18 pm (UTC)no subject
Date: 2018-08-07 07:33 pm (UTC)А Кам’янське - то Кодацька паланка, хоч я не певен (назви населених пунктів, які дає Яворницький в переліку паланок за півтора сторіччя змінились майже усі).
no subject
Date: 2018-08-08 09:31 am (UTC)А так да, Кодакська паланка, поселення Романкове, Карнаухівка...
no subject
Date: 2018-08-08 07:02 pm (UTC)no subject
Date: 2018-08-08 06:41 am (UTC)