Входження на лемківські землі
Jun. 22nd, 2018 05:20 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykЗазвичай відкриття нових країн для мандрівника починається з найпопулярніших їх місць. Якщо їхати вперше в Польщу – то у Краків чи Вроцлав, якщо в Словаччину – то в Кошице. Я ж, тільки отримавши той самий жаданий «безвізовий» паспорт, записався на 4-денну екскурсію в ці країни, але такими нетрями, що й жодної назви не чув до того (за виключенням міста Новий Сонч, але тільки в контексті футбольної команди).
І ніскільки про те не пошкодував, навіть навпаки. На незвіданих для широкого загалу територіях зовсім близько до України заховались такі міста та замки, що тільки устигай дивитись. Але почнемо все ж не з міст та замків, а сіл, у яких в давнину традиційно мешкали українці, а конкретно у цьому регіоні – лемки.
Ця етнічна група споконвіку проживала між річками Сянок та Дунаєць у межах сучасної Польщі та між Ужем та Попрадом у Словаччині. У 1944-47 роках унаслідок етнічних чисток (операція «Вісла» - найвідоміша з них, але далеко не єдина) були розселені хто куди.
Лемківські храми, традиційно православні, осиротілі без приходу з роками перейшли у користування католиків, хоча деякі й залишились православними. Частина їх і просто зруйнувалась, але нині на колишніх польських землях ми можемо віднайти ще багато характерного виду лемківської сакральної архітектури.
І почнемо із села Стефкове (Stefkowa), до якого усього 22 км від кордону з Україною, якщо перетнути його на переїзді Смільниця – Коросно.
Дерев’яна церква св. Параскеви з дзвіницею збудована у 1840 році на місці старішої попередниці, з 1953 року пристосована під костьол.
Деталі:
Симпатичний будинок через дорогу:
Якщо до Стефкового добратись нескладно, то до наступного села – Святкова Велика (Świątkowa Wielka) ми довго і нудно заглиблювались у гори. Це локальний гірськолижний курорт, тільки на той момент (початок березня) сніг хоч ще і лежав, але вже не годився для катання.
Там є і колиба, де нас годували смачнючими стравами лемківської кухні, при чому розуміння з господинями було на досить цікавому рівні – вони говорять лише на своєму діалекті, навіть польську, схоже, не надто жалують. А ще певно найнахабніший пес у світі, який радісно стрибав своїми брудними лапами на всіх підряд, незважаючи ні на яку лайку в свою адресу.
Церква у Святковій Великій (св. Архангела Михаїла, 1757) – типова західнолемківська, тридільна з масивною вежею-дзвіницею.
Відновлена у 1991 році, з поверненням частини лемків на свої землі.
У цю церкву нам пощастило потрапити. Всередині – неймовірні розписи 18-19 ст.
Якщо є Святкова Велика, то логічно – що і Святкова Мала:) І теж з лемківським храмом. Але в ній ми не зупинялись за браком часу, зате стали у селі Котань (Kotań).
Церква в Котані (Козьми і Дем’яна, 1841) неймовірно схожа на свою товарку у Святковій Великій, тільки що нефарбована і під ґонтом. Її копію у 1992 році збудували для скансену у Львові.
Хрести як витвір мистецтва:
У 1963 році на подвір’ї створили лапідарій – виставку зразків писемності, виконаної на камені, а конкретно – могильних плитах, звезених сюди у кількості 22 штук із навколишніх сіл.
Так у Польщі, яка користується латинкою, можна надибати кирилицю.
Наступна точка – Команча (Komańcza), не просте собі село, а історичне. На стику 1918-19 років воно побувало столицею Східно-Лемківської республіки, яка об’єднала в собі 33 села і проіснувала 3 місяці, доки не була придушена польськими військами. Це могло б бути смішно, якби не сотні й тисячі життів, покладені на вівтар заради існування таких республік або проти них.
Церква у Команчі 1802 року також має характерну масивну дзвіницю, але стоїть вона окремо, із-за чого зовсім інший вид.
В селі є ще два дерев’яні храми – греко-католицька церква і костьол (але його з пагорбу не видно).
Є в мертвій березневій природі якась своя особлива естетика.
І остання на сьогодні лемківська церква у селі Туринське (Turzańsk).
Святого Архангела Михаїла, 1801-03 років, об’єкт світової спадщини ЮНЕСКО.
Якби не інший колір маківок, її цілком можна було б сплутати із команчанським храмом.
Вітражі:
Храми Команчі і Туринсього і сьогодні є православними, але недільного ранку не було в них ні служби, ні жодного відвідувача окрім нас: у лемківських селах лемків майже немає. Залишились тільки вони – почорнілі од часу святині і вгрузлі в землю могильні камені тих, хто устиг спочити на своїй землі, до того як їх рідних розвіяло по світу злочинними польським та радянським комуністичними режимами.
І ще рідної мови із гірських задвірок Євросоюзу:
Природа у Туринському:
І ніскільки про те не пошкодував, навіть навпаки. На незвіданих для широкого загалу територіях зовсім близько до України заховались такі міста та замки, що тільки устигай дивитись. Але почнемо все ж не з міст та замків, а сіл, у яких в давнину традиційно мешкали українці, а конкретно у цьому регіоні – лемки.
Ця етнічна група споконвіку проживала між річками Сянок та Дунаєць у межах сучасної Польщі та між Ужем та Попрадом у Словаччині. У 1944-47 роках унаслідок етнічних чисток (операція «Вісла» - найвідоміша з них, але далеко не єдина) були розселені хто куди.
Лемківські храми, традиційно православні, осиротілі без приходу з роками перейшли у користування католиків, хоча деякі й залишились православними. Частина їх і просто зруйнувалась, але нині на колишніх польських землях ми можемо віднайти ще багато характерного виду лемківської сакральної архітектури.
І почнемо із села Стефкове (Stefkowa), до якого усього 22 км від кордону з Україною, якщо перетнути його на переїзді Смільниця – Коросно.
Дерев’яна церква св. Параскеви з дзвіницею збудована у 1840 році на місці старішої попередниці, з 1953 року пристосована під костьол.
Деталі:
Симпатичний будинок через дорогу:
Якщо до Стефкового добратись нескладно, то до наступного села – Святкова Велика (Świątkowa Wielka) ми довго і нудно заглиблювались у гори. Це локальний гірськолижний курорт, тільки на той момент (початок березня) сніг хоч ще і лежав, але вже не годився для катання.
Там є і колиба, де нас годували смачнючими стравами лемківської кухні, при чому розуміння з господинями було на досить цікавому рівні – вони говорять лише на своєму діалекті, навіть польську, схоже, не надто жалують. А ще певно найнахабніший пес у світі, який радісно стрибав своїми брудними лапами на всіх підряд, незважаючи ні на яку лайку в свою адресу.
Церква у Святковій Великій (св. Архангела Михаїла, 1757) – типова західнолемківська, тридільна з масивною вежею-дзвіницею.
Відновлена у 1991 році, з поверненням частини лемків на свої землі.
У цю церкву нам пощастило потрапити. Всередині – неймовірні розписи 18-19 ст.
Якщо є Святкова Велика, то логічно – що і Святкова Мала:) І теж з лемківським храмом. Але в ній ми не зупинялись за браком часу, зате стали у селі Котань (Kotań).
Церква в Котані (Козьми і Дем’яна, 1841) неймовірно схожа на свою товарку у Святковій Великій, тільки що нефарбована і під ґонтом. Її копію у 1992 році збудували для скансену у Львові.
Хрести як витвір мистецтва:
У 1963 році на подвір’ї створили лапідарій – виставку зразків писемності, виконаної на камені, а конкретно – могильних плитах, звезених сюди у кількості 22 штук із навколишніх сіл.
Так у Польщі, яка користується латинкою, можна надибати кирилицю.
Наступна точка – Команча (Komańcza), не просте собі село, а історичне. На стику 1918-19 років воно побувало столицею Східно-Лемківської республіки, яка об’єднала в собі 33 села і проіснувала 3 місяці, доки не була придушена польськими військами. Це могло б бути смішно, якби не сотні й тисячі життів, покладені на вівтар заради існування таких республік або проти них.
Церква у Команчі 1802 року також має характерну масивну дзвіницю, але стоїть вона окремо, із-за чого зовсім інший вид.
В селі є ще два дерев’яні храми – греко-католицька церква і костьол (але його з пагорбу не видно).
Є в мертвій березневій природі якась своя особлива естетика.
І остання на сьогодні лемківська церква у селі Туринське (Turzańsk).
Святого Архангела Михаїла, 1801-03 років, об’єкт світової спадщини ЮНЕСКО.
Якби не інший колір маківок, її цілком можна було б сплутати із команчанським храмом.
Вітражі:
Храми Команчі і Туринсього і сьогодні є православними, але недільного ранку не було в них ні служби, ні жодного відвідувача окрім нас: у лемківських селах лемків майже немає. Залишились тільки вони – почорнілі од часу святині і вгрузлі в землю могильні камені тих, хто устиг спочити на своїй землі, до того як їх рідних розвіяло по світу злочинними польським та радянським комуністичними режимами.
І ще рідної мови із гірських задвірок Євросоюзу:
Природа у Туринському:
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2018-06-22 05:35 pm (UTC)Стефкове св. Параскевії греко-католицька зараз костел
Святкова велика Архангела Михаїла греко-католицька зараз костел
Святкова мала Архангела Михаїла греко-католицька, громада перейшла в православ"я в 20-і рр. 20-го ст. , зараз костел
Котань церква Козьми і Дем"яна греко-католицька, зараз костел
Команча - церква опіки Матері Божої, греко-католицька, з 1963 православна, в 2006 повністю згоріла, відбудована у 2010.
no subject
Date: 2018-06-23 07:33 am (UTC)А взагалі трошки жесть, що у Польщі українські храми відновлюються, а у нас як що згорить, то вже з кінцями
no subject
Date: 2018-06-22 05:47 pm (UTC)no subject
Date: 2018-06-23 07:36 am (UTC)no subject
Date: 2018-06-23 04:06 pm (UTC)no subject
Date: 2018-06-23 08:24 am (UTC)А чим їздили - машиною?
no subject
Date: 2018-06-23 11:07 am (UTC)no subject
Date: 2018-06-23 11:18 am (UTC)no subject
Date: 2018-06-23 04:38 pm (UTC)no subject
Date: 2018-06-23 08:34 pm (UTC)no subject
Date: 2018-06-24 12:57 pm (UTC)