v1snyk | Сорок сорок

Із десятків тисяч сіл, які є в Україні, далеко не кожне може запам’ятатись своїм виглядом. Але це точно не про Сороку. При чому виділяється вона не чим небудь, а гігантських розмірів елеватором, який видно ще за кілька кілометрів. А заїхав я туди взагалі-то у пошуках старовинного млина.

Але про все по порядку.

Майже тезка молдавського міста-фортеці лежить за кількасот метрів від траси Іллінці – Дашів. З дороги відкривається панорама майже усього села.

Елеватор був збудований у 1975 році, нині діючий і є основним джерелом роботи у селі. Вражає як і розмірами, так і одночасно примітивністю форм. І все ж це цікаво, хоча б самим фактом знайти таку громадину за 15 км від найближчого міста.

Історія промислового хліборобства в Сороці почалась ще на початку 20 ст., коли пан Ярошинський заклав кам’яний млин на річці Соб. З часом млин обріс іншими супутніми спорудами, і нині затиснутий ними з усіх боків.

Тому мені довелось надіятись лише на зум фотоапарата, щоб його роздивитись. Отак він виглядає від траси.

Соб і сільські хатки.

До села веде коротка бруківчаста дорога.

Щільна заводська забудова навколо елеватора.

Переходимо річку.

Від неї за деревами також проглядає вершечок млина.

Явно дореволюційний склад у самому селі.

Ще разок зацінимо масштаби елеватора зблизька.

Будинок культури.

Обійдемо елеватор з півночі.

Звідси найкращий (доступний для сторонніх) вид на млин.

Окрім нього, варто глянути на станцію Сорока на паралельній вулиці. Її не проминеш, вишукана і акуратна вокзальна будівля помітно відрізняється на тлі стандартних хат.

Відкрита у 1913 році, тупикова, обслуговує лише вантажні перевезення.

Дерев’яний декор чудово дожив до наших днів.

Сорока майже злилась із сусіднім селом Жадани, і вони вдало доповнюють одне одного. Якщо в першому знаходяться елеватор, залізнична станція і будинок культури, то у другому – школа, дитсадок та церква.

До церкви йти кілометра два, але вона того варта. Храм 1903(1902?) року у новоруському стилі освячений на честь Олександра Невського.