Стежками священних бобрів
May. 13th, 2018 07:55 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snyk«Це неможливо!» - сказала Причина.
«Це нерозсудливо!» - зауважив Досвід.
«Це марно!» - відрізала Гордість.
«У Бібрці зупиніть, будь ласка.» - сказав я.
Точніше, якось так «у Бірбрбці…». Ні, ну правда, хіба можна придумати таку назву, що язик зламаєш?
Відоме ще з 1211 року місто насправді виникло як поселення княжих ловчих, що полювали таки за бобрами, тому все логічно. Бобрів тут правда багато, як і інших дивних речей, що на належному рівні підтримували невимушену наркоманську атмосферу упродовж усього мого часу перебування у місті.
Ось такі, наприклад, на фонтані у парку, милі ж, правда? Особливо той, що на передньому плані.
Вони зламали волю навіть самого царя звірів, бачите, як сидить спокійно і вже змирився зі своєю долею.
По прибутті я одразу рушив на південно-східну околицю, де на горі мала бути старовинна капличка. Дорогою мені трапилась церква Богоявлення Господнього 1906 року.
Із наполовину дерев’яною дзвіничкою.
Тарас Григорович стоїть не десь там на центральній площі, а просто у когось в городі.
А це, певно, найдивніша парочка, яку я зустрів за весь минулий рік.
Під будинком біля церкви складено і наставлено усякого такого, що дуже схоже на музей, але…
- Вибачте, це музей?
- То є народний дім!
А ви знаєте, які функції виконує народний дім в сучасній Україні? От і я ні.
Зрештою через приватний сектор видираюсь нагору, звідки відкриваються просто запаморочливі панорами.
Багатоповерхові квартали як нагадування, що ми все-таки у місті.
Церква і народний дім на передньому плані, позаду – костьол.
Приватний сектор на міських околицях.
Сама по собі каплиця, до речі, нічого цікавого не являє.
Камінь поблизу і то цікавіший.
А ще у Бібрці ніде не ловив Київстар, тільки отут нагорі. Навіть не знаю, у них завжди так, чи то я вдало заїхав.
Вертаюсь у центр. У місті маса пам’ятників архітектури, в основному місцевого значення, більша частина яких зосереджена на площі Національного Відродження та вул. Франка.
Стан деяких будинків не дуже (ну, ви можете уявити, який бюджет у 4-тисячного міста, котре навіть не райцентр).
Є і ратуша.
Найдавніша пам’ятка міста – оборонний костьол св. Миколи 1402 року (перебудований у 1630-тих).
Я у дворі ледь не злякався великого собаки (клята короткозорість).
Інтер’єр:
Скульптура Богоматері:
Уляна Кравченко – західноукраїнська поетеса і добра знайома Івана Франка, яка певний час працювала у Бібрці.
Покинута стара школа.
У місті немає автостанції, її роль виконує роздоріжжя на Львів, Перемишляни та Рогатин. На цьому перехресті стоїть колишній будинок товариства «Сокіл» (у радянські часи – кінотеатр), найгарніша цивільна споруда Бібрки.
Звідти я пішов у південному напрямку. Костьол видно з дуже багатьох точок:
Лікарня, також пам’ятка архітектури.
Здавалось би, навіщо мені пертись туди аж до краю міста 2 км (а потім так само назад)? А все для того, щоб побачити найбільш представницького бобра Бібрки.
Заміська зелень:
Загалом Бібрка мені сподобалась, та і про цей останній забіг я ні разу не пошкодував. Стояв погожий осінній день, дорогою мені трапилось кафе зі смачною їжею і хорошим вайфаєм, цікава міська забудова та краєвиди.
«Це нерозсудливо!» - зауважив Досвід.
«Це марно!» - відрізала Гордість.
«У Бібрці зупиніть, будь ласка.» - сказав я.
Точніше, якось так «у Бірбрбці…». Ні, ну правда, хіба можна придумати таку назву, що язик зламаєш?
Відоме ще з 1211 року місто насправді виникло як поселення княжих ловчих, що полювали таки за бобрами, тому все логічно. Бобрів тут правда багато, як і інших дивних речей, що на належному рівні підтримували невимушену наркоманську атмосферу упродовж усього мого часу перебування у місті.
Ось такі, наприклад, на фонтані у парку, милі ж, правда? Особливо той, що на передньому плані.
Вони зламали волю навіть самого царя звірів, бачите, як сидить спокійно і вже змирився зі своєю долею.
По прибутті я одразу рушив на південно-східну околицю, де на горі мала бути старовинна капличка. Дорогою мені трапилась церква Богоявлення Господнього 1906 року.
Із наполовину дерев’яною дзвіничкою.
Тарас Григорович стоїть не десь там на центральній площі, а просто у когось в городі.
А це, певно, найдивніша парочка, яку я зустрів за весь минулий рік.
Під будинком біля церкви складено і наставлено усякого такого, що дуже схоже на музей, але…
- Вибачте, це музей?
- То є народний дім!
А ви знаєте, які функції виконує народний дім в сучасній Україні? От і я ні.
Зрештою через приватний сектор видираюсь нагору, звідки відкриваються просто запаморочливі панорами.
Багатоповерхові квартали як нагадування, що ми все-таки у місті.
Церква і народний дім на передньому плані, позаду – костьол.
Приватний сектор на міських околицях.
Сама по собі каплиця, до речі, нічого цікавого не являє.
Камінь поблизу і то цікавіший.
А ще у Бібрці ніде не ловив Київстар, тільки отут нагорі. Навіть не знаю, у них завжди так, чи то я вдало заїхав.
Вертаюсь у центр. У місті маса пам’ятників архітектури, в основному місцевого значення, більша частина яких зосереджена на площі Національного Відродження та вул. Франка.
Стан деяких будинків не дуже (ну, ви можете уявити, який бюджет у 4-тисячного міста, котре навіть не райцентр).
Є і ратуша.
Найдавніша пам’ятка міста – оборонний костьол св. Миколи 1402 року (перебудований у 1630-тих).
Я у дворі ледь не злякався великого собаки (клята короткозорість).
Інтер’єр:
Скульптура Богоматері:
Уляна Кравченко – західноукраїнська поетеса і добра знайома Івана Франка, яка певний час працювала у Бібрці.
Покинута стара школа.
У місті немає автостанції, її роль виконує роздоріжжя на Львів, Перемишляни та Рогатин. На цьому перехресті стоїть колишній будинок товариства «Сокіл» (у радянські часи – кінотеатр), найгарніша цивільна споруда Бібрки.
Звідти я пішов у південному напрямку. Костьол видно з дуже багатьох точок:
Лікарня, також пам’ятка архітектури.
Здавалось би, навіщо мені пертись туди аж до краю міста 2 км (а потім так само назад)? А все для того, щоб побачити найбільш представницького бобра Бібрки.
Заміська зелень:
Загалом Бібрка мені сподобалась, та і про цей останній забіг я ні разу не пошкодував. Стояв погожий осінній день, дорогою мені трапилось кафе зі смачною їжею і хорошим вайфаєм, цікава міська забудова та краєвиди.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2018-05-13 07:17 pm (UTC)Отак. Здається нічого не забув :).
no subject
Date: 2018-05-14 09:07 am (UTC)no subject
Date: 2018-05-14 06:58 pm (UTC)no subject
Date: 2018-05-13 08:39 pm (UTC)Друга за цікавістю споруда,-після "Сокола" (суто моє бачення)-каплиця на кладовищі(її в тебе я не побачив,-не знаю чи бачив ти її взагалі).
no subject
Date: 2018-05-14 09:06 am (UTC)no subject
Date: 2018-05-14 11:17 am (UTC)no subject
Date: 2018-05-14 12:33 pm (UTC)no subject
Date: 2018-05-14 07:00 pm (UTC)