v1snyk: (Default)
[personal profile] v1snyk
Парадоксальна, на перший погляд, ситуація, коли із автобуса Тернопіль – Бучач більшість людей сходить на півдорозі, у селі, де мешкає трохи більше 300 чоловік (а безпосередні галицькі жіночки ще й підганяли водія, щиро не розуміючи, що воно за фігня така – розклад руху, коли їм швидше на службу треба).

А все тому що ми у Зарваниці – одному з основних духовних центрів греко-католицизму. За спинами лишаємо село Вишнівчик, до якого ще повернемось.


Річка Стрипа тут виступає межею між селами.


Кінь ранковий.


І хмари реберцями.


Заглиблюємось у село. Першою по дорозі нам зустрінеться церква Пресвятої Трійці 1754 року, вона ж єдина збережена з дорадянських часів.


Історія святості місця зводиться до 1240 року, коли один з монахів Києво-Печерської лаври утік аж сюди від монголо-татарської навали. Уві сні йому явилась Богоматір, а коли прокинувся, знайшов джерельце, що зцілило його рани. З часом монах збудував тут першу капличку.




Ікона Божої Матері Зарваницької зберігається якраз у цій церкві (всередину не заходив, там купа народу була, та і не греко-католик я).


Звідси уже зовсім небагато до Маріїнського духовного центру, який знаходиться одразу за селом. Орієнтир – 75-метрова дзвіниця, вулиця одна-єдина, словом, заблукати ніяк не можна.


Все в Зарваниці так чи інакше має релігійний підтекст. Богоматері оптом – нічого особистого, просто бізнес.


А що тут трапилось, навіть не знаю.


У верхів’ї по праву руку з лісу виступають монастирські маківки. До них також дійдемо.


Маріїнський духовний центр виник навколо того самого цілющого джерельця у меандрі Стрипи. Дзвіниця – найбільш виразна його частина. Вона гарно виглядає над водою (а у вранішньому промінні аж світилась).


У поєднанні з собором.


І з пам’ятником Івану Павлу ІІ.


Собор Зарваницької Матері Божої освячений у 2000 році. Попри масштаби і розмах, для мене він увійшов до когорти сучасних безликих церков, які тільки змушують дивуватись, як за якусь сотню років українці просрали усі свої архітектурні навички та відчуття прекрасного.


Всередині комплексу є ще співоче поле, здатне вмістити до 50 тис. чоловік (і це не виглядає зайвим, з урахуванням того, що щороку Зарваницю відвідує до 2 млн. людей).


Проникливий пам’ятник вимушеним мігрантам.


Звідси починається і хресна дорога, вона ж – шлях до монастиря.


Монастир (ордену студитів), закритий у 1946 році, тільки недавно почав відбудовуватись.


Уже відновлені дерев’яна церква (2002, спалена у 1944) з дзвіницею.


Ось ця церква, хоч і нова, куди краще вийшла. Головна її особливість, це що більшість ікон різьблені по дереву, а не мальовані.


Двері:


Ікони в екстер’єрі:




Вівтар:


Головна храмова ікона:


Оздоблення під куполом:


Оглянувши церкву, я не став вертатись назад, а продовжив рух далі – по колу можна вийти до того ж Вишнівчика. Ось такого бурого забарвлення їх корівки.


На цьому мало б бути і все, якби я не зупинився сфотографувати польські поховання на сільському цвинтарі. Дядько, що так само проходив повз і побачив мене, зав’язав розмову, на ходу виклавши мені історію Вишнівчика у вільному переказі і з перегуком до сучасності, так що я уже почав переживати, чи не спізнюсь на автобус.

Насправді інформація цінна й цікава і я йому дуже вдячний за розмову (а то спробуйте отак з ходу знайти в інтернеті історію більшості наших сіл).


Показав якусь геть старезну могильну плиту, яку розчистив, впорядковуючи поховання власної тітки по сусідству.


І козацькі хрести.


Через дорогу від цвинтаря був парк маєтку Жборських, власників Вишнівчика. Там і зараз зелена зона, тільки гуляють нею вже гуси, а не шляхтичі. Останній пан був дипломатом, а його дружина не захотіла покидати села у війну і зрештою загинула у Бухенвальді.

У Вишнівчику здобував початкову освіту майбутній кардинал Йосип Сліпий, а на цвинтарі похована його тітка Юстина. Мій спонтанний екскурсовод, до речі, здивувався, що я взагалі знаю, хто це такий. Іноді складається враження, що в уявленні галичан Вінницька облась десь далеко-далеко, наприклад під Харковом.


По війні в селі лишились церква і костьол, але якщо поляки свою святиню відстояли, хіхли дозволили розібрати церкву на будматеріали. Зараз на її місці школа, а костьол таки став церквою у 1991 році.




Види на галицькі простори, які відкриваються від автобусної зупинки:



Date: 2018-04-26 07:06 pm (UTC)
From: [identity profile] vmccaskey.livejournal.com
>> А що тут трапилось, навіть не знаю.
Хіба ти не знаєш, що люди з загостреним почуттям соціальної відповідальності інколи тримають асфальт долонями, щоб він, бува, не впав?
А на вході в Маріінський центр тітонька продає дуже смачні пиріжки з картоплею. Ніколи ще не куштував пиріжків з такою правильною консистенцією часника.

Date: 2018-04-26 08:09 pm (UTC)
From: [identity profile] v1snyk.livejournal.com
:D
консистенція дійсно правильна, чи така, що валить людей у радіусі трьох метрів?)

Date: 2018-04-27 06:47 am (UTC)
From: [identity profile] vmccaskey.livejournal.com
Приємна. Пиріжки ж пекуть для задоволення, а не для вбивства :).

Profile

v1snyk: (Default)
v1snyk

July 2025

S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 9th, 2025 08:46 am
Powered by Dreamwidth Studios