Гродно сонячне
Jan. 21st, 2018 07:57 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykПримхлива історія поставилась досить лояльно до колишнього королівського міста, особливо у жорстокому 20 столітті. У 1941 році радянські, а в 1944 – нацистські війська полишали його майже без бою, і у Гродно зберігся чудовий історичний центр. Наді мною ж змилостивилась погода: по обіді дощ скінчився, а іноді й проглядало сонце.
Отже, друга частина прогулянки Гродно буде присвячена центру і, на закуску, панорамам. Але почну я з кінця, а саме з наймилішого пам’ятника у світі, який я ледве не пропустив (чого потім би собі не пробачив). Ось воно, моє тотемне створіння:)
«Жабка-падарожніца» знаходиться на вулиці Ожешко, що з’єднує залізничний вокзал і центр. По вулиці можна надибати ще трохи цікавого, наприклад, музей історії міста, який привертає увагу своєю будівлею – це колись поширений тип ремісничих будиночків, який дійшов до нас аж з другої половини 18 ст.
Свято-Покровський собор-корабель, 1905-15 рр.
Будинок-музей власне Елізи Ожешко, білоруської польськомовної письменниці, яка прожила у ньому майже 40 років.
Утопаючий у винограді університетський корпус.
Свято наближається…
Стріт-арт в одному із підземних переходів.
Перед площею Леніна (бачите характерну коробку міськвиконкому на горизонті?) є великий парк ім. Жилібера, доглянутий та мальовничий.
Особливо мені сподобалась його південна частина, що являє собою окультурену долину струмка.
По той бік міськради – іще один парк зі струмком, Швейцарська долина. Незважаючи на претензійну назву, виглядає він менш ефектно.
Позіхашки.
За парком крізь зачинені ворота можна позаглядати на архієрейський двір, що складається з палацу Валицьких 18 ст., флігелю та домової церкви. Останню звели у 2007 році на місці іншого флігеля, незважаючи на протести містян, чим порушили композиційну цілісність садиби.
Палац.
Церква-новобуд.
Купідончик.
Пішохідна вулиця у центрі – Савецкая.
Совкова топоніміка, як на мене, особливо ріже вуха по відношенню до красивого європейського міста. Правда, у Гродно на початку минулого року був цілий прорив (як для Білорусі), для деяких вулиць продублювали історичні назви. Тим більше який вибір хоча б для цієї – Віленська, Домініканська, Соборна.
Герб міста.
Радянська вулиця закінчується Радянською таки ж площею, яка симпатична і сама по собі, і архітектурою, серед якої виділяється фарний костьол Святого Франциска Ксаверія.
Бароковий храм був закладений єзуїтами ще у 1678 році. Одну з веж прикрашає годинник, що перекочував на неї із гродненської ратуші, зруйнованої у 18 ст. Механізм годинника діє з 15 ст.
Коло входу трошки була реставрація.
Ще однією особливістю міста є велика тюрма просто в центрі. Вона займає колишні келії монастиря при костьолі ще з 19 ст.
Поруч з костьолом втулилась класична аптека-музей.
З тильної сторони храму знаходиться гродненська римо-католицька єпархія з навдивовижу затишним двориком.
Якщо продовжувати рухатись у тому ж напрямку, знайдемо іще один костел, колишнього монастиря бригіток. Він старіший, 1634-42 років, оточений масивними монастирськими стінами.
Навколо повно дореволюційних будинків.
Але повернемось на площу і дійдемо до третього костьолу – також барокового, також від колишнього монастиря (бернардинців), і найстарішого із трьох – 1595-1618 років.
Через дорогу – драматичний театр, одна із найбільш виразних будівель середмістя. Чудовисько ще те, як на мене. Скульптурна композиція перед фасадом також упорота.
Будиночок колишнього річкового вокзалу, нині кафе-бар.
Ну а тепер пора через міст, за обіцяними видами і панорамами.
Із дерев’яної хатинки зробили рятувальну станцію.
Якщо повернутись лицем до центру, по праву руку буде залізничний міст і храми на старому кладовищі.
Свято-Марфинська церква, із якої я вранці почав огляд міста.
І католицька капличка, до якої так і не дійшов.
По ліву руку буде черговий парк, традиційно чистий і мальовничий, ще й з джерельцем.
Від парку краще видно обидва замки. Старий і Новий, в одному кадрі й роздільно.
Від переходу між замками до води ведуть східці.
На максимальному зумі виглядів ще й шось таке. Виявилось, то тура – збільшена копія середньовічної шахової фігурки, знайденої при розкопках на Замковій горі.
Піднімемось на шляхопровід над магістраллю, звідки найкраще видно центр.
І наостанок, все разом в одній панорамі.
Отже, друга частина прогулянки Гродно буде присвячена центру і, на закуску, панорамам. Але почну я з кінця, а саме з наймилішого пам’ятника у світі, який я ледве не пропустив (чого потім би собі не пробачив). Ось воно, моє тотемне створіння:)
«Жабка-падарожніца» знаходиться на вулиці Ожешко, що з’єднує залізничний вокзал і центр. По вулиці можна надибати ще трохи цікавого, наприклад, музей історії міста, який привертає увагу своєю будівлею – це колись поширений тип ремісничих будиночків, який дійшов до нас аж з другої половини 18 ст.
Свято-Покровський собор-корабель, 1905-15 рр.
Будинок-музей власне Елізи Ожешко, білоруської польськомовної письменниці, яка прожила у ньому майже 40 років.
Утопаючий у винограді університетський корпус.
Свято наближається…
Стріт-арт в одному із підземних переходів.
Перед площею Леніна (бачите характерну коробку міськвиконкому на горизонті?) є великий парк ім. Жилібера, доглянутий та мальовничий.
Особливо мені сподобалась його південна частина, що являє собою окультурену долину струмка.
По той бік міськради – іще один парк зі струмком, Швейцарська долина. Незважаючи на претензійну назву, виглядає він менш ефектно.
Позіхашки.
За парком крізь зачинені ворота можна позаглядати на архієрейський двір, що складається з палацу Валицьких 18 ст., флігелю та домової церкви. Останню звели у 2007 році на місці іншого флігеля, незважаючи на протести містян, чим порушили композиційну цілісність садиби.
Палац.
Церква-новобуд.
Купідончик.
Пішохідна вулиця у центрі – Савецкая.
Совкова топоніміка, як на мене, особливо ріже вуха по відношенню до красивого європейського міста. Правда, у Гродно на початку минулого року був цілий прорив (як для Білорусі), для деяких вулиць продублювали історичні назви. Тим більше який вибір хоча б для цієї – Віленська, Домініканська, Соборна.
Герб міста.
Радянська вулиця закінчується Радянською таки ж площею, яка симпатична і сама по собі, і архітектурою, серед якої виділяється фарний костьол Святого Франциска Ксаверія.
Бароковий храм був закладений єзуїтами ще у 1678 році. Одну з веж прикрашає годинник, що перекочував на неї із гродненської ратуші, зруйнованої у 18 ст. Механізм годинника діє з 15 ст.
Коло входу трошки була реставрація.
Ще однією особливістю міста є велика тюрма просто в центрі. Вона займає колишні келії монастиря при костьолі ще з 19 ст.
Поруч з костьолом втулилась класична аптека-музей.
З тильної сторони храму знаходиться гродненська римо-католицька єпархія з навдивовижу затишним двориком.
Якщо продовжувати рухатись у тому ж напрямку, знайдемо іще один костел, колишнього монастиря бригіток. Він старіший, 1634-42 років, оточений масивними монастирськими стінами.
Навколо повно дореволюційних будинків.
Але повернемось на площу і дійдемо до третього костьолу – також барокового, також від колишнього монастиря (бернардинців), і найстарішого із трьох – 1595-1618 років.
Через дорогу – драматичний театр, одна із найбільш виразних будівель середмістя. Чудовисько ще те, як на мене. Скульптурна композиція перед фасадом також упорота.
Будиночок колишнього річкового вокзалу, нині кафе-бар.
Ну а тепер пора через міст, за обіцяними видами і панорамами.
Із дерев’яної хатинки зробили рятувальну станцію.
Якщо повернутись лицем до центру, по праву руку буде залізничний міст і храми на старому кладовищі.
Свято-Марфинська церква, із якої я вранці почав огляд міста.
І католицька капличка, до якої так і не дійшов.
По ліву руку буде черговий парк, традиційно чистий і мальовничий, ще й з джерельцем.
Від парку краще видно обидва замки. Старий і Новий, в одному кадрі й роздільно.
Від переходу між замками до води ведуть східці.
На максимальному зумі виглядів ще й шось таке. Виявилось, то тура – збільшена копія середньовічної шахової фігурки, знайденої при розкопках на Замковій горі.
Піднімемось на шляхопровід над магістраллю, звідки найкраще видно центр.
І наостанок, все разом в одній панорамі.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2018-01-21 08:35 pm (UTC)Вот тут не соглашусь. Войну город, да, прошёл без особых жертв для городской застройки, а вот СССР потом по нему хорошенько проехался. В Гродно ради строительства той самой обширной Советской площади (это та, на которой стоят Драмтеатр и Фарный костёл) в 60е или 70е снесли самую ценную часть исторического центра, включая главный храм города - огромный католический собор, т.н "Фару Витовта" (про этот храм есть интересная городская легенда, якобы для его сноса выписали женщину-специалиста по подрывам из Ленинграда, и якобы после сноса "Фары" она умерла по дороге обратно в Ленинград). Так бы мы имели в Гродно этакий мини-Львов (или скорее даже полноценные белорусские Черновцы), но увы... С Минском похожая ситуация - принято считать, что Старый Минск был уничтожен во время войны, но злые языки говорят, что куда больше он был уничтожен уже в 70х, при советской застройке
no subject
Date: 2018-01-22 10:04 am (UTC)Но и без того Гродно очень даже ничего, он у меня и так ассоцировался как белорусский Львов с речкой.
no subject
Date: 2018-01-22 10:54 am (UTC)no subject
Date: 2018-01-22 12:06 pm (UTC)no subject
Date: 2018-01-22 12:19 pm (UTC)А, хотя, чего я тут про Несвиж ворчу, когда вы ещё до него даже не дошли :) А Гродно даже в сохранившемся виде - однозначно один из красивейших городов Беларуси (надо будет найти повод в этом году опять до него добраться)
no subject
Date: 2018-01-22 02:29 pm (UTC)в любом случае, это выглядит намного лучше, чем я привык видеть кое-где в Украине в глубинке, когда осыпаются не только стены, но и перекрытия, и всё что может.
no subject
Date: 2018-01-21 08:46 pm (UTC)no subject
Date: 2018-01-22 10:05 am (UTC)