Шматочок Середземномор’я на Дністрі
Jun. 30th, 2016 08:31 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykНа півдні Тернопільської області сховалось маловідоме містечко, районний центр Заліщики. Багато з українців навіть не чули про нього, хоча воно було дуже знамените в минулому. Місто розкинулося на меандрі Дністра і омивається його водою з трьох сторін. З цих же сторін воно прикрите пагорбами, які захищають його від вітрів, таким чином, на фоні прохолодної західної України тут набагато м’якший, «середземноморський» клімат.
Єдина вигода, яку зараз має місто зі свого унікального становища, полягає в більш ранньому дозріванні фруктів і баштану, хоча порівняно недавно Заліщики були «Польською Рів’єрою», великим туристичним центром. Зараз ті часи залишились історією, яку я детальніше опишу нижче, але у будь-якому випадку не можна обійти стороною одне з найкрасивіших місць України.
Для розігріву почнемо екскурсію з сусіднього села Добровляни, яке злилось з містом з північного сходу. Заліщики, яким більше 600 років, виникли як висілки Добровлян. Магдебурзьке право отримали у 1766 році.
Поїзд прийшов досить рано, Дністер ще дрімає в туманній імлі, як і село. Моя поява викликала справжній фурор серед місцевих собак.
У селі два пам’ятники – героям Великої Вітчизняної і борцям за волю України. Як не дивно, другий знаходиться у куди більш занедбаному стані, про що свідчить, наприклад, гігантський кущ бур’яну за гербом.
По дорозі зустрічаю дві церкви, перша, судячи з виду, греко-католицька.
Друга – православна.
На кладовищі повно моторошних янголяток.
А це вже заліщицьке кладовище, дуже незвичне як на мешканця центральної України. Деякі надгробки вражають своєю монументальністю. Є постаменти у вигляді ангелів, Діви Марії, Ісуса, зігнутого під вагою хреста. Є хрести у виді обрубків дерев (я вже писав про подібні в замітці про Козятин), як мінімум один склеп, багато старовинних польських могил.
Залишимо детальний опис міста на кінець, а поки що подивимось на нього з висоти. Для цього перейдемо міст через Дністер у південному напрямку. Магістраль, яка з’єднує Тернопіль і Чернівці, досить оживлена і в хорошому стані (як і дороги у місті вцілому).
Перетнувши міст, покидаємо Заліщики і опиняємось у Заставницькому районі Чернівецької області. В безпосередній близькості від нас два села: Звенячин – уздовж дороги і праворуч, Хрещатик – ліворуч. Над Хрещатиком знаходиться скельний монастир, який добре видно ще з мосту, до нього і прямуємо.
Зліва над дорогою є капличка, яка служить орієнтиром для повороту.
Від неї повертаємо на стежку, яка петляє здебільшого лісом, іноді виходячи на окраїну села.
І ось, нарешті, панорама Заліщиків – те, заради чого я сюди дерся. Однозначно, це треба побачити на власні очі (панорамки клікабельні).
Інший ракурс, ближче до монастиря.
На тлі будиночків чітко виділяються церкви, які ми ще подивимось зблизька.
Власне Іоанно-Богословський Хрещатицький чоловічий монастир (або просто «Хрещатик»). Заснований у XVII ст. Нагорі церква Пресвятої Богородиці, внизу – братський корпус.
За корпусом знаходиться церква Іоанна Богослова, яку не видно здалеку. Тут же є цілюще джерело, можна скупатись чи просто набрати води.
Церква Пресвятої Богородиці зблизька. У неділю була вщент забита людьми.
Тим часом на пляжі на протилежному березі з’являються перші відпочиваючі і катамаран.
Вдалині, на протилежному пагорбі – Звенячин.
А на ближньому – Хрещатик.
Завертаю назад і вниз. Попутно фоткаю зблизька церкву в самому Хрещатику, надто вже добре її було видно з монастирської гори.
Дорога на Чернівці. На Вікімапії тут позначено село Скеля, можливо, воно тут було і злилось із Звенячиним.
Повертаємось в Заліщики і Тернопільську область. Колись тут проходив кордон між Польщею і Румунією.
Нарешті можна ближче познайомитись з містом. На диво, тут є дуже симпатичні 4 і 5-поверхові новобудови.
Автокефальна церква Різдва Пресвятої Богородиці.
Греко-католицька церква Серця Хрестового сховалась у тіні Верхнього або Комсомольського парку.
Із цього ж парку відкриваються такі види на Дністер.
На тому березі – селище Кострижівка.
Вдалині, на півночі, річка все ще дихає туманом.
Будинок, повз який не можна просто пройти мимо.
Капличка з Божою Матір’ю. Здається, каплиці тут на кожному повороті, я наткнувся за неповний день штук на десять, не менше.
Костел Св. Станіслава, найдавніша культова споруда міста.
Лавочка на центральній площі.
Власне площа. У вихідний день тут було дуже людно, проходили концерти якихось місцевих колективів, працювали численні атракціони для дітей. Тут же йшов розпродаж сувенірної продукції – національного одягу, посуду, виробів із дерева, сирів і ін. (і жодного магнітика:(). Відчувається, що туристи тут таки є.
На жаль, нинішній архітектурний вид площі безликий. Заліщики багато втратили під час пожеж і війн. Окремо слід виділити ратушу нетипової форми (бо спочатку вона була замком). Її демонтовано у цілком мирному 1968 році за розпорядженням тодішньої районної влади. Фото з сайту uk.wikipedia.org
Церква святої Покрови. Напевно, саме її динаміки настільки потужні, що недільну службу було чути з протилежного берегу.
Житловий будинок.
На гербі міста окрім ратуші є єдиноріг, що символізує мужність та військову звитягу.
Нижній або Панський парк – пам’ятка паркового мистецтва з рідкісними деревами (хоча для мене – ліс як ліс). Тут знаходиться колишній палац, нині – приміщення лікарні або оздоровчого комплексу. Стан у нього такий собі, а аутентичні інтер’єри, по ідеї, знищені повністю.
Хвилинка соціальної реклами:)
Вид з парку на автомобільний міст.
В це важко повірити, але всього 80 років тому ці місця виглядали так. Фото з сайту igormelika.com.ua
Піки популярності Заліщиків як курорту прийшлись на кінець XIX і 30-ті роки XX ст. Тоді тут функціонувала маса готелів, пансіонатів і санаторіїв, був навіть прогресивний на той час нудистський пляж. Пляжі були піщані і в тому виді їх знищило розширення Дністра. В радянський і незалежний періоди вони вже не відновлювались. Зараз, як я зрозумів, цьому більше заважають бюрократичні перепони, ніж екологічні.
Пляж з протилежного, південно-східного боку міста. Із благ цивілізації – пустий рятувальний човен і буйки.
Це ж місце в давнину (фото з сайту igormelika.com.ua)
Зараз берег складається з крупної гальки. Можливому відродженню пляжу, на мою думку, завадить ще й надпотужна течія могутньої річки, яка відчутно заносить навіть коли зайти в воду по коліна.
Графіті біля вокзалу.
Але часу до поїзда ще багато, якраз вистачить відвідати футбольний матч.
Місцевий «Дністер», який засновано аж у 1932 році, пограв свого часу навіть у Другій лізі чемпіонату України, а зараз бігає на область. Стадіончик досить пристойний, єдина трибуна реконструйована востаннє в 2012 році і під час матчу заповнилась майже повністю. На радість місцевим, «Дністер» знищив суперника з рахунком 5:0, заодно доповнивши мої дуже приємні враження про Заліщики. Часу лишилось якраз на дорогу до вокзалу.
Єдина вигода, яку зараз має місто зі свого унікального становища, полягає в більш ранньому дозріванні фруктів і баштану, хоча порівняно недавно Заліщики були «Польською Рів’єрою», великим туристичним центром. Зараз ті часи залишились історією, яку я детальніше опишу нижче, але у будь-якому випадку не можна обійти стороною одне з найкрасивіших місць України.
Для розігріву почнемо екскурсію з сусіднього села Добровляни, яке злилось з містом з північного сходу. Заліщики, яким більше 600 років, виникли як висілки Добровлян. Магдебурзьке право отримали у 1766 році.
Поїзд прийшов досить рано, Дністер ще дрімає в туманній імлі, як і село. Моя поява викликала справжній фурор серед місцевих собак.
У селі два пам’ятники – героям Великої Вітчизняної і борцям за волю України. Як не дивно, другий знаходиться у куди більш занедбаному стані, про що свідчить, наприклад, гігантський кущ бур’яну за гербом.
По дорозі зустрічаю дві церкви, перша, судячи з виду, греко-католицька.
Друга – православна.
На кладовищі повно моторошних янголяток.
А це вже заліщицьке кладовище, дуже незвичне як на мешканця центральної України. Деякі надгробки вражають своєю монументальністю. Є постаменти у вигляді ангелів, Діви Марії, Ісуса, зігнутого під вагою хреста. Є хрести у виді обрубків дерев (я вже писав про подібні в замітці про Козятин), як мінімум один склеп, багато старовинних польських могил.
Залишимо детальний опис міста на кінець, а поки що подивимось на нього з висоти. Для цього перейдемо міст через Дністер у південному напрямку. Магістраль, яка з’єднує Тернопіль і Чернівці, досить оживлена і в хорошому стані (як і дороги у місті вцілому).
Перетнувши міст, покидаємо Заліщики і опиняємось у Заставницькому районі Чернівецької області. В безпосередній близькості від нас два села: Звенячин – уздовж дороги і праворуч, Хрещатик – ліворуч. Над Хрещатиком знаходиться скельний монастир, який добре видно ще з мосту, до нього і прямуємо.
Зліва над дорогою є капличка, яка служить орієнтиром для повороту.
Від неї повертаємо на стежку, яка петляє здебільшого лісом, іноді виходячи на окраїну села.
І ось, нарешті, панорама Заліщиків – те, заради чого я сюди дерся. Однозначно, це треба побачити на власні очі (панорамки клікабельні).
Інший ракурс, ближче до монастиря.
На тлі будиночків чітко виділяються церкви, які ми ще подивимось зблизька.
Власне Іоанно-Богословський Хрещатицький чоловічий монастир (або просто «Хрещатик»). Заснований у XVII ст. Нагорі церква Пресвятої Богородиці, внизу – братський корпус.
За корпусом знаходиться церква Іоанна Богослова, яку не видно здалеку. Тут же є цілюще джерело, можна скупатись чи просто набрати води.
Церква Пресвятої Богородиці зблизька. У неділю була вщент забита людьми.
Тим часом на пляжі на протилежному березі з’являються перші відпочиваючі і катамаран.
Вдалині, на протилежному пагорбі – Звенячин.
А на ближньому – Хрещатик.
Завертаю назад і вниз. Попутно фоткаю зблизька церкву в самому Хрещатику, надто вже добре її було видно з монастирської гори.
Дорога на Чернівці. На Вікімапії тут позначено село Скеля, можливо, воно тут було і злилось із Звенячиним.
Повертаємось в Заліщики і Тернопільську область. Колись тут проходив кордон між Польщею і Румунією.
Нарешті можна ближче познайомитись з містом. На диво, тут є дуже симпатичні 4 і 5-поверхові новобудови.
Автокефальна церква Різдва Пресвятої Богородиці.
Греко-католицька церква Серця Хрестового сховалась у тіні Верхнього або Комсомольського парку.
Із цього ж парку відкриваються такі види на Дністер.
На тому березі – селище Кострижівка.
Вдалині, на півночі, річка все ще дихає туманом.
Будинок, повз який не можна просто пройти мимо.
Капличка з Божою Матір’ю. Здається, каплиці тут на кожному повороті, я наткнувся за неповний день штук на десять, не менше.
Костел Св. Станіслава, найдавніша культова споруда міста.
Лавочка на центральній площі.
Власне площа. У вихідний день тут було дуже людно, проходили концерти якихось місцевих колективів, працювали численні атракціони для дітей. Тут же йшов розпродаж сувенірної продукції – національного одягу, посуду, виробів із дерева, сирів і ін. (і жодного магнітика:(). Відчувається, що туристи тут таки є.
На жаль, нинішній архітектурний вид площі безликий. Заліщики багато втратили під час пожеж і війн. Окремо слід виділити ратушу нетипової форми (бо спочатку вона була замком). Її демонтовано у цілком мирному 1968 році за розпорядженням тодішньої районної влади. Фото з сайту uk.wikipedia.org
Церква святої Покрови. Напевно, саме її динаміки настільки потужні, що недільну службу було чути з протилежного берегу.
Житловий будинок.
На гербі міста окрім ратуші є єдиноріг, що символізує мужність та військову звитягу.
Нижній або Панський парк – пам’ятка паркового мистецтва з рідкісними деревами (хоча для мене – ліс як ліс). Тут знаходиться колишній палац, нині – приміщення лікарні або оздоровчого комплексу. Стан у нього такий собі, а аутентичні інтер’єри, по ідеї, знищені повністю.
Хвилинка соціальної реклами:)
Вид з парку на автомобільний міст.
В це важко повірити, але всього 80 років тому ці місця виглядали так. Фото з сайту igormelika.com.ua
Піки популярності Заліщиків як курорту прийшлись на кінець XIX і 30-ті роки XX ст. Тоді тут функціонувала маса готелів, пансіонатів і санаторіїв, був навіть прогресивний на той час нудистський пляж. Пляжі були піщані і в тому виді їх знищило розширення Дністра. В радянський і незалежний періоди вони вже не відновлювались. Зараз, як я зрозумів, цьому більше заважають бюрократичні перепони, ніж екологічні.
Пляж з протилежного, південно-східного боку міста. Із благ цивілізації – пустий рятувальний човен і буйки.
Це ж місце в давнину (фото з сайту igormelika.com.ua)
Зараз берег складається з крупної гальки. Можливому відродженню пляжу, на мою думку, завадить ще й надпотужна течія могутньої річки, яка відчутно заносить навіть коли зайти в воду по коліна.
Графіті біля вокзалу.
Але часу до поїзда ще багато, якраз вистачить відвідати футбольний матч.
Місцевий «Дністер», який засновано аж у 1932 році, пограв свого часу навіть у Другій лізі чемпіонату України, а зараз бігає на область. Стадіончик досить пристойний, єдина трибуна реконструйована востаннє в 2012 році і під час матчу заповнилась майже повністю. На радість місцевим, «Дністер» знищив суперника з рахунком 5:0, заодно доповнивши мої дуже приємні враження про Заліщики. Часу лишилось якраз на дорогу до вокзалу.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2016-06-30 07:32 pm (UTC)Та 2-х локомотивів австрійського виробництва, які курсували на цьому відтинку.
Паньство на вихідні прямувало до курорту в Залещики на урлопи.
Дністер і я памятаю в дитинстві був набагато повноводнішим та чистим.
І пляж місцевий з чистим піском та дном без багнюки.
Працював порт.
Відбувалася пасажирська навігація вниз по течії.
Постійно проводилися днопоглиблювальні роботи.
Працювали земснаряди.
З річки добували щебінь, який далі залізницею транспортувався по всьому "союзу".
no subject
Date: 2016-06-30 07:40 pm (UTC)Дещо з переліченого Вами читав рік тому, коли їздив туди. Смутно пам'ятаю про порт та локомотиви.
no subject
Date: 2016-09-15 07:04 pm (UTC)Нижче Заліщик в с.Городок знаходилась дробилка, на якій переробляли намитий гравій та баржами переправляли в м.Заліщики. А далі залізницею по всьому еСеСеРу.
Судова навігація відбувалася вниз до Дубосар.
Ще небуло Дністровської ГАЕС .
no subject
Date: 2017-01-12 03:51 pm (UTC)no subject
Date: 2017-01-12 07:13 pm (UTC)no subject
Date: 2017-01-12 07:17 pm (UTC)ну і залізничний і сьогодні виглядає схожим на той на чорно-білій фотці.
no subject
Date: 2017-01-13 02:59 pm (UTC)