Світанок нової декади
Nov. 8th, 2024 05:41 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykЗазвичай щороку 8 листопада я святкую своє особисте свято – саме цього дня у 2014 я переїхав у Вінницю, покинувши перед цим окупований Крим, де встиг прожити майже три роки. Так само зазвичай цього дня публікую фотографії свого міста, яке мені дуже прийшлося до душі – жодного разу не було підстав сумніватися у правильності свого вибору.
1. Тому сьогоднішній день, коли ще й кругла дата, я тим більше не міг проігнорувати. Більшість фотографій цього року я вже і так публікував, тому зупинюся лише на одному світанку, який пощастило спіймати 11 жовтня.
2. Жовтень для мене традиційно є найбільш «світанковим» місяцем. Сонце встає якраз найпізніше за літнім часом (який тупі зелені кугути у нас забрали), а ще й часто щастить натрапити на фотогенічний туман. Того ранку туману не спостерігалося навіть над водою, але небо обіцяло бути цікавим – це я сфотографував, доїхавши ще затемна до найближчої води:
3. Цей катамаран там стоїть постійно, здається, суто аби слугувати переднім планом для моїх фото. Правда, вліз він лише в «ультраширокий» режим на камері телефона, у якого якість картинки так собі.
4. Узагалі ж я нічого нового не придумував і поїхав на свій улюблений пустир за 3,5 км від дому, понад довгим озером із фотографій вище. Фактично це ставок на річці Вишня, що перетворена на суцільний їх каскад. Верхів'я цього ставка (про себе я зву його Верхнім озером) порядно заросло очеретом, так що воду навіть не звідусіль видно.
5. Але з ультразумом фотоапарата то не страшно, він дістане й так куди треба.
6. Крім того, там достатньо відкритого простору, аби позалипати на небо, яке того особливого ранку не підвело.
7.
8. Нічний режим мого фотоапарата кілька разів клацає затвором і потім те, що вийшло, сам компонує у кадр. У той момент наді мною пролітало дві качки, але завдяки особливостям зйомки їх вийшло сім.
9. Багатоповерхівки Вишеньки – найбільшого району Вінниці.
10.
11. Та ще пару фото Верхнього озера.
12.
13. Вище нього (тобто на захід від мене у той момент) знаходиться куди менший ставок Качатник. З того боку небо було навпаки сіре. Суперсиметрія нових будинків:
Попри яскраві кольори, новенькі триповерхівки виглядають посередньо, навіть балконів немає. Та і розташування у них поки таке собі, в дупі світу без дороги із твердим покриттям.
Насправді весь мій любий пустир давно виділений під будівництво 10 мікрорайону Вишеньки і має скоро зникнути. Війна сповільнила цей процес, але не зупинила – то там, то там з'являються приватні будинки, а ближче до вул. Келецької пробують звести цілі хмарочоси.
Каюсь, якби я мав можливість, то очолив би зло, якому не можу протистояти – себто придбав би собі ділянку чи хатку ближче до озера. На заваді цьому стає нинішня нестабільність, а також нестача зайвої сотні чи двох тисяч долярів під матрацом – я заглядаю під нього частенько, але вони чомусь не з'являються.
14. Знудившись стояти на одному місці, я поїхав далі через пустир понад Качатником. Виглядає він поки як повністю нічийний, хоча на dom.ria ця пустота продається як уже розмічені земельні ділянки.
15. Зрештою на протилежному березі ставка я знайшов рибальську кладку, пусту холодного ранку, де і зустрів сонце, що зійшло над якоюсь багатоповерхівкою.
16.
17. М'які ранкові кольори, які я так обожнюю.
18.
19. Та різні ракурси на сонечко.
20.
21. Над головою час від часу пролітали лебеді, й це вже не нічний режим, а їх дійсно було дві зграйки по чотири штуки.
22.
23. Якось у мене так завжди виходить, ніби й не було багато чого фоткати, але зрештою на нещасний переповнений диск мого ноута прилітає чергова сотня файлів.
24.
25. Сірі кольори поруч із яскравими – все як повсюди у житті.
26.
27.
28. Далеке примарне світло автомобілів, що їхали на Вишеньку аж на протилежному кінці Верхнього озера.
29. Для розмаїття кольорів сонце ще й сховалося у хмарах.
30.
31. Та сама розбита дорога через пустир, але вже з іншим освітленням. Зайве говорити, що з того болота я повернувся брудний як свиня.
32. І полетів назад додому, щоб устигнути перевдягнутися перед роботою.
33. Але як же мій звіт міг обійтися без хоч одного котика? Ось.
34. Хоча все одно час від часу хотілося зупинитись та зафіксувати ці кольори:
35.
36. Останній на той ранок погляд на Верхнє озеро у його низов'ї. Почався погожий, хай і прохолодний осінній день.
Роки спокійного життя у Вінниці відучили мене від важливого правила, яке дав мені Крим – не обзаводитись великою кількістю речей. Коли твій сусід – йобана росія, одного дня їх майже усі доведеться кинути й тікати. Мені здавалося, що я втік достатньо далеко, але вона наздогнала мене і тут. Власне житло з усім необхідним і непотрібним, але дорогим як спогади – це все буде таки важко покидати, якщо знову доведеться з двома сумками шукати нове місце, до якого ця болотна потороч уже точно не повинна дотягнутися.
1. Тому сьогоднішній день, коли ще й кругла дата, я тим більше не міг проігнорувати. Більшість фотографій цього року я вже і так публікував, тому зупинюся лише на одному світанку, який пощастило спіймати 11 жовтня.
2. Жовтень для мене традиційно є найбільш «світанковим» місяцем. Сонце встає якраз найпізніше за літнім часом (який тупі зелені кугути у нас забрали), а ще й часто щастить натрапити на фотогенічний туман. Того ранку туману не спостерігалося навіть над водою, але небо обіцяло бути цікавим – це я сфотографував, доїхавши ще затемна до найближчої води:
3. Цей катамаран там стоїть постійно, здається, суто аби слугувати переднім планом для моїх фото. Правда, вліз він лише в «ультраширокий» режим на камері телефона, у якого якість картинки так собі.
4. Узагалі ж я нічого нового не придумував і поїхав на свій улюблений пустир за 3,5 км від дому, понад довгим озером із фотографій вище. Фактично це ставок на річці Вишня, що перетворена на суцільний їх каскад. Верхів'я цього ставка (про себе я зву його Верхнім озером) порядно заросло очеретом, так що воду навіть не звідусіль видно.
5. Але з ультразумом фотоапарата то не страшно, він дістане й так куди треба.
6. Крім того, там достатньо відкритого простору, аби позалипати на небо, яке того особливого ранку не підвело.
7.
8. Нічний режим мого фотоапарата кілька разів клацає затвором і потім те, що вийшло, сам компонує у кадр. У той момент наді мною пролітало дві качки, але завдяки особливостям зйомки їх вийшло сім.
9. Багатоповерхівки Вишеньки – найбільшого району Вінниці.
10.
11. Та ще пару фото Верхнього озера.
12.
13. Вище нього (тобто на захід від мене у той момент) знаходиться куди менший ставок Качатник. З того боку небо було навпаки сіре. Суперсиметрія нових будинків:
Попри яскраві кольори, новенькі триповерхівки виглядають посередньо, навіть балконів немає. Та і розташування у них поки таке собі, в дупі світу без дороги із твердим покриттям.
Насправді весь мій любий пустир давно виділений під будівництво 10 мікрорайону Вишеньки і має скоро зникнути. Війна сповільнила цей процес, але не зупинила – то там, то там з'являються приватні будинки, а ближче до вул. Келецької пробують звести цілі хмарочоси.
Каюсь, якби я мав можливість, то очолив би зло, якому не можу протистояти – себто придбав би собі ділянку чи хатку ближче до озера. На заваді цьому стає нинішня нестабільність, а також нестача зайвої сотні чи двох тисяч долярів під матрацом – я заглядаю під нього частенько, але вони чомусь не з'являються.
14. Знудившись стояти на одному місці, я поїхав далі через пустир понад Качатником. Виглядає він поки як повністю нічийний, хоча на dom.ria ця пустота продається як уже розмічені земельні ділянки.
15. Зрештою на протилежному березі ставка я знайшов рибальську кладку, пусту холодного ранку, де і зустрів сонце, що зійшло над якоюсь багатоповерхівкою.
16.
17. М'які ранкові кольори, які я так обожнюю.
18.
19. Та різні ракурси на сонечко.
20.
21. Над головою час від часу пролітали лебеді, й це вже не нічний режим, а їх дійсно було дві зграйки по чотири штуки.
22.
23. Якось у мене так завжди виходить, ніби й не було багато чого фоткати, але зрештою на нещасний переповнений диск мого ноута прилітає чергова сотня файлів.
24.
25. Сірі кольори поруч із яскравими – все як повсюди у житті.
26.
27.
28. Далеке примарне світло автомобілів, що їхали на Вишеньку аж на протилежному кінці Верхнього озера.
29. Для розмаїття кольорів сонце ще й сховалося у хмарах.
30.
31. Та сама розбита дорога через пустир, але вже з іншим освітленням. Зайве говорити, що з того болота я повернувся брудний як свиня.
32. І полетів назад додому, щоб устигнути перевдягнутися перед роботою.
33. Але як же мій звіт міг обійтися без хоч одного котика? Ось.
34. Хоча все одно час від часу хотілося зупинитись та зафіксувати ці кольори:
35.
36. Останній на той ранок погляд на Верхнє озеро у його низов'ї. Почався погожий, хай і прохолодний осінній день.
Роки спокійного життя у Вінниці відучили мене від важливого правила, яке дав мені Крим – не обзаводитись великою кількістю речей. Коли твій сусід – йобана росія, одного дня їх майже усі доведеться кинути й тікати. Мені здавалося, що я втік достатньо далеко, але вона наздогнала мене і тут. Власне житло з усім необхідним і непотрібним, але дорогим як спогади – це все буде таки важко покидати, якщо знову доведеться з двома сумками шукати нове місце, до якого ця болотна потороч уже точно не повинна дотягнутися.
no subject
Date: 2024-11-09 09:08 am (UTC)Зараз такі знімки не зробиш — весь день хмарно і похмуро.
no subject
Date: 2024-11-11 07:22 am (UTC)no subject
Date: 2024-11-13 10:59 pm (UTC)no subject
Date: 2024-11-14 08:38 am (UTC)no subject
Date: 2024-11-15 05:18 pm (UTC)у нас не гірші світанки, просто інші, ну, мені так здається)