Коростів. Останній подих гірської осені
Aug. 9th, 2024 05:36 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykІноді я думаю, що якби мав необмежений час та можливості для подорожей, то об'їздив би усі села українських Карпат, без винятку. Хай між ними й чимало спільного, та здається, поєднання гір та затишних хаток під ними мені не набридне ніколи.
1. Та поки подібні візити швидше одиничні. Минулого жовтня це було село Коростів, що за 10 кілометрів глибше в гори від показаного минулого разу міста Сколе. З-поміж собі подібних, Коростів може похвалитися тим, що тут є варіанти для ночівлі, що дає можливість краще відчути його атмосферу. А ще практично унікальна річ для цього регіону – наявність музею вузькоколійної залізниці.
2. Власне, з неї і почну. Коли я розказував про палац у Сколе та його власників Гредлів, то згадував, що вони були успішними лісопромисловцями. Завдяки їм у 1888-93 роках і з'явилася залізниця Сколе – Демня – Коростів з кількома відгалуженнями далі в гори загальною довжиною 41 км. Окрім очевидного головного призначення – вивозу заготовленого лісу, вона використовувалася також із туристичною метою. Уже тоді людям було цікаво подивитися на гори не просто так, а з досить екзотичного транспорту.
3. У совку залізниця занепала й була остаточно закрита й розібрана в 1969-70 роках. У 2005 році з ініціативи австрійського інженера Вольфрама Венделіна почалося її відновлення. Проклали кілька сотень метрів залізниці, завезли різні локомотиви та вагони.
4. Рухомий склад дійсно рухомий, час від часу тут здійснюються показові маневри тепловозів. Зрозуміло, що з початком війни все стало на паузу і так і стоїть буквально. Сюди ж у 2022 році евакуювали кілька експонатів з Антонівки Рівненської області, через близькість кордону із Єблорусією.
5. Нині це музей просто неба, відкритий завжди та для всіх. Ми проходили повз нього кілька разів, проте я жодного разу нікого там не зустрічав. Лиш об'ява про відеонагляд, бо вандали й сюди дісталися, та посилання на фейсбук-сторінку проекту. Час від часу вони проводять різні волонтерські заходи, спрямовані найперше на збереження того, що є.
6. Для професійного огляду експонатів суто моїх знань явно недостатньо. Снігоочисник можу відрізнити від решти, і на тому спасибі.
7. Деталі:
8.
9. Та найбільше мені сподобалося знімати просто загальні плани. Іграшково-серйозна залізниця на тлі гір – то вау. Сподіваюся дожити до дня, коли вона знову функціонуватиме повноцінно.
10.
11.
12. Чи не єдине, що збереглося від оригінальної вузькоколійки Гредлів, – автентичний міст.
13. Проте відновити колії на ньому поки не встигли.
14. Ще раз якось застав тепловози з конячкою:
15. Музей заховався досить глибоко в селі, понад основною дорогою, проте за 2,6 км від траси. Ми ж підіймалися ще далі на вулицю Гірську, в кінці якої знаходилося наше тимчасове житло. Це модні нині модульні хатинки, для яких мені найбільш вдалою видається назва «будинок для втечі».
16. Якомога далі від роботи, міської метушні та всього оцього. Ще пару років тому не подумав би, що так швидко скочуся до подібного ледачого відпочинку, але війна внесла свої корективи. Та і зміна сімейного стану поставила під сумнів перспективи старого формату моїх вилазок, інтенсивність яких мало хто витримав би. Бо я єбанутий.
17. Узагалі подібних міні готелів в Україні немало, особливо в Карпатах, уже й не згадаю, чому ми вибрали саме цей. На території було всього 3 будиночки на родини різних розмірів, на достатній відстані, щоб не заважати один одному. Правда, сусіди навіть на свіже повітря чомусь майже не показувались, це я мотався як заведений через усе довжелезне село туди й назад, ще й жінку за собою тягав. Ну бо я правда єбанутий.
18. Бонус у вигляді сусідського кота додається.
19. Він одразу зрозумів, до кого йти за смаколиками. Життя цього кошака явно не балує, бо їв навіть свіжі огірки та мариновану капусту. Ну й намагався украсти все, що погано лежить.
20. Власне, знаючи нас, не мало б викликати подиву, що за чотири неповні дні ми познайомилися далеко не з одним сільським котом.
21. Дві ночівлі мені здаються ідеальними для такого типу житла. Достатньо і для огляду околиць, і відпочити на місці, неквапливо розглядаючи навколишні гори у різну погоду, яка тут змінюється швидко, як і скрізь у Карпатах.
22.
23. Далі й підемо околицями. Спочатку на найближчий пагорб з примітною дерев'яною церквою.
24. Підійматися на нього недалеко й нескладно, зате які краєвиди відкриваються в міру набору висоти:
25.
26. Долина з селом купалася в димку – вже було досить зимно, то можна і грубку розтопити.
27.
28. І вже в природному серпанку тонули далекі гори.
29. Зовсім нова церква освячена в честь св. Івана Боско у 2020 році, належить греко-католикам.
30.
З пагорба починається маркована стежка на гору Парашку, то вже цілком серйозний гірський похід, на який нам не вистачило б короткого осіннього дня. А ще там водяться якісь кусючі комахи, порівняно з якими комарі – янгольські створіння.
31. Тому підемо вниз, у напрямку центру Коростова. Сільська естетика тут так само гарна.
32.
33. Та ще й доповнена гірськими вершинами та колоритними будинками.
34.
35. Як водиться, у центрі стоїть стара дерев'яна церква.
36. Хай і трохи зіпсована позолотою. Збудована в 1874 р., освячена на честь св. Параскеви. Дзвіниця 1858 року, тобто якийсь храм був на цьому місці й до того.
37.
38. Ходили ми повз неї не раз, тому хай вас не дивує різка зміна погоди на різних фото.
39. Через дорогу від церкви знаходиться масивна сільська рада:
40. А також два корпуси школи, якщо їх можна так назвати. Недалеко будується велика сучасна школа, сподіваюся, коли її введуть в експлуатацію, ці дві милі автентичні хатки також будуть збережені.
41.
42. Від центру ще трохи більше кілометра йти до траси, котра так само добре вписується в гірські пейзажі, як і все інше, що тут є.
43.
44. Мозаїка на зупинці, з якої ми їхали в Сколе.
45. Понад трасою знаходиться досить непоганий, як для села, ресторан, де вам зготують форель із власного господарства, а дорогою до нього можна помилуватися на річку Бутівля.
46. І звісно ж на навколишні вершини. Палітра осінніх кольорів виглядала досконало навіть у хмарну погоду.
47.
48.
49. Якихось сто з лишком метрів на південь Бутівля впадає в Оряву, до берега якої також можна підійти впритул.
50.
51. Звідти на нас чекала зворотна дорога вглиб села, коли навколо вже вечоріло. Ті вечори були різні, та всі пам'ятні й чудові.
52.
53. Але несправедливо ранні. У жовтні вже добре відчувається, що дні надто короткі.
54. У день виїзду нас проводжав дощ, що найкраще відповідало моєму настрою.
Хоча робити там, здається, вже не було чого. Хатинок для ночівлі у Коростові немало, та складалося враження, що лише ми вдвох серед усіх відпочивальників виходили на сільські вулиці, де встигли пристойно примелькатися за чотири неповні дні. У гірських селах всі на виду, а в час, коли все підозріло, треба зуміти вчасно звідти зникнути.
Осінні гори звучать дивно, так що я й досі не все можу собі пояснити, а може, поки й не варто. В осінніх горах надто добре, щоб дозволити їм перетворитися на рутину й повсякденність. В осінніх горах так легко забути, що насправді вже майже три роки триває вічна зима.
1. Та поки подібні візити швидше одиничні. Минулого жовтня це було село Коростів, що за 10 кілометрів глибше в гори від показаного минулого разу міста Сколе. З-поміж собі подібних, Коростів може похвалитися тим, що тут є варіанти для ночівлі, що дає можливість краще відчути його атмосферу. А ще практично унікальна річ для цього регіону – наявність музею вузькоколійної залізниці.
2. Власне, з неї і почну. Коли я розказував про палац у Сколе та його власників Гредлів, то згадував, що вони були успішними лісопромисловцями. Завдяки їм у 1888-93 роках і з'явилася залізниця Сколе – Демня – Коростів з кількома відгалуженнями далі в гори загальною довжиною 41 км. Окрім очевидного головного призначення – вивозу заготовленого лісу, вона використовувалася також із туристичною метою. Уже тоді людям було цікаво подивитися на гори не просто так, а з досить екзотичного транспорту.
3. У совку залізниця занепала й була остаточно закрита й розібрана в 1969-70 роках. У 2005 році з ініціативи австрійського інженера Вольфрама Венделіна почалося її відновлення. Проклали кілька сотень метрів залізниці, завезли різні локомотиви та вагони.
4. Рухомий склад дійсно рухомий, час від часу тут здійснюються показові маневри тепловозів. Зрозуміло, що з початком війни все стало на паузу і так і стоїть буквально. Сюди ж у 2022 році евакуювали кілька експонатів з Антонівки Рівненської області, через близькість кордону із Єблорусією.
5. Нині це музей просто неба, відкритий завжди та для всіх. Ми проходили повз нього кілька разів, проте я жодного разу нікого там не зустрічав. Лиш об'ява про відеонагляд, бо вандали й сюди дісталися, та посилання на фейсбук-сторінку проекту. Час від часу вони проводять різні волонтерські заходи, спрямовані найперше на збереження того, що є.
6. Для професійного огляду експонатів суто моїх знань явно недостатньо. Снігоочисник можу відрізнити від решти, і на тому спасибі.
7. Деталі:
8.
9. Та найбільше мені сподобалося знімати просто загальні плани. Іграшково-серйозна залізниця на тлі гір – то вау. Сподіваюся дожити до дня, коли вона знову функціонуватиме повноцінно.
10.
11.
12. Чи не єдине, що збереглося від оригінальної вузькоколійки Гредлів, – автентичний міст.
13. Проте відновити колії на ньому поки не встигли.
14. Ще раз якось застав тепловози з конячкою:
15. Музей заховався досить глибоко в селі, понад основною дорогою, проте за 2,6 км від траси. Ми ж підіймалися ще далі на вулицю Гірську, в кінці якої знаходилося наше тимчасове житло. Це модні нині модульні хатинки, для яких мені найбільш вдалою видається назва «будинок для втечі».
16. Якомога далі від роботи, міської метушні та всього оцього. Ще пару років тому не подумав би, що так швидко скочуся до подібного ледачого відпочинку, але війна внесла свої корективи. Та і зміна сімейного стану поставила під сумнів перспективи старого формату моїх вилазок, інтенсивність яких мало хто витримав би. Бо я єбанутий.
17. Узагалі подібних міні готелів в Україні немало, особливо в Карпатах, уже й не згадаю, чому ми вибрали саме цей. На території було всього 3 будиночки на родини різних розмірів, на достатній відстані, щоб не заважати один одному. Правда, сусіди навіть на свіже повітря чомусь майже не показувались, це я мотався як заведений через усе довжелезне село туди й назад, ще й жінку за собою тягав. Ну бо я правда єбанутий.
18. Бонус у вигляді сусідського кота додається.
19. Він одразу зрозумів, до кого йти за смаколиками. Життя цього кошака явно не балує, бо їв навіть свіжі огірки та мариновану капусту. Ну й намагався украсти все, що погано лежить.
20. Власне, знаючи нас, не мало б викликати подиву, що за чотири неповні дні ми познайомилися далеко не з одним сільським котом.
21. Дві ночівлі мені здаються ідеальними для такого типу житла. Достатньо і для огляду околиць, і відпочити на місці, неквапливо розглядаючи навколишні гори у різну погоду, яка тут змінюється швидко, як і скрізь у Карпатах.
22.
23. Далі й підемо околицями. Спочатку на найближчий пагорб з примітною дерев'яною церквою.
24. Підійматися на нього недалеко й нескладно, зате які краєвиди відкриваються в міру набору висоти:
25.
26. Долина з селом купалася в димку – вже було досить зимно, то можна і грубку розтопити.
27.
28. І вже в природному серпанку тонули далекі гори.
29. Зовсім нова церква освячена в честь св. Івана Боско у 2020 році, належить греко-католикам.
30.
З пагорба починається маркована стежка на гору Парашку, то вже цілком серйозний гірський похід, на який нам не вистачило б короткого осіннього дня. А ще там водяться якісь кусючі комахи, порівняно з якими комарі – янгольські створіння.
31. Тому підемо вниз, у напрямку центру Коростова. Сільська естетика тут так само гарна.
32.
33. Та ще й доповнена гірськими вершинами та колоритними будинками.
34.
35. Як водиться, у центрі стоїть стара дерев'яна церква.
36. Хай і трохи зіпсована позолотою. Збудована в 1874 р., освячена на честь св. Параскеви. Дзвіниця 1858 року, тобто якийсь храм був на цьому місці й до того.
37.
38. Ходили ми повз неї не раз, тому хай вас не дивує різка зміна погоди на різних фото.
39. Через дорогу від церкви знаходиться масивна сільська рада:
40. А також два корпуси школи, якщо їх можна так назвати. Недалеко будується велика сучасна школа, сподіваюся, коли її введуть в експлуатацію, ці дві милі автентичні хатки також будуть збережені.
41.
42. Від центру ще трохи більше кілометра йти до траси, котра так само добре вписується в гірські пейзажі, як і все інше, що тут є.
43.
44. Мозаїка на зупинці, з якої ми їхали в Сколе.
45. Понад трасою знаходиться досить непоганий, як для села, ресторан, де вам зготують форель із власного господарства, а дорогою до нього можна помилуватися на річку Бутівля.
46. І звісно ж на навколишні вершини. Палітра осінніх кольорів виглядала досконало навіть у хмарну погоду.
47.
48.
49. Якихось сто з лишком метрів на південь Бутівля впадає в Оряву, до берега якої також можна підійти впритул.
50.
51. Звідти на нас чекала зворотна дорога вглиб села, коли навколо вже вечоріло. Ті вечори були різні, та всі пам'ятні й чудові.
52.
53. Але несправедливо ранні. У жовтні вже добре відчувається, що дні надто короткі.
54. У день виїзду нас проводжав дощ, що найкраще відповідало моєму настрою.
Хоча робити там, здається, вже не було чого. Хатинок для ночівлі у Коростові немало, та складалося враження, що лише ми вдвох серед усіх відпочивальників виходили на сільські вулиці, де встигли пристойно примелькатися за чотири неповні дні. У гірських селах всі на виду, а в час, коли все підозріло, треба зуміти вчасно звідти зникнути.
Осінні гори звучать дивно, так що я й досі не все можу собі пояснити, а може, поки й не варто. В осінніх горах надто добре, щоб дозволити їм перетворитися на рутину й повсякденність. В осінніх горах так легко забути, що насправді вже майже три роки триває вічна зима.
no subject
Date: 2024-08-10 10:53 am (UTC)no subject
Date: 2024-08-10 09:09 pm (UTC)