Чортові скелі, миші й шамани
Jul. 17th, 2023 06:48 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykРівнинна частина Львівської області виглядає не надто насиченою природними пам'ятками, на які варто витрачати час, якщо ви приїхали здалеку. Принаймні у моєму списку таких місць усього декілька. Цього разу я не парився і для відвідин обрав те, що знаходиться найближче до самого Львова, в межах його окружної дороги.
2. Мова про Чортові (Чатові) скелі, що сховалися у величезному та рельєфному лісовому масиві між Львовом та Винниками. Найкоротший піший шлях до них стартує із села Лисиничі, в яке можна доїхати звичайним муніципальним автобусом. У самому селі є церква 1889 року, яку чомусь не сфотографував, а ще мою увагу привернула школа:
3. І не дарма, бо то виявилися колишні келії кляштора бенедиктинок 1880-х років.
4. Власне зі шкільного подвір'я і починається стежка до скель, що веде через ліс. Навіть якби без якоїсь там особливої цікавинки, ліс – це завжди прекрасно й само по собі:
5.
6. Узагалі початково скелі називалися Чатові (бо там козаки чатували), але не дивно, що назва потроху трансформувалася у Чортові, коли мова йде про наш народ, схильний до вигадок про всяку нечисть. Ну і пару легенд, що виправдовують назву, само собою теж є. Про це все я згадав, коли ми випадково наткнулися у лісі на таку споруду:
Всередині була жінка, і пару секунд погляду на неї явно недостатньо, щоб впевнено сказати: чи то просто безхатченки так облаштувалися, чи дійсно якісь шамани проводять свої ритуали поблизу місця з цікавою репутацією.
7. Вказівників до скель по лісу немає, але нескладно знайти їх і просто по навігатору. Хоча я разок звернув не туди і довелось повертатися.
8. Це найвища точка на околицях Львова (414 м над рівнем моря). Ще з кінця 18 ст. вона стала одним з улюблених місць відпочинку місцевих жителів. Автомобілем також можна під'їхати, але хз якою дорогою. Скелі з одного боку достатньо стрімкі для тренувань скелелазів:
9. З іншого боку, там повно пологих стежок, щоб піднятися нагору у звичайних кросівках.
10. Місцина досить гарна й фотогенічна.
11.
12. Дорогою назад зустрів мишу (певно, нориця руда). Скільки гуляв у лісах і не чув та не бачив їх, а от цього року трапляються постійно.
13.
14. Так само муніципальним автобусом повернувся у Львів, але не в центр, а на Сихів. Окрім півлітри пива на рило (якщо ви були у Львові й не бухнули на Сихові, то ви не були у Львові!), мене цікавила місцева алея сакур. Я боявся, що в кінці квітня квіти вже опадуть, але виявилося навпаки – через холодну весну на той момент вони ще навіть не розпустилися.
15. Алея знаходиться у сквері імені Івана Павла ІІ, що прилягає до парку імені Івана Павла ІІ, а над цим усім домінує гігантська церква УГКЦ. Це Галичина, крихітко.
16. Власне, по парку теж дуже приємно гуляти. Місцями він цілком як ліс.
17.
18. На протилежній від центрального входу стороні знаходиться симпатична долина річечки Зубра. Для Львова будь-яка відкрита водойма – це завжди вау.
19.
20. Ці пороги на навігаторі гордо позначені як водоспад:) Ну вода й дійсно з них падає… з висоти 5 сантиметрів, я думаю.
2. Мова про Чортові (Чатові) скелі, що сховалися у величезному та рельєфному лісовому масиві між Львовом та Винниками. Найкоротший піший шлях до них стартує із села Лисиничі, в яке можна доїхати звичайним муніципальним автобусом. У самому селі є церква 1889 року, яку чомусь не сфотографував, а ще мою увагу привернула школа:
3. І не дарма, бо то виявилися колишні келії кляштора бенедиктинок 1880-х років.
4. Власне зі шкільного подвір'я і починається стежка до скель, що веде через ліс. Навіть якби без якоїсь там особливої цікавинки, ліс – це завжди прекрасно й само по собі:
5.
6. Узагалі початково скелі називалися Чатові (бо там козаки чатували), але не дивно, що назва потроху трансформувалася у Чортові, коли мова йде про наш народ, схильний до вигадок про всяку нечисть. Ну і пару легенд, що виправдовують назву, само собою теж є. Про це все я згадав, коли ми випадково наткнулися у лісі на таку споруду:
Всередині була жінка, і пару секунд погляду на неї явно недостатньо, щоб впевнено сказати: чи то просто безхатченки так облаштувалися, чи дійсно якісь шамани проводять свої ритуали поблизу місця з цікавою репутацією.
7. Вказівників до скель по лісу немає, але нескладно знайти їх і просто по навігатору. Хоча я разок звернув не туди і довелось повертатися.
8. Це найвища точка на околицях Львова (414 м над рівнем моря). Ще з кінця 18 ст. вона стала одним з улюблених місць відпочинку місцевих жителів. Автомобілем також можна під'їхати, але хз якою дорогою. Скелі з одного боку достатньо стрімкі для тренувань скелелазів:
9. З іншого боку, там повно пологих стежок, щоб піднятися нагору у звичайних кросівках.
10. Місцина досить гарна й фотогенічна.
11.
12. Дорогою назад зустрів мишу (певно, нориця руда). Скільки гуляв у лісах і не чув та не бачив їх, а от цього року трапляються постійно.
13.
14. Так само муніципальним автобусом повернувся у Львів, але не в центр, а на Сихів. Окрім півлітри пива на рило (якщо ви були у Львові й не бухнули на Сихові, то ви не були у Львові!), мене цікавила місцева алея сакур. Я боявся, що в кінці квітня квіти вже опадуть, але виявилося навпаки – через холодну весну на той момент вони ще навіть не розпустилися.
15. Алея знаходиться у сквері імені Івана Павла ІІ, що прилягає до парку імені Івана Павла ІІ, а над цим усім домінує гігантська церква УГКЦ. Це Галичина, крихітко.
16. Власне, по парку теж дуже приємно гуляти. Місцями він цілком як ліс.
17.
18. На протилежній від центрального входу стороні знаходиться симпатична долина річечки Зубра. Для Львова будь-яка відкрита водойма – це завжди вау.
19.
20. Ці пороги на навігаторі гордо позначені як водоспад:) Ну вода й дійсно з них падає… з висоти 5 сантиметрів, я думаю.