Запоріжжя, ч. 2. Земля гігантів
Dec. 21st, 2020 07:05 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykУсі, хто бачив Запоріжжя хоча б проїздом, мали запам’ятати характерну архітектуру його головних проспектів – масштабні будинки у стилі ампіру, високі масивні вежі та колонади палаців культури і концертних залів. А кому пощастило побувати і на периферійних вулицях, схованих за представницькими сталінками, ті повинні були запримітити ще й похмуре Соцмісто у стилі конструктивізм.
1. Будувалося це все протягом тривалого проміжку часу, в 30-60-ті роки минулого століття, і в різних стилях, але в підсумку виглядає все дуже цілісно та органічно. Совкові архітектори далеко не завжди дарували світу щось вартісне, але це якраз той випадок. Вітрина радянського Запоріжжя місцями нагадує Хрещатик, місцями – післявоєнний Мінськ, але загалом пізнавана і дуже цікава найперше сама по собі.
2. Контрастне поєднання: конструктивістський дім справа (1936) і післявоєнна вежа будинку коксохіму (1951), ледве не готична:
3.
4. Трохи мімімішності із сурового промислового міста.
5. Типовий вигляд перспективи Соборного проспекту з вежами-воротами. Замість подвійної суцільної смуги його розділяє вузький газончик, так що є можливість зупинитись посередині для фото, переходячи вулицю. Без традиційних скарг на рекламу і дроти не обійтись.
6. Прогулянку буду відтворювати у хронологічному виді, у якому порядку що побачив. Із Соборного час від часу зміщувався на периферію та перпендикулярний проспект Металургів. Тут все зовсім інакше:
7. Соцмісто будувалося для робітників ДніпроГЕС та металургійних заводів, сумарно однієї з найбільших промзон колишнього СРСР в межах одного міста. Втім, до війни встигли звести тільки Шосте і Четверте селище, загалом ансамбль залишився незавершеним. Як я зрозумів, гуляв здебільшого по Шостому.
8. Думаю, ви вже помітили особливість цього району, а саме облицювання темним туфом. Укупі зі строгими формами конструктивізму вийшло щось дійсно незвичайне, в Україні я раніше нічого подібного не бачив. Лікарня:
9.
10. Раптово, мурал.
11. На супутниковому знімку району виділяється величезний дім у формі літери С. Але із землі його форму передати нереально.
12. Недільного літнього вечора у дворах цих будинків велось своє розмірене, проте досить жваве життя. Майже у кожному дворику – своя компанія (і не обов’язково з бухлом, як можна подумати), я якось уже відвик бачити, коли сусіди отак добровільно масово збираються. Самому дивно, що блукаючи між ними і роблячи ці знімки я не нарвався ні на які конфлікти, можливо інтуїтивно відчуваючи, де краще не світити фотоапарат і пройти мимо. Втім, гопників у Запоріжжі все одно немало, і втрачати пильність не варто.
13.
14. У цьому будинку не скільки самі балкончики варті уваги, а що досі їх ніхто не умудрився засклити та порушити гармонію.
15. Одна з веж сховалась тут, і виглядає скромніше, ніж на головній лінії.
16. Палац культури був імені Кірова, а нову присвяту, видно, ще не отримав.
17. Протилежна сторона проспекту Металургів. Деякі будинки за деревами і проти сонця міг зняти хіба що фрагментами.
18.
19.
20. На цьому боці вони вже не покриті туфом, але виділяються напівкруглими виступами.
21.
22. Вертаюсь на Соборний. Концертний зал ім. Глінки з пам’ятником композитору:
23.
24. Під вечір ще й освітлення порадувало. Вежа Козлінера (1949):
25. Навмання пройшов проспектом Металургів у південному напрямку:
25a. Поруч із перехрестям двох проспектів у скверику встановлено пам’ятник Саші Савченку, головному герою «Весни на Зарічній вулиці», котру знімали здебільшого у Запоріжжі, через що кінострічка у місті зведена у ранг ледь не культової. До речі, сам її не бачив, не знаю, на свій сором чи на щастя.
26. З північного заходу проспект Соборний упирається в величезну Запорізьку площу, на якій до 2016 року стояв той самий найбільший пам’ятник Леніну, та й називалась вона інакше. Поворот з проспекту наліво веде на греблю ГЕС і далі на протилежний берег Дніпра, а направо Портова вулиця уводить в нетрі міської промзони. Ну а фасадом проспекту не могло бути ніщо інше, як чергова пара веж-воріт:
27. Деталі будинку зліва:
28.
29. Із містом після довгої розлуки я начебто знову зміг подружитись, тому не дивно, що з оглядового майданчику площі воно порадувало мене цікавим небом.
30. А через кілька хвилин – розкішним заходом сонця:
31.
32. Нічний проспект:
33. Затемна пішов на естакаду знімати ГЕС (з однієї сторони дороги є тротуар), щораз забуваючи, що результат нічної зйомки у моєму виконанні зазвичай не вартує витрачених зусиль.
34. Зате у темряві ніхто не помітив, що я фоткаю стратегічний об’єкт (вдень не повертався, тому не знаю, чи стежить за цим хтось).
35.
36. А от на площу зранку зазирнув ще раз.
37. Диспетчерська старого шлюзу:
38. Нового:
39. Маяк.
40. Окрім району Соцміста, у доповнення про враження від Запоріжжя-радянського подивився шматочок Соборного між перехрестями із проспектом Маяковського та бульваром Шевченка.
41. Тутешні портали – це щось таке ого-го:
42.
43. На візерунку можна прочитати, як раніше називався Соборний (якщо у когось досі були сумніви).
44. Фонтан на площі Маяковського:
45. Щільний трафік робить свій внесок у чудову запорізьку екологію.
46. Ці будинки, чомусь мені здається, найпізніші, і зводились, коли уже мала місце боротьба з «надлишками в архітектурі».
47.
48. Тут, видно, зуміли змусити власників першого поверху зробити дизайн-код – і настільки інакше одразу все виглядає:
49. Ще разок озирнемось на знайомі вежі… тільки вже з іншої сторони.
50. Приклад малої архітектурної форми.
51. Годинник на бульварі Шевченка:
52. Поруч із ним у бруківці зроблені вставки, присвячені різним важливим подіям в історії міста.
1. Будувалося це все протягом тривалого проміжку часу, в 30-60-ті роки минулого століття, і в різних стилях, але в підсумку виглядає все дуже цілісно та органічно. Совкові архітектори далеко не завжди дарували світу щось вартісне, але це якраз той випадок. Вітрина радянського Запоріжжя місцями нагадує Хрещатик, місцями – післявоєнний Мінськ, але загалом пізнавана і дуже цікава найперше сама по собі.
2. Контрастне поєднання: конструктивістський дім справа (1936) і післявоєнна вежа будинку коксохіму (1951), ледве не готична:
3.
4. Трохи мімімішності із сурового промислового міста.
5. Типовий вигляд перспективи Соборного проспекту з вежами-воротами. Замість подвійної суцільної смуги його розділяє вузький газончик, так що є можливість зупинитись посередині для фото, переходячи вулицю. Без традиційних скарг на рекламу і дроти не обійтись.
6. Прогулянку буду відтворювати у хронологічному виді, у якому порядку що побачив. Із Соборного час від часу зміщувався на периферію та перпендикулярний проспект Металургів. Тут все зовсім інакше:
7. Соцмісто будувалося для робітників ДніпроГЕС та металургійних заводів, сумарно однієї з найбільших промзон колишнього СРСР в межах одного міста. Втім, до війни встигли звести тільки Шосте і Четверте селище, загалом ансамбль залишився незавершеним. Як я зрозумів, гуляв здебільшого по Шостому.
8. Думаю, ви вже помітили особливість цього району, а саме облицювання темним туфом. Укупі зі строгими формами конструктивізму вийшло щось дійсно незвичайне, в Україні я раніше нічого подібного не бачив. Лікарня:
9.
10. Раптово, мурал.
11. На супутниковому знімку району виділяється величезний дім у формі літери С. Але із землі його форму передати нереально.
12. Недільного літнього вечора у дворах цих будинків велось своє розмірене, проте досить жваве життя. Майже у кожному дворику – своя компанія (і не обов’язково з бухлом, як можна подумати), я якось уже відвик бачити, коли сусіди отак добровільно масово збираються. Самому дивно, що блукаючи між ними і роблячи ці знімки я не нарвався ні на які конфлікти, можливо інтуїтивно відчуваючи, де краще не світити фотоапарат і пройти мимо. Втім, гопників у Запоріжжі все одно немало, і втрачати пильність не варто.
13.
14. У цьому будинку не скільки самі балкончики варті уваги, а що досі їх ніхто не умудрився засклити та порушити гармонію.
15. Одна з веж сховалась тут, і виглядає скромніше, ніж на головній лінії.
16. Палац культури був імені Кірова, а нову присвяту, видно, ще не отримав.
17. Протилежна сторона проспекту Металургів. Деякі будинки за деревами і проти сонця міг зняти хіба що фрагментами.
18.
19.
20. На цьому боці вони вже не покриті туфом, але виділяються напівкруглими виступами.
21.
22. Вертаюсь на Соборний. Концертний зал ім. Глінки з пам’ятником композитору:
23.
24. Під вечір ще й освітлення порадувало. Вежа Козлінера (1949):
25. Навмання пройшов проспектом Металургів у південному напрямку:
25a. Поруч із перехрестям двох проспектів у скверику встановлено пам’ятник Саші Савченку, головному герою «Весни на Зарічній вулиці», котру знімали здебільшого у Запоріжжі, через що кінострічка у місті зведена у ранг ледь не культової. До речі, сам її не бачив, не знаю, на свій сором чи на щастя.
26. З північного заходу проспект Соборний упирається в величезну Запорізьку площу, на якій до 2016 року стояв той самий найбільший пам’ятник Леніну, та й називалась вона інакше. Поворот з проспекту наліво веде на греблю ГЕС і далі на протилежний берег Дніпра, а направо Портова вулиця уводить в нетрі міської промзони. Ну а фасадом проспекту не могло бути ніщо інше, як чергова пара веж-воріт:
27. Деталі будинку зліва:
28.
29. Із містом після довгої розлуки я начебто знову зміг подружитись, тому не дивно, що з оглядового майданчику площі воно порадувало мене цікавим небом.
30. А через кілька хвилин – розкішним заходом сонця:
31.
32. Нічний проспект:
33. Затемна пішов на естакаду знімати ГЕС (з однієї сторони дороги є тротуар), щораз забуваючи, що результат нічної зйомки у моєму виконанні зазвичай не вартує витрачених зусиль.
34. Зате у темряві ніхто не помітив, що я фоткаю стратегічний об’єкт (вдень не повертався, тому не знаю, чи стежить за цим хтось).
35.
36. А от на площу зранку зазирнув ще раз.
37. Диспетчерська старого шлюзу:
38. Нового:
39. Маяк.
40. Окрім району Соцміста, у доповнення про враження від Запоріжжя-радянського подивився шматочок Соборного між перехрестями із проспектом Маяковського та бульваром Шевченка.
41. Тутешні портали – це щось таке ого-го:
42.
43. На візерунку можна прочитати, як раніше називався Соборний (якщо у когось досі були сумніви).
44. Фонтан на площі Маяковського:
45. Щільний трафік робить свій внесок у чудову запорізьку екологію.
46. Ці будинки, чомусь мені здається, найпізніші, і зводились, коли уже мала місце боротьба з «надлишками в архітектурі».
47.
48. Тут, видно, зуміли змусити власників першого поверху зробити дизайн-код – і настільки інакше одразу все виглядає:
49. Ще разок озирнемось на знайомі вежі… тільки вже з іншої сторони.
50. Приклад малої архітектурної форми.
51. Годинник на бульварі Шевченка:
52. Поруч із ним у бруківці зроблені вставки, присвячені різним важливим подіям в історії міста.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2020-12-21 09:28 pm (UTC)no subject
Date: 2020-12-21 10:27 pm (UTC)no subject
Date: 2020-12-22 05:30 am (UTC)У нас на одном тематическом форуме завсегдатаем-старожилом была женщина из Запорожья - и фоточки ГЭС её авторства выкладывались сией особой едва ли не еженедельно (ну, тут всё же немного утрирую, но всё равно часто - и благодаря ей, в принципе, многое из показанного в этих двух первых отчётах мне уже знакомо); то бишь, не так всё и страшно :)
no subject
Date: 2020-12-22 08:53 am (UTC)no subject
Date: 2020-12-22 09:41 am (UTC)no subject
Date: 2020-12-22 10:00 am (UTC)no subject
Date: 2020-12-22 08:47 am (UTC)no subject
Date: 2020-12-22 09:36 am (UTC)no subject
Date: 2020-12-22 10:00 am (UTC)Я пару років тому ще працювала у коледжі неподалік і була якось інструктором на зно з української мови. За правилами, в аудиторії має бути годинник, аби абітурієнти орієнтувались, скільки в них часу на виконання роботи. І виявилось, що не всі з них розуміють котра година за годинником "старого" типу, зі стрілками. Тож оцей годинник на БШ для молоді такий собі double Dutch або подвійна "китайська грамота" - ні час не можуть за ним визначити, ні мелодія їм нічо не каже.
no subject
Date: 2020-12-22 10:06 am (UTC)no subject
Date: 2021-02-16 08:34 pm (UTC)16 Мабуть перед ним і пам'ятник Кірову/Леніну стояв... А так його фасад дуже схожий на нашу філармонію чи БК в Дрогобичі.
А точно то вони просто зовні покриті, а не збудовані з тих гранітних чи яких глиб?
Портали класні.
no subject
Date: 2021-02-16 08:45 pm (UTC)Кіров стояв перед БК свого імені, Ленін — на площі, з якої видно захід сонця.