Баутцен – місто-казка, про яке ви не чули
Dec. 23rd, 2018 08:18 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykУ цьому році я ще не надіявся побувати у Німеччині, але пощастило на пару-трійку днів заїхати. І перше ж місто, яке побачив, вразило мене наповал. Маленький і маловідомий Баутцен виявився якимось фотогенічним чудом: оточений середньовічними мурами й вежами, із замком та купою іншої старовини. Потім були й інші міста, але саме це назавжди залишиться першим.
Ну і загальне уявлення про Німеччину виросло до якихось аж не знаю яких масштабів. Я ж побачив, по суті, лише крихітну її частинку біля Дрездена, і якщо тут все ось таке, то що там далі?..
І оці вулички, вони ніби постали тут саме з моєї уяви про те, якими мають бути у цій країні:
Іще одна особливість Баутцена, що місто цілком слов’янське і є неформальною столицею лужицьких сербів, або сорбів, або просто лужичан.
Із своїми балканськими тезками вони розійшлись у різних напрямках дуже давно, і фактично не мають нічого спільного, крім назви. У свою чергу лужичани поділяються на верхніх та нижніх, це також два окремих народи з досить різними мовами (можна, наприклад, порівняти за перекладами «Заповіту» Шевченка, який є у відповідних статтях української Вікіпедії).
Баутцен та околиці – земля конкретно верхніх лужичан, і в слов’янському варіанті зветься Будишин. За ледь не тисячоліття перебування у складі різних німецьких держав, сорби змогли зберегти свою ідентичність та мову. В основному до них ставились лояльно, хоча були і темні часи, як нацистський, коли їх оголосили німцями (добре, що не євреями). Зараз верхніх лужичан усього 40 тис. чоловік.
Іще одна річ, яку тут не можна обійти – верхньолужицька мова, яка хоч і західно-слов’янська, на диво зрозуміла для українців. Порозумітись із лужичанами можна й на слух (якщо їх уміти знайти серед німців, звісно:) ми знайшли наглядача у сербському музеї Баутцена-Будишина), а читати взагалі просто. Правда, я так і не знайшов там на місці великих текстів, на безриб’ї прийнявши чеську мову за верхньолужицьку, але от вказівники скрізь продубльовано.
Ну і на завершення нашої спорідненості, їх жовто-синій прапор:
Далі дивимось місто. Історичний центр знаходиться в меандрі річки Шпрее, від неї ж і маса видових точок.
Старий млин, з німецькою ретельністю доведений до зразково-показового стану:
Одна з найкращих панорам центру відкривається якраз із протилежного берега річки, із пагорба на північний захід від нього:
Оборонні мури та вежі:
Над будинками піднімається замок Ортенбург:
На самому пагорбі – старе кладовище та кірха.
По мірі проходження над річкою змінюються і ракурси.
А це всього-то водонапірна вежа, наприклад:
Не знаю, наскільки комфортне це місто для життя, але просто від можливості бачити це все щодня, здається, можна бути щасливим.
За вежею виглядає дзвіниця кірхи святого Михаїла:
Башта із темним верхом також водонапірна.
Завертаємо углиб вуличок, а там чортівня якась:)
Це знімав десь поблизу Сербського музею (але то не він сам):
Кафедральний собор святого Павла, також лютеранський храм. Збудований аж в 1213-21 роках!
Ратуша на площі Головний Ринок:
Годинників на ній три штуки, щоб навєрняка:)
Забудова Ринку:
«Падаюча» вежа:
А по вуличці у її напрямку награвав цілий циганський оркестр. Потім дітлашня бігала, вимагала за це гроші у туристів; цигани скрізь однакові.
Іще однією чудовою видовою точкою є міст Шпреебрюкен, із якого відкривається бомбезна панорама міських укріплень та видно шпилі домінант площі Ринок.
Погляд у протилежну сторону. Там теж є якісь башти та стіни. Узагалі такі масштаби міської фортифікації у річковому завитку так чи інакше нагадують про наш Кам’янець-Подільський.
І ще трохи чарівного Баутцена. Їх будинки:
Місцевий колорит:
Їх авто:
Сучасна архітектура:
І заслужений релакс. Поки німецьке пиво, із тих, що я пробував, за смаком явно поза конкуренцією.
Ну і загальне уявлення про Німеччину виросло до якихось аж не знаю яких масштабів. Я ж побачив, по суті, лише крихітну її частинку біля Дрездена, і якщо тут все ось таке, то що там далі?..
І оці вулички, вони ніби постали тут саме з моєї уяви про те, якими мають бути у цій країні:
Іще одна особливість Баутцена, що місто цілком слов’янське і є неформальною столицею лужицьких сербів, або сорбів, або просто лужичан.
Із своїми балканськими тезками вони розійшлись у різних напрямках дуже давно, і фактично не мають нічого спільного, крім назви. У свою чергу лужичани поділяються на верхніх та нижніх, це також два окремих народи з досить різними мовами (можна, наприклад, порівняти за перекладами «Заповіту» Шевченка, який є у відповідних статтях української Вікіпедії).
Баутцен та околиці – земля конкретно верхніх лужичан, і в слов’янському варіанті зветься Будишин. За ледь не тисячоліття перебування у складі різних німецьких держав, сорби змогли зберегти свою ідентичність та мову. В основному до них ставились лояльно, хоча були і темні часи, як нацистський, коли їх оголосили німцями (добре, що не євреями). Зараз верхніх лужичан усього 40 тис. чоловік.
Іще одна річ, яку тут не можна обійти – верхньолужицька мова, яка хоч і західно-слов’янська, на диво зрозуміла для українців. Порозумітись із лужичанами можна й на слух (якщо їх уміти знайти серед німців, звісно:) ми знайшли наглядача у сербському музеї Баутцена-Будишина), а читати взагалі просто. Правда, я так і не знайшов там на місці великих текстів, на безриб’ї прийнявши чеську мову за верхньолужицьку, але от вказівники скрізь продубльовано.
Ну і на завершення нашої спорідненості, їх жовто-синій прапор:
Далі дивимось місто. Історичний центр знаходиться в меандрі річки Шпрее, від неї ж і маса видових точок.
Старий млин, з німецькою ретельністю доведений до зразково-показового стану:
Одна з найкращих панорам центру відкривається якраз із протилежного берега річки, із пагорба на північний захід від нього:
Оборонні мури та вежі:
Над будинками піднімається замок Ортенбург:
На самому пагорбі – старе кладовище та кірха.
По мірі проходження над річкою змінюються і ракурси.
А це всього-то водонапірна вежа, наприклад:
Не знаю, наскільки комфортне це місто для життя, але просто від можливості бачити це все щодня, здається, можна бути щасливим.
За вежею виглядає дзвіниця кірхи святого Михаїла:
Башта із темним верхом також водонапірна.
Завертаємо углиб вуличок, а там чортівня якась:)
Це знімав десь поблизу Сербського музею (але то не він сам):
Кафедральний собор святого Павла, також лютеранський храм. Збудований аж в 1213-21 роках!
Ратуша на площі Головний Ринок:
Годинників на ній три штуки, щоб навєрняка:)
Забудова Ринку:
«Падаюча» вежа:
А по вуличці у її напрямку награвав цілий циганський оркестр. Потім дітлашня бігала, вимагала за це гроші у туристів; цигани скрізь однакові.
Іще однією чудовою видовою точкою є міст Шпреебрюкен, із якого відкривається бомбезна панорама міських укріплень та видно шпилі домінант площі Ринок.
Погляд у протилежну сторону. Там теж є якісь башти та стіни. Узагалі такі масштаби міської фортифікації у річковому завитку так чи інакше нагадують про наш Кам’янець-Подільський.
І ще трохи чарівного Баутцена. Їх будинки:
Місцевий колорит:
Їх авто:
Сучасна архітектура:
І заслужений релакс. Поки німецьке пиво, із тих, що я пробував, за смаком явно поза конкуренцією.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2018-12-23 07:01 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-23 07:11 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-23 09:26 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-24 08:49 am (UTC)