Місто-кремінь
Dec. 11th, 2018 07:55 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykКременчук – друге за розміром місто Полтавщини і за населенням майже не поступається обласному центру (225 тисяч проти 284), і це, певно, найбільші антиподи України в межах однієї області. З одного боку, культурний та історичний центр Полтава, а з іншого – промисловий важкоатлет. У Кременчуку взагалі не відчувається, що ти у Полтавській області, за відчуттями десь явно східніше.
Починаємо традиційно з вокзалу. На привокзальній площі у 2006 році поставили Георгіївську капличку на честь Георгія Кирпи. А як загалом виглядає архітектура навколо вокзалу, видно із заднього плану.
Тому покидаємо це місце і їдемо на одну із околиць, а саме в Крюків, колишнє окреме місто на правому березі Дніпра.
Маршруткою я заїхав далеко углиб мікрорайону, де знаходиться церква Успіння Божої Матері аж 1877 року, що взагалі рідкість для Кременчука. Сподіваюсь, відбудовані бані приведуть до одного кольору з рештою і вони не будуть виділятись сірою цеглою.
Загалом Крюків має типову атмосферу сонної пострадянської провінції.
А от палац культури точно нетиповий, більше того, це досить яскравий зразок українського модерну (що для міста також рідкість). Ще дивніше, що збудували його в 1925-27 роках.
І все ж повітова забудова тут теж є, особливо її концентрація зростає навколо залізничної станції.
Особливо варто відзначити особняк купця Чуркіна, один з найгарніших у місті. Потім він став Домом техніки, а зараз кимось комусь продається і тому доля його туманна.
Цікаво, що це було, годинник?
Дві частини Кременчука з’єднує між собою Крюківський міст, який не тільки видатне інженерне рішення, а й стратегічно важливий шлях з одного берега Дніпра на інший, тому має воєнізовану охорону. По нижньому ярусу прокладена залізниця, по верхньому рухаються авто й пішоходи. Одна секція посередині може підійматись, щоб пропускати кораблі.
Риболовля з комфортом:
З південної сторони по інший бік від Крюкова – дикі плавні:
Ну а на північ більша частина міста, де видно і житлові райони, і промку.
От тільки нещасну річку геть довели до ручки…
Звідти вертаюсь на велику землю, де знаходжу кілька старовинних будинків.
І виходжу у сквер імені Олега Бабаєва. Бабаєв – мер Кременчука та президент полтавської «Ворскли», убитий у 2014 році. Серед містян користувався неабиякою популярністю (і схоже, недарма; попри туристичну непривабливість, місто виглядає досить комфортним просто для життя), тому перейменування скверу і встановлення у ньому пам’ятника цілком логічне.
З однієї сторони вихід зі скверу замикають симетричні сталінки, які масово зводились при відбудові міста у 50-ті роки.
Узагалі Кременчук був сильно зруйнований у війну, тому старовинної архітектури вкрай мало і її треба по зерням розшукувати по великій його території. У місті близько 50 пам’яток архітектури, але всі місцевого значення, і велика частина – якраз повоєнні будинки.
Єдина пам’ятка національного значення, «Будинок для спостереження за рухом по Дніпру» (диспетчерська, коротше кажучи), знаходиться на території військової частини. Він же і найстаріший у місті (1784-87).
А нам залишається дивитись сталінки.
Пам’ятник Остапу Бендеру із відсилкою на його «Голодное детство в Кременчуге».
Яскраві парасольки дивно виглядають у сірому місті.
На північ добрався до будинку культури КрАЗ по проспекту Свободи. Не те щоб надвелика пам’ятка, але все ж КрАЗ – один із символів міста.
Тим більше, по дорозі до нього є й інші цікавинки. У двориках біля дитсадка заховалась найгарніша із збережених у Кременчуці водонапірних веж.
Костьол-новобуд по вул. Європейській. Цікавий, з псевдоготичними вікнами.
Ну а найгарніша пара на проспекті – пожежна частина (1950) та будиночки Кременчуцького РЕМ невизначеного віку.
Тут же і пара муралів, яких у місті також негусто.
На картині з Шевченком видні шрами, які утворились внаслідок вибухів ватних пердаків.
Прогулявся в сторону залізниці, де можна знайти масштабні 100-літні корпуси Технікуму залізничного транспорту.
Звідки повз стадіон перейшов у Міський сад – як на мене, найприємніший парк міста.
Іще один технікум, а історично притулок для хлопців (1910), котрий утримував той же Чуркін.
Спальні райони, підстанція і маленька річка з колоритною назвою Крива Руда.
Будинок фабриканта Рабиновича (кінець 19 ст.):
Католицький костьол 1910 року, перетворений на православну Миколаївську церкву. Також одна з найгарніших споруд, за відчуттями ніби переносишся кудись набагато західніше берегів Дніпра.
Іще чимало повітової забудови, хоча вечір виявився поганим часом для хороших фото. А так, схоже, до війни місто було дуже привабливим.
Зрештою дійшов пляжу, який бачив ще з мосту. Попри сприятливу погоду, людей мало: купатись у такій воді не можна, так вона ще й смердить добряче.
На пляжі є скеля-реєстр, на яку наносили відмітки рівня води під час повеней ще з кінця 18 ст.
З протилежного кінця – кілька упоротих скульптур. Чебуратор з Геною просто шедевральні:
Сквер зі скульптурами упорядкував місцевий підприємець Володимир Пушкарьов, тут же мало бути і дитяче кафе. Але потім він загинув, і все зупинилось. Судячи з об’яви про продаж, у його наступників справи не пішли, а може просто нікому не потрібно.
Іще одна цікава композиція у парку: черга до Айболіта.
Житловий дім (колишній будинок Кременчуцького повітового земства):
Парк на березі Дніпра, до речі, величезний. До нього примикає площа Перемоги, по-радянському грандіозна і нестелепна. Уявіть собі простір метрів 100 на 200, тупо укатаний в бетон. Величезне дебільне мертве поле, на якому відчуваєш себе малим та ницим.
Північний куток поля займає дореволюційна будівля банку, на передньому плані композиція «Перший день після війни».
Фасад того ж банку:
Іще трішки цікавинок із вулиць Перемоги та Соборної:
А добірку скульптур доповнить інсталяція на вході в одну із кафешок середмістя.
Ось таким я побачив Кременчук. Ніби і подивитись є що, але дуже все розірвано і розкидано у просторі, та й відверто малувато для такого великого міста. Тож про витрачений на нього час я не шкодую… але і повертатись якось не хочеться.
Починаємо традиційно з вокзалу. На привокзальній площі у 2006 році поставили Георгіївську капличку на честь Георгія Кирпи. А як загалом виглядає архітектура навколо вокзалу, видно із заднього плану.
Тому покидаємо це місце і їдемо на одну із околиць, а саме в Крюків, колишнє окреме місто на правому березі Дніпра.
Маршруткою я заїхав далеко углиб мікрорайону, де знаходиться церква Успіння Божої Матері аж 1877 року, що взагалі рідкість для Кременчука. Сподіваюсь, відбудовані бані приведуть до одного кольору з рештою і вони не будуть виділятись сірою цеглою.
Загалом Крюків має типову атмосферу сонної пострадянської провінції.
А от палац культури точно нетиповий, більше того, це досить яскравий зразок українського модерну (що для міста також рідкість). Ще дивніше, що збудували його в 1925-27 роках.
І все ж повітова забудова тут теж є, особливо її концентрація зростає навколо залізничної станції.
Особливо варто відзначити особняк купця Чуркіна, один з найгарніших у місті. Потім він став Домом техніки, а зараз кимось комусь продається і тому доля його туманна.
Цікаво, що це було, годинник?
Дві частини Кременчука з’єднує між собою Крюківський міст, який не тільки видатне інженерне рішення, а й стратегічно важливий шлях з одного берега Дніпра на інший, тому має воєнізовану охорону. По нижньому ярусу прокладена залізниця, по верхньому рухаються авто й пішоходи. Одна секція посередині може підійматись, щоб пропускати кораблі.
Риболовля з комфортом:
З південної сторони по інший бік від Крюкова – дикі плавні:
Ну а на північ більша частина міста, де видно і житлові райони, і промку.
От тільки нещасну річку геть довели до ручки…
Звідти вертаюсь на велику землю, де знаходжу кілька старовинних будинків.
І виходжу у сквер імені Олега Бабаєва. Бабаєв – мер Кременчука та президент полтавської «Ворскли», убитий у 2014 році. Серед містян користувався неабиякою популярністю (і схоже, недарма; попри туристичну непривабливість, місто виглядає досить комфортним просто для життя), тому перейменування скверу і встановлення у ньому пам’ятника цілком логічне.
З однієї сторони вихід зі скверу замикають симетричні сталінки, які масово зводились при відбудові міста у 50-ті роки.
Узагалі Кременчук був сильно зруйнований у війну, тому старовинної архітектури вкрай мало і її треба по зерням розшукувати по великій його території. У місті близько 50 пам’яток архітектури, але всі місцевого значення, і велика частина – якраз повоєнні будинки.
Єдина пам’ятка національного значення, «Будинок для спостереження за рухом по Дніпру» (диспетчерська, коротше кажучи), знаходиться на території військової частини. Він же і найстаріший у місті (1784-87).
А нам залишається дивитись сталінки.
Пам’ятник Остапу Бендеру із відсилкою на його «Голодное детство в Кременчуге».
Яскраві парасольки дивно виглядають у сірому місті.
На північ добрався до будинку культури КрАЗ по проспекту Свободи. Не те щоб надвелика пам’ятка, але все ж КрАЗ – один із символів міста.
Тим більше, по дорозі до нього є й інші цікавинки. У двориках біля дитсадка заховалась найгарніша із збережених у Кременчуці водонапірних веж.
Костьол-новобуд по вул. Європейській. Цікавий, з псевдоготичними вікнами.
Ну а найгарніша пара на проспекті – пожежна частина (1950) та будиночки Кременчуцького РЕМ невизначеного віку.
Тут же і пара муралів, яких у місті також негусто.
На картині з Шевченком видні шрами, які утворились внаслідок вибухів ватних пердаків.
Прогулявся в сторону залізниці, де можна знайти масштабні 100-літні корпуси Технікуму залізничного транспорту.
Звідки повз стадіон перейшов у Міський сад – як на мене, найприємніший парк міста.
Іще один технікум, а історично притулок для хлопців (1910), котрий утримував той же Чуркін.
Спальні райони, підстанція і маленька річка з колоритною назвою Крива Руда.
Будинок фабриканта Рабиновича (кінець 19 ст.):
Католицький костьол 1910 року, перетворений на православну Миколаївську церкву. Також одна з найгарніших споруд, за відчуттями ніби переносишся кудись набагато західніше берегів Дніпра.
Іще чимало повітової забудови, хоча вечір виявився поганим часом для хороших фото. А так, схоже, до війни місто було дуже привабливим.
Зрештою дійшов пляжу, який бачив ще з мосту. Попри сприятливу погоду, людей мало: купатись у такій воді не можна, так вона ще й смердить добряче.
На пляжі є скеля-реєстр, на яку наносили відмітки рівня води під час повеней ще з кінця 18 ст.
З протилежного кінця – кілька упоротих скульптур. Чебуратор з Геною просто шедевральні:
Сквер зі скульптурами упорядкував місцевий підприємець Володимир Пушкарьов, тут же мало бути і дитяче кафе. Але потім він загинув, і все зупинилось. Судячи з об’яви про продаж, у його наступників справи не пішли, а може просто нікому не потрібно.
Іще одна цікава композиція у парку: черга до Айболіта.
Житловий дім (колишній будинок Кременчуцького повітового земства):
Парк на березі Дніпра, до речі, величезний. До нього примикає площа Перемоги, по-радянському грандіозна і нестелепна. Уявіть собі простір метрів 100 на 200, тупо укатаний в бетон. Величезне дебільне мертве поле, на якому відчуваєш себе малим та ницим.
Північний куток поля займає дореволюційна будівля банку, на передньому плані композиція «Перший день після війни».
Фасад того ж банку:
Іще трішки цікавинок із вулиць Перемоги та Соборної:
А добірку скульптур доповнить інсталяція на вході в одну із кафешок середмістя.
Ось таким я побачив Кременчук. Ніби і подивитись є що, але дуже все розірвано і розкидано у просторі, та й відверто малувато для такого великого міста. Тож про витрачений на нього час я не шкодую… але і повертатись якось не хочеться.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2018-12-11 06:39 pm (UTC)Там где-то и "паровозный" завод.
no subject
Date: 2018-12-11 07:16 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-11 06:41 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-11 07:16 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-12 11:58 am (UTC)А машина красива.
no subject
Date: 2018-12-11 08:53 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-11 11:45 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-12 07:53 am (UTC)no subject
Date: 2018-12-12 10:08 am (UTC)no subject
Date: 2018-12-12 01:30 pm (UTC)У місті ж КраЗ, Крюківський вагонзавод і ще там щось поруч. Не пригадаю. Чому б там грошам не водитися?
no subject
Date: 2018-12-12 05:10 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-12 08:43 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-12 07:52 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-12 10:34 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-13 12:03 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-12 09:40 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-12 10:34 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-12 10:54 pm (UTC)no subject
Date: 2018-12-17 12:28 pm (UTC)Хоть и не люблю такие "православные" перестройки, но тут хотя бы "луковицы" интересной формы, а не то золотое "лайно", которое у нас по одному стандарту на башни экс-костёлов и униатских храмов пихают...
Всё-таки весело читать летние отчёты посреди зимы :)
no subject
Date: 2018-12-17 03:31 pm (UTC)Зимой и готовить такие отчёты как-то теплее)
no subject
Date: 2018-12-18 08:49 am (UTC)