Чернігів. Повернення на північ
Oct. 23rd, 2018 08:07 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykКолись, іще в шкільному віці, мені пощастило об’їздити обласні центри північного сходу України. То було так давно, що все намертво забулось і можна відкривати їх для себе фактично заново. Харків і Суми ще чекають своєї участі, Полтава була минулого року. Тепер ось настала черга Чернігова.
Одне з найдавніших українських міст, розквіт якого прийшовся ще на 12-13 ст., зараз асоціюється більше з провінційною бідністю і зневажливо розглядається ледь не як далеке передмістя Києва. У той час як насправді воно надзвичайно цікаве, із збереженими пам’ятками ще доординської епохи, величними монастирями й дитинцем, а особливо – неймовірною дерев’яною архітектурою.
Серце Чернігова – Красна площа (нічого комуністичного; назва походить від давньоруського «краснА» – красива. А от у часи СРСР називалась Куйбишева). Цікава і її забудова, хоча переважно радянська. Театр 1958 року:
Губернська земська управа (1814), нині облрада:
Будинки-близнюки 1952 року. Фото викладаю не в хронологічному порядку, тому не дивуйтесь різкому переходу з вечора в день і назад.
У сквері за театром зберіглась П’ятницька церква, збудована ще на зламі 12-13 століть. Звісно, за такий довгий проміжок часу неодноразово перебудовувалась і руйнувалась, особливо постраждала у Другу Світову. Після визволення Чернігова її взагалі хотіли розібрати, але коли розібрались, що це пам’ятка ще часів Русі, а не 17 ст., провели грамотну реставрацію.
Зустрів у центрі і пару раритетних машинок. Одна уже виконує суто декоративні цілі:
А от інша, схоже, на ходу.
Дві цікаві пам’ятки є на проспекті Миру на північний захід від площі (тільки не фоткайте їх ввечері, освітлення дуже невдале). Пожежна частина з каланчею:
Та грязелікарня, сучасна поліклініка №1.
Також близько до центру за адресою Коцюбинського 39 знаходиться найбільш шедевральний дерев’яний будинок Чернігова.
Модернове диво з очуменними вікнами належало купцю Мочарету. Збудований на межі 19-20 століть.
Також у Чернігові один з найгарніших залізничних вокзалів України (хоча рух поїздів через місто відверто кволий). Сучасна будівля створена у 1950 році полоненими німцями замість зруйнованого у війну вокзалу. З цього приводу є версія, що хтось із тих самих німців його і спроектував, а не офіційний архітектор Геннадій Гранаткін.
У південній частині міста на узвишші Болдині гори знаходиться Троїцько-Іллінський монастир, відомий ще з 1069 року. При вході нас зустрічає монументальна барокова дзвіниця кінця 18 ст.
На дзвіницю можна піднятись, щоб оглянути панораму міста, коштує це задоволення аж 2 гривні (ні, я не помилився, серйозно, цілих дві гривні). Звідси найкращий вид на Свято-Троїцький кафедральний собор, головний храм монастиря і визначний зразок козацького бароко.
Деснянські розливи:
Район вокзалу:
Єлецький Успенський монастир та храми чернігівського дитинця:
І просто міська забудова:
От за що люблю свій дурнуватий апарат, що проти сонця він може раптом забабахати веселку.
На одному з пагорбів Болдиних гір у стороні від монастиря є Іллінька церква 12 ст. З часом сильно перебудована, нині вона має барокові риси.
Церква є входом до Антонієвих печер – знакового для Чернігова місця, де ще з 11 ст. існував скельний монастир. Печери мають 4 яруси, із яких досліджені тільки два. Присутній там і шок-контент у виді відкритого поховання монахів, убитих під час монголо-татарської навали. Мій фотик не захотів знімати кістки навіть зі спалахом, може воно й на краще.
У напрямку наступного монастиря треба зійти пологим спуском, на якому знаходиться меморіал Слави. Звідси видно сам монастир:
Та дитинець:
Перехід в нікуди:)
Отже, Єлецький Успенський монастир. Також дуже давній, з княжих часів, при чому собор також аж 12 ст. Пережив він і монгольську навалу, і пізніші руйнування. Будучи архітектурною пам’яткою Київської Русті, у 18 ст. обзавівся верхами у стилі козацького бароко.
Надбрамна дзвіниця (1670-75):
Навпроти входу в собор законсервовані руїни будинку ігумена 18 ст.
Від монастиря уже зовсім близько до дитинця. От його я пам’ятав чітко ще з тієї першої, підліткової поїздки. Звісно ж, завдяки гарматам.
Дитинець був основною укріпленою частиною міста ще з 8 ст. і до монгольської навали. Являв із себе могутню дерев’яну фортецю, оточену ровами й земляними валами. Зараз же це просто парк, де зосереджено багато церков і інших старовинних будівель.
На пагорбі Третяк, який був частиною зовнішньої лінії оборони, знаходиться Катерининська церква 1715 року, і це знову козацьке бароко:
Із пагорбу добре видно обидва монастирі, від яких ми прийшли. Єлецький Успенький:
Та Троїцько-Іллінський (з меморіалом Слави на передньому плані).
І само собою, Десну:
Між Третяком та дитинцем варто спуститись на вулицю Підвальну, де знаходиться іще один чудовий дерев’яний будинок.
Будинок полкової канцелярії 1690-х років:
Спасо-Преображенський собор (1036) – одна з найстаріших церков України. Пишуть, що всередині вражаюче чудова акустика. Зверніть увагу, деякі фрагменти зумисно не потиньковані: там видно історичну кладку.
Собор Бориса й Гліба (1123). Як на мене, дуже канонічний зразок давньоруського храму. Це, до речі, також відносно недавня (1950-ті роки) реставрація після пошкоджень Другої Світової.
Пам’ятник князю Ігорю Ольговичу, похованому у Спасо-Преображенському соборі.
Дуже ефектно виглядає будівля колегіуму – одного з найстаріших середніх навчальних закладів України, що відкрився у 1700 році.
З дитинцем розібрались, але ж і це ще не все. Переміщуємось на схід міста, де за Державним технологічним університетом знаходимо корпус Інституту сільськогосподарської мікробіології. Перед нами – маєток дворянина Георгія Глібова, нетипово для Чернігова виконаний у неоготичному стилі.
Більше того, по дорозі до маєтку, біля стадіону ім. Гагаріна є ще один неоготичний будиночок, сучасна бібліотека для юнацтва:
Цікаві житлові будинки через дорогу:
Якщо звідси заглибитись у житлові квартали, можна знайти ще чимало зразків дерев’яної архітектури Чернігова, розкиданої в хаотичному порядку, нікому не відомої; яка досі чекає, щоб її хоч хтось побачив та відкрив для себе і світу. Справжня інкогніта, хоч і в одному з найбільших міст України.
До слова, все ж тут вона не настільки автентична, яка у селах і маленьких містах навколо: попсували металопластиковими вікнами.
Типово чернігівські контрасти:
Загалом, і це ще не все, що приховує в собі велике старовинне місто. Але й сили не безмежні, і день. Тому спустимось перепочити у парк із наркоманським ведмедем та будемо поступово збиратись до від’їзду.
Одне з найдавніших українських міст, розквіт якого прийшовся ще на 12-13 ст., зараз асоціюється більше з провінційною бідністю і зневажливо розглядається ледь не як далеке передмістя Києва. У той час як насправді воно надзвичайно цікаве, із збереженими пам’ятками ще доординської епохи, величними монастирями й дитинцем, а особливо – неймовірною дерев’яною архітектурою.
Серце Чернігова – Красна площа (нічого комуністичного; назва походить від давньоруського «краснА» – красива. А от у часи СРСР називалась Куйбишева). Цікава і її забудова, хоча переважно радянська. Театр 1958 року:
Губернська земська управа (1814), нині облрада:
Будинки-близнюки 1952 року. Фото викладаю не в хронологічному порядку, тому не дивуйтесь різкому переходу з вечора в день і назад.
У сквері за театром зберіглась П’ятницька церква, збудована ще на зламі 12-13 століть. Звісно, за такий довгий проміжок часу неодноразово перебудовувалась і руйнувалась, особливо постраждала у Другу Світову. Після визволення Чернігова її взагалі хотіли розібрати, але коли розібрались, що це пам’ятка ще часів Русі, а не 17 ст., провели грамотну реставрацію.
Зустрів у центрі і пару раритетних машинок. Одна уже виконує суто декоративні цілі:
А от інша, схоже, на ходу.
Дві цікаві пам’ятки є на проспекті Миру на північний захід від площі (тільки не фоткайте їх ввечері, освітлення дуже невдале). Пожежна частина з каланчею:
Та грязелікарня, сучасна поліклініка №1.
Також близько до центру за адресою Коцюбинського 39 знаходиться найбільш шедевральний дерев’яний будинок Чернігова.
Модернове диво з очуменними вікнами належало купцю Мочарету. Збудований на межі 19-20 століть.
Також у Чернігові один з найгарніших залізничних вокзалів України (хоча рух поїздів через місто відверто кволий). Сучасна будівля створена у 1950 році полоненими німцями замість зруйнованого у війну вокзалу. З цього приводу є версія, що хтось із тих самих німців його і спроектував, а не офіційний архітектор Геннадій Гранаткін.
У південній частині міста на узвишші Болдині гори знаходиться Троїцько-Іллінський монастир, відомий ще з 1069 року. При вході нас зустрічає монументальна барокова дзвіниця кінця 18 ст.
На дзвіницю можна піднятись, щоб оглянути панораму міста, коштує це задоволення аж 2 гривні (ні, я не помилився, серйозно, цілих дві гривні). Звідси найкращий вид на Свято-Троїцький кафедральний собор, головний храм монастиря і визначний зразок козацького бароко.
Деснянські розливи:
Район вокзалу:
Єлецький Успенський монастир та храми чернігівського дитинця:
І просто міська забудова:
От за що люблю свій дурнуватий апарат, що проти сонця він може раптом забабахати веселку.
На одному з пагорбів Болдиних гір у стороні від монастиря є Іллінька церква 12 ст. З часом сильно перебудована, нині вона має барокові риси.
Церква є входом до Антонієвих печер – знакового для Чернігова місця, де ще з 11 ст. існував скельний монастир. Печери мають 4 яруси, із яких досліджені тільки два. Присутній там і шок-контент у виді відкритого поховання монахів, убитих під час монголо-татарської навали. Мій фотик не захотів знімати кістки навіть зі спалахом, може воно й на краще.
У напрямку наступного монастиря треба зійти пологим спуском, на якому знаходиться меморіал Слави. Звідси видно сам монастир:
Та дитинець:
Перехід в нікуди:)
Отже, Єлецький Успенський монастир. Також дуже давній, з княжих часів, при чому собор також аж 12 ст. Пережив він і монгольську навалу, і пізніші руйнування. Будучи архітектурною пам’яткою Київської Русті, у 18 ст. обзавівся верхами у стилі козацького бароко.
Надбрамна дзвіниця (1670-75):
Навпроти входу в собор законсервовані руїни будинку ігумена 18 ст.
Від монастиря уже зовсім близько до дитинця. От його я пам’ятав чітко ще з тієї першої, підліткової поїздки. Звісно ж, завдяки гарматам.
Дитинець був основною укріпленою частиною міста ще з 8 ст. і до монгольської навали. Являв із себе могутню дерев’яну фортецю, оточену ровами й земляними валами. Зараз же це просто парк, де зосереджено багато церков і інших старовинних будівель.
На пагорбі Третяк, який був частиною зовнішньої лінії оборони, знаходиться Катерининська церква 1715 року, і це знову козацьке бароко:
Із пагорбу добре видно обидва монастирі, від яких ми прийшли. Єлецький Успенький:
Та Троїцько-Іллінський (з меморіалом Слави на передньому плані).
І само собою, Десну:
Між Третяком та дитинцем варто спуститись на вулицю Підвальну, де знаходиться іще один чудовий дерев’яний будинок.
Будинок полкової канцелярії 1690-х років:
Спасо-Преображенський собор (1036) – одна з найстаріших церков України. Пишуть, що всередині вражаюче чудова акустика. Зверніть увагу, деякі фрагменти зумисно не потиньковані: там видно історичну кладку.
Собор Бориса й Гліба (1123). Як на мене, дуже канонічний зразок давньоруського храму. Це, до речі, також відносно недавня (1950-ті роки) реставрація після пошкоджень Другої Світової.
Пам’ятник князю Ігорю Ольговичу, похованому у Спасо-Преображенському соборі.
Дуже ефектно виглядає будівля колегіуму – одного з найстаріших середніх навчальних закладів України, що відкрився у 1700 році.
З дитинцем розібрались, але ж і це ще не все. Переміщуємось на схід міста, де за Державним технологічним університетом знаходимо корпус Інституту сільськогосподарської мікробіології. Перед нами – маєток дворянина Георгія Глібова, нетипово для Чернігова виконаний у неоготичному стилі.
Більше того, по дорозі до маєтку, біля стадіону ім. Гагаріна є ще один неоготичний будиночок, сучасна бібліотека для юнацтва:
Цікаві житлові будинки через дорогу:
Якщо звідси заглибитись у житлові квартали, можна знайти ще чимало зразків дерев’яної архітектури Чернігова, розкиданої в хаотичному порядку, нікому не відомої; яка досі чекає, щоб її хоч хтось побачив та відкрив для себе і світу. Справжня інкогніта, хоч і в одному з найбільших міст України.
До слова, все ж тут вона не настільки автентична, яка у селах і маленьких містах навколо: попсували металопластиковими вікнами.
Типово чернігівські контрасти:
Загалом, і це ще не все, що приховує в собі велике старовинне місто. Але й сили не безмежні, і день. Тому спустимось перепочити у парк із наркоманським ведмедем та будемо поступово збиратись до від’їзду.