День цвітіння бузку, ч. 2
Sep. 9th, 2018 07:13 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykОтже, з горем попалам я все ж доїхав із Мурафи до Шаргорода, де вистрибнув із автобусу ще задовго до центру. А як було їхати далі, коли на горизонті така краса?
Зараз це найменше місто Вінницької області (усього 7 тис. населення; навіть у Гнівані, яка не є райцентром, майже вдвічі більше), але за насиченістю історії та кількістю пам’яток Шаргород дасть фору багатьом великим містам України. Окрім того, він зберіг свою розкішну історичну атмосферу. Незважаючи на невеликий розмір, тут можна бродити години 3, і неодмінно захочеться повернутись.
На горизонті видно навіть Слобідку-Шаргородську, південне передмістя, яка угадується за новітньою блакитною церквою.
Наліво від неї (на краю кадру) можна роздивитись захований у зелень зелений таки дерев’яний храм.
А тут у кадр влізли і шаргородський костьол, і цибульки двох церков:
Спочатку я рушив до автовокзалу за квитками, а дорога звивалась і уходила вниз, і місто грайливо розкривало переді мною себе із різних сторін.
По дорозі на березі маленької смердючої річки Ковбасна знайшов недавно створену (і ще не до кінця) хресну дорогу. Католиків у місті досі достатньо, тому факт її появи тут не дивний.
Дорога починається з містка через Ковбасну, який прикрашений скульптурами. На загальному тлі релігійних новобудов у нас, все виглядає симпатично та якісно.
По праву руку від дороги лежить кладовище, наліво вдалині видніється іще одне, аж біля автостанції. Традиційно для маленьких давніх містечок некрополі займають дуже велику площу. Цим Шаргород нагадав мені Підгайці.
Католицька капличка на дальньому цвинтарі:
Є тут же близько і єврейське окописько. В акуратній усипальниці покоються рабини – учні Баал Шем Това.
Прямо через дорогу мирно ужилась християнська каплиця. Також нова і досить пристойна.
А тут ніяких пам’яток немає, просто бузок:
Купивши квиток і отримавши вдосталь часу для прогулянки, вже спокійно іду дивитись Шаргород і Слобідку. Ліхтар у центрі:
Найбільш знаковим храмом міста є костьол Флоріана Шарого (на честь якого воно і назване). Був зведений ще в кінці 16 ст. Замойськими, для них цей святий вважався покровителем. Сучасна будівля – 1760-80-х років.
Убранство двору:
Через дорогу від костьолу – православний чоловічий монастир, що веде свою історію від 1745(1747?) року. Спочатку належав отцям-василіанам.
Монастир знаходиться на колишній фортечній території, тому не дивно, що оточений пристойними мурами з масивними кутовими вежами.
І брама з дзвіницею (18 ст.) теж солідна:
Головний храм монастиря – класицистичний Миколаївський собор 1829 року:
Південніше на тій же вулиці є ще одна православна церква:
А це вже сучасне-оригінальне: пам’ятник невідомому пам’ятнику відкрили у 2009 р.:
Дерев’яні скульптури на дитячому майданчику просто розкішні. Гномик відсипав Білосніжці якраз скільки треба.
І не тільки їй:)
Тимчасово переміщуюсь у Слобідку-Шаргородську, яка відділена від міста річкою Мурашкою. По головній вулиці села нічого цікавого немає, а от по паралельній, південнішій, можна знайти таку дивну пам’ятку як турецький стовп кінця 17 ст. «Пам’ятка» стоїть у когось на городі і має такий вид:
На цій же вулиці знаходимо і стареньку дерев’яну церкву Різдва Богородиці. Як для 1750 року побудови, вона нічого так зберіглась:
Храм-новобуд теж по-своєму хороший:
Від нього можна половити і панорами центру міста:
Вони ж маячітимуть перед очима майже всю дорогу назад.
Вид від Мурашки:
Але ж ми побачили ще далеко не все у самому Шаргороді! Попереду найцікавіше.
Колись 70% населення складали євреї. Вони переважно всі виїхали у 90-х роках, але місцями тут досі зберігається дух штетлу – єврейського містечка досить характерної забудови. Не берусь на всі сто стверджувати, що це все вона, але ось наприклад:
Також, блукаючи затишними вуличками, можна знайти цікаві будівлі із пісковику, «замкового» виду:
Від євреїв місту також дісталась «мавританська» синагога 1589 року. Оборонна споруда, що була частиною міської фортифікації, одна з найстаріших та найгарніших в Україні.
Зараз, само собою, це вже якийсь цех у приватній власності, але завдяки рельєфу та широким воротам її можна оглянути з кількох сторін.
Від шаргородського замку 1595 року залишилось досить небагато. Головним чином, це вежа, підступи до якої захаращені кущами.
Хотів уже йти далі, як один з місцевих хлопчаків показав мені стежку до вежі. Дорогою трапляються фрагменти стін:
Вежа зблизька:
Окрім неї, у хащах наткнувся на споруду, яка теж виявилась колишньою замковою. Зараз це просто житловий будинок, а колись була кам’яниця з амбразурами на горищі. Її називають єдиною збереженою замковою спорудою України у стилі ренесанс.
Затим у мене ще був час повечеряти і навіть забрести на цвинтар за автостанцією. Так виглядає капличка зблизька:
Старі поховання:
Як з хресної дороги було видно цей пагорб, так і з нього видно хресну дорогу:
І щоб не завершувати розповідь про це місто некрополями, ось вам шаргородський котик із випадково побаченого атмосферного дворика. Він класний, як і майже все у Шаргороді.
Зараз це найменше місто Вінницької області (усього 7 тис. населення; навіть у Гнівані, яка не є райцентром, майже вдвічі більше), але за насиченістю історії та кількістю пам’яток Шаргород дасть фору багатьом великим містам України. Окрім того, він зберіг свою розкішну історичну атмосферу. Незважаючи на невеликий розмір, тут можна бродити години 3, і неодмінно захочеться повернутись.
На горизонті видно навіть Слобідку-Шаргородську, південне передмістя, яка угадується за новітньою блакитною церквою.
Наліво від неї (на краю кадру) можна роздивитись захований у зелень зелений таки дерев’яний храм.
А тут у кадр влізли і шаргородський костьол, і цибульки двох церков:
Спочатку я рушив до автовокзалу за квитками, а дорога звивалась і уходила вниз, і місто грайливо розкривало переді мною себе із різних сторін.
По дорозі на березі маленької смердючої річки Ковбасна знайшов недавно створену (і ще не до кінця) хресну дорогу. Католиків у місті досі достатньо, тому факт її появи тут не дивний.
Дорога починається з містка через Ковбасну, який прикрашений скульптурами. На загальному тлі релігійних новобудов у нас, все виглядає симпатично та якісно.
По праву руку від дороги лежить кладовище, наліво вдалині видніється іще одне, аж біля автостанції. Традиційно для маленьких давніх містечок некрополі займають дуже велику площу. Цим Шаргород нагадав мені Підгайці.
Католицька капличка на дальньому цвинтарі:
Є тут же близько і єврейське окописько. В акуратній усипальниці покоються рабини – учні Баал Шем Това.
Прямо через дорогу мирно ужилась християнська каплиця. Також нова і досить пристойна.
А тут ніяких пам’яток немає, просто бузок:
Купивши квиток і отримавши вдосталь часу для прогулянки, вже спокійно іду дивитись Шаргород і Слобідку. Ліхтар у центрі:
Найбільш знаковим храмом міста є костьол Флоріана Шарого (на честь якого воно і назване). Був зведений ще в кінці 16 ст. Замойськими, для них цей святий вважався покровителем. Сучасна будівля – 1760-80-х років.
Убранство двору:
Через дорогу від костьолу – православний чоловічий монастир, що веде свою історію від 1745(1747?) року. Спочатку належав отцям-василіанам.
Монастир знаходиться на колишній фортечній території, тому не дивно, що оточений пристойними мурами з масивними кутовими вежами.
І брама з дзвіницею (18 ст.) теж солідна:
Головний храм монастиря – класицистичний Миколаївський собор 1829 року:
Південніше на тій же вулиці є ще одна православна церква:
А це вже сучасне-оригінальне: пам’ятник невідомому пам’ятнику відкрили у 2009 р.:
Дерев’яні скульптури на дитячому майданчику просто розкішні. Гномик відсипав Білосніжці якраз скільки треба.
І не тільки їй:)
Тимчасово переміщуюсь у Слобідку-Шаргородську, яка відділена від міста річкою Мурашкою. По головній вулиці села нічого цікавого немає, а от по паралельній, південнішій, можна знайти таку дивну пам’ятку як турецький стовп кінця 17 ст. «Пам’ятка» стоїть у когось на городі і має такий вид:
На цій же вулиці знаходимо і стареньку дерев’яну церкву Різдва Богородиці. Як для 1750 року побудови, вона нічого так зберіглась:
Храм-новобуд теж по-своєму хороший:
Від нього можна половити і панорами центру міста:
Вони ж маячітимуть перед очима майже всю дорогу назад.
Вид від Мурашки:
Але ж ми побачили ще далеко не все у самому Шаргороді! Попереду найцікавіше.
Колись 70% населення складали євреї. Вони переважно всі виїхали у 90-х роках, але місцями тут досі зберігається дух штетлу – єврейського містечка досить характерної забудови. Не берусь на всі сто стверджувати, що це все вона, але ось наприклад:
Також, блукаючи затишними вуличками, можна знайти цікаві будівлі із пісковику, «замкового» виду:
Від євреїв місту також дісталась «мавританська» синагога 1589 року. Оборонна споруда, що була частиною міської фортифікації, одна з найстаріших та найгарніших в Україні.
Зараз, само собою, це вже якийсь цех у приватній власності, але завдяки рельєфу та широким воротам її можна оглянути з кількох сторін.
Від шаргородського замку 1595 року залишилось досить небагато. Головним чином, це вежа, підступи до якої захаращені кущами.
Хотів уже йти далі, як один з місцевих хлопчаків показав мені стежку до вежі. Дорогою трапляються фрагменти стін:
Вежа зблизька:
Окрім неї, у хащах наткнувся на споруду, яка теж виявилась колишньою замковою. Зараз це просто житловий будинок, а колись була кам’яниця з амбразурами на горищі. Її називають єдиною збереженою замковою спорудою України у стилі ренесанс.
Затим у мене ще був час повечеряти і навіть забрести на цвинтар за автостанцією. Так виглядає капличка зблизька:
Старі поховання:
Як з хресної дороги було видно цей пагорб, так і з нього видно хресну дорогу:
І щоб не завершувати розповідь про це місто некрополями, ось вам шаргородський котик із випадково побаченого атмосферного дворика. Він класний, як і майже все у Шаргороді.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2018-09-09 04:49 pm (UTC)Встречал в Меджибоже
и в соседней ему Требуховке
no subject
Date: 2018-09-09 05:12 pm (UTC)no subject
Date: 2018-09-09 07:15 pm (UTC)Кам'яні стовпи-обеліски, присвячені якійсь події - скасуванню панщини (часто трапляються на Галичині), тверезості, конкретному святому. Потрібно шукати надписи, хоча на цегляних тинькованих стовпах шанси майже нульові.
no subject
Date: 2018-09-10 02:49 am (UTC)no subject
Date: 2018-09-10 06:36 am (UTC)Про ті стовпи інформації мало, знайти важко. Тільки те, що з таблички відомо.
no subject
Date: 2018-09-10 08:10 pm (UTC)no subject
Date: 2018-09-10 05:47 am (UTC)