![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykВідомий з 1420 року Дашів ще у середині 17 ст. доріс до рівня полкового містечка. З тих пір це, хоч і маленьке, поселення так чи інакше мало міський статус, нині являючись смт у складі Іллінецького району Вінницької області. Ну а за славне його минуле говорить ряд збережених пам’яток.
По-перше, це палац Потоцьких, які й тут успіли засвітитись. Власне, від самого палацу вартий уваги лише один фасад, який «дивиться» на річку.
Зараз його можна глянути тільки зблизька, бо берег весь заріс чагарями. У давні часи, коли кущі вистригали, річка була більш повноводною,а небо синішим, палац можна було оцінити і з більш принагідних ракурсів.
В останні роки по мірі можливості його ремонтують (реставрацією це аж ніяк не назвеш).
Більшість споруд помістя займає інтернат для дітей з розумовими вадами, тому розважальним цей візит ніяк не назвеш, скоріше навпаки.
Дітей у дворі було багато, вони всі вишколено вітались, частина ходила за мною вервечкою. Бідно вдягнені й некрасиві, деякі на перший погляд цілком нормальні, але в нашій реальності на них фактично поставлено хрест. Вони і провели мене до «палацу» (99% споруди, окрім заднього фасаду, з цим словом у них ніяк не асоціюється), і одразу з жахом втекли назад. Видно, заходити на цю сторону для них табу, отже, тут лише крихітні залишки минулої розкоші та шум бурхливої річки.
З «міської» сторони палац і всі супутні споруди обкладені гидотною плиткою, так що і справді не заслуговують ніякої уваги.
Зате збереглись ворота.
Через дорогу – поруйноване господарське приміщення, фактично перетворене на смітник. До нього прилягає колишній погріб-холодильник.
А от конюшні на південь від палацу просто чудесні:
Як і міст-гребля.
Бурхливий і пінистий Соб, що вирвався з-під греблі на волю.
А з іншої сторони – умиротворений ставок.
На протилежному березі видніється Михайлівська церква.
5-верхий козацький храм 1764 року, безумовно, є найкращим зразком дерев’яного зодчества у Вінницькій області.
Стоїть на ось такому скелястому узвишші.
Незважаючи на те, що верхи безбожно закатали в бляху, церква велична і прекрасна з будь-якого ракурсу.
Устиг клацнути і розписи, поки нікого не було. А потім швиденько примчав настоятель. Коротко розказавши історію церкви, пожалівся, що часто її обкрадали, тому його поспіх можна зрозуміти.
Розписи переважно сучасні, хоча є і з 19 ст.
Дорогою від палацу до храму ніяк не оминути величезний старий млин. Збудований ще у 1881 році, він і досі діє.
Разом з церквою.
На виїзді з містечка у сторону села Китайгород звертає на себе увагу цегляна брама польського цвинтаря, який сам геть загубився в бур’янах.
Центр має досить міський вигляд, небагатий, але охайний. Є робоча автостанція.
А от Голівуд на ремонті, біда:(
Довелось обідати в сусідньому ресторані (який більше схожий на магазин напівфабрикатів насправді), і навіть вижити після цього, і їхати вже на Вінницю. Тоді ж нарешті знущально визирнуло із-за хмар сонце, але вже було запізно – мій Дашів залишиться по-осінньому похмурим.
По-перше, це палац Потоцьких, які й тут успіли засвітитись. Власне, від самого палацу вартий уваги лише один фасад, який «дивиться» на річку.
Зараз його можна глянути тільки зблизька, бо берег весь заріс чагарями. У давні часи, коли кущі вистригали, річка була більш повноводною,
В останні роки по мірі можливості його ремонтують (реставрацією це аж ніяк не назвеш).
Більшість споруд помістя займає інтернат для дітей з розумовими вадами, тому розважальним цей візит ніяк не назвеш, скоріше навпаки.
Дітей у дворі було багато, вони всі вишколено вітались, частина ходила за мною вервечкою. Бідно вдягнені й некрасиві, деякі на перший погляд цілком нормальні, але в нашій реальності на них фактично поставлено хрест. Вони і провели мене до «палацу» (99% споруди, окрім заднього фасаду, з цим словом у них ніяк не асоціюється), і одразу з жахом втекли назад. Видно, заходити на цю сторону для них табу, отже, тут лише крихітні залишки минулої розкоші та шум бурхливої річки.
З «міської» сторони палац і всі супутні споруди обкладені гидотною плиткою, так що і справді не заслуговують ніякої уваги.
Зате збереглись ворота.
Через дорогу – поруйноване господарське приміщення, фактично перетворене на смітник. До нього прилягає колишній погріб-холодильник.
А от конюшні на південь від палацу просто чудесні:
Як і міст-гребля.
Бурхливий і пінистий Соб, що вирвався з-під греблі на волю.
А з іншої сторони – умиротворений ставок.
На протилежному березі видніється Михайлівська церква.
5-верхий козацький храм 1764 року, безумовно, є найкращим зразком дерев’яного зодчества у Вінницькій області.
Стоїть на ось такому скелястому узвишші.
Незважаючи на те, що верхи безбожно закатали в бляху, церква велична і прекрасна з будь-якого ракурсу.
Устиг клацнути і розписи, поки нікого не було. А потім швиденько примчав настоятель. Коротко розказавши історію церкви, пожалівся, що часто її обкрадали, тому його поспіх можна зрозуміти.
Розписи переважно сучасні, хоча є і з 19 ст.
Дорогою від палацу до храму ніяк не оминути величезний старий млин. Збудований ще у 1881 році, він і досі діє.
Разом з церквою.
На виїзді з містечка у сторону села Китайгород звертає на себе увагу цегляна брама польського цвинтаря, який сам геть загубився в бур’янах.
Центр має досить міський вигляд, небагатий, але охайний. Є робоча автостанція.
А от Голівуд на ремонті, біда:(
Довелось обідати в сусідньому ресторані (який більше схожий на магазин напівфабрикатів насправді), і навіть вижити після цього, і їхати вже на Вінницю. Тоді ж нарешті знущально визирнуло із-за хмар сонце, але вже було запізно – мій Дашів залишиться по-осінньому похмурим.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2018-05-25 05:42 pm (UTC)no subject
Date: 2018-05-25 06:50 pm (UTC)no subject
Date: 2018-05-28 11:45 am (UTC)У вас тоже эти золотые "луковички" плодить начали? Или они украинской архитектурной традиции свойственны?
no subject
Date: 2018-05-28 01:07 pm (UTC)