За десять кілометрів до раю
Apr. 16th, 2018 07:58 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykТі, хто коли-небудь відвідував Мигію, скоріш за все так чи інакше бачили проїздом Первомайськ – найближче місто та залізничну станцію. У мене ж була можливість не тільки прогулятись ним, але й пройти пішки до Мигії (та що там тих 10 кілометрів). Місто мені сподобалось, і тому заслуговує окремого великого репортажу. Сподобалось, по-перше, за рахунок річок, але не тільки.
Місце впадіння Синюхи в Південний Буг здавна було ключовим стратегічним пунктом. У 1676 році на її лівому березі запорізькі козаки збудували 8-кутну фортецю, яку назвали Орлик. Під її захист збігались втікачі-селяни і Орлик з часом переріс у місто Ольвіополь.
З правого берега у 1750 році Річ Посполита заснувала своє укріплення Богопіль. Нарешті у 1762 на іншому березі Бугу, навпроти гирла Синюхи, виникло поселення Голта, яке належало Османській імперії.
З часом всі вони увійшли до складу Російської імперії, але залишались не тільки окремими поселеннями, а й відносились до різних губерній. І тільки 1 травня 1919 року трудящі усіх трьох зібрались на спільний мітинг, ну і далі ви зрозуміли.
Огляд міста почнемо з Богополя, де знаходиться автовокзал, тим більше одразу за ним є пару цікавих старих будинків.
На цій стороні знаходиться і єдина церква міста, Покровська, яка зберіглась з дореволюційних часів. Храм датується 1805 роком, дзвіниця – 1836.
Церква над Бугом.
Удалині – Первомайська ГЕС.
Місце де Синюха (вузеньке русло зліва) впадає в Буг. На задньому плані – Ольвіополь.
А от якщо стати над її гирлом, звідси уже вона виглядає широчезною, а Буг – вузеньким:)
Залізничний міст удалині.
Перейдемо в Ольгопіль і заглибимось у приватний сектор. Серед щільної забудови звертає на себе увагу майже голий пустир. Це – один з німих свідків козацької ще епохи, старовинний цвинтар.
На більшості каменів уже від часу затерлись письмена, а самі вони повалені на землю.
«незабвенному сыну»…
В Ольвіополі теж є класні старі будинки. І як так, що пам’яткою архітектури вважається лише церква?
Саме з цього району я і пішов пішки до Мигії. Узагалі культурна траса проходить північною околицею міста, але я тулився ближче до Бугу, вулицями Чарнецького і Тичини.
Спочатку мені трапився занедбаний Комсомольський парк, який так заріс, що річки майже не видно. Стояла добряча спека, навіть дятел ошалів.
Вид на Буг від залізничного мосту:
Поступово вулиця Чарнецького перетворюється у глухий тупик біля швейної фабрики. Там багато злющих собак і дореволюційних промислових споруд.
Тому піднімаюсь на рівень вище, на вулицю Тичини. На тому березі видно міський мікрорайон Скала.
Дорога скоро виводить до місця під назвою Третій Млин – стихійної зони відпочинку, і чи не головної точки, із-за якої я перся саме пішки. Річка тут робить красивий вигин…
А на її березі і правда руїни млина, а також іще кількох давніх виразних промислових споруд.
Буйство течії на порогах.
Руїни цілком змахують на замкові, вони і на березі, і посеред води:
Місце популярне серед містян, відпочивальників було багато.
Наступна цікава точка по дорозі – озеро в затопленому гранітному кар’єрі, також не обділене увагою тамтешніх жителів.
Панорама озера з висоти:
Від берега видно навіть церкву у селі Грушівка.
…яка насправді знаходиться аж за річкою, що стає видно при підйомі нагору.
Церква – пам’ятка архітектури 1899 року.
Іще один ракурс кар’єру і вертаємось на дорогу.
Нею я і дійшов би аж до Мигії, якби на моєму шляху неочікувано не виріс би паркан. А все бо якийсь санаторій віджер неслабий шматок берегової зони з дорогою. Довелось обходити над парканом, благо, трава невисока. Контраст між землею білих людей та простих смертних.
Там підстрижені газони зі штучним поливом, а на передньому плані зарослі амброзії…
Ангари птахоферми:
Далі вже починається Мигія, про яку написано багато і окремо. Тому перенесемось назад у місто і додивимось колишню Голту – найбільшу частину, де знаходяться центр та вокзал.
Одразу за мостом є ще один парк на березі Бугу, досить пристойний. Навіть із дитячою залізницею.
Є тут і класні малюнки, тільки ж як дофіга довелось фотошопити, щоб убрати з них всю похабщину – творчість місцевого біосміття…
Не можна сказати, що у Первомайську збереглось старе місто, але історичної забудови багато, особливо на Голті. Можна просто блукати навмання вуличками і знаходити невеликі приємні несподіванки.
Крупним планом:
Найгарніший у місті, як на мене, будинок культури 1925-28 років.
Від нього проходить невеликий пішохідний проспект до вокзалу, котрий нічого цікавого з себе не являє. Станція називається Первомайськ-на-Бузі, очевидно, щоб хоч якось виділитись на тлі десятків безликих тезок на пострадянському просторі. Мені трохи дивно, чому у рамках недавніх перейменувань красивому історичному місту не дали нормальну назву (тим більше, вибір такий великий).
Іще нафоткав, блукаючи в очікуванні поїзда:
Розклад незручний, тому уже потемну довелось робити пересадку у Знам’янці Кіровоградської області. Монументальний її вокзал 1952 року уже встиг стати архітектурною пам’яткою.
Досить частий для вузлових станцій пам’ятник-паровоз.
Скоріше за все, таким чином я здійснив ще й експрес-огляд Знам’янки-туристичної, у якій, схоже, дивитись більше нема чого. Поправте мене, якщо я неправий.
Поїзд, названий на честь машиніста із Знам’янки, який загинув в АТО.
Місце впадіння Синюхи в Південний Буг здавна було ключовим стратегічним пунктом. У 1676 році на її лівому березі запорізькі козаки збудували 8-кутну фортецю, яку назвали Орлик. Під її захист збігались втікачі-селяни і Орлик з часом переріс у місто Ольвіополь.
З правого берега у 1750 році Річ Посполита заснувала своє укріплення Богопіль. Нарешті у 1762 на іншому березі Бугу, навпроти гирла Синюхи, виникло поселення Голта, яке належало Османській імперії.
З часом всі вони увійшли до складу Російської імперії, але залишались не тільки окремими поселеннями, а й відносились до різних губерній. І тільки 1 травня 1919 року трудящі усіх трьох зібрались на спільний мітинг, ну і далі ви зрозуміли.
Огляд міста почнемо з Богополя, де знаходиться автовокзал, тим більше одразу за ним є пару цікавих старих будинків.
На цій стороні знаходиться і єдина церква міста, Покровська, яка зберіглась з дореволюційних часів. Храм датується 1805 роком, дзвіниця – 1836.
Церква над Бугом.
Удалині – Первомайська ГЕС.
Місце де Синюха (вузеньке русло зліва) впадає в Буг. На задньому плані – Ольвіополь.
А от якщо стати над її гирлом, звідси уже вона виглядає широчезною, а Буг – вузеньким:)
Залізничний міст удалині.
Перейдемо в Ольгопіль і заглибимось у приватний сектор. Серед щільної забудови звертає на себе увагу майже голий пустир. Це – один з німих свідків козацької ще епохи, старовинний цвинтар.
На більшості каменів уже від часу затерлись письмена, а самі вони повалені на землю.
«незабвенному сыну»…
В Ольвіополі теж є класні старі будинки. І як так, що пам’яткою архітектури вважається лише церква?
Саме з цього району я і пішов пішки до Мигії. Узагалі культурна траса проходить північною околицею міста, але я тулився ближче до Бугу, вулицями Чарнецького і Тичини.
Спочатку мені трапився занедбаний Комсомольський парк, який так заріс, що річки майже не видно. Стояла добряча спека, навіть дятел ошалів.
Вид на Буг від залізничного мосту:
Поступово вулиця Чарнецького перетворюється у глухий тупик біля швейної фабрики. Там багато злющих собак і дореволюційних промислових споруд.
Тому піднімаюсь на рівень вище, на вулицю Тичини. На тому березі видно міський мікрорайон Скала.
Дорога скоро виводить до місця під назвою Третій Млин – стихійної зони відпочинку, і чи не головної точки, із-за якої я перся саме пішки. Річка тут робить красивий вигин…
А на її березі і правда руїни млина, а також іще кількох давніх виразних промислових споруд.
Буйство течії на порогах.
Руїни цілком змахують на замкові, вони і на березі, і посеред води:
Місце популярне серед містян, відпочивальників було багато.
Наступна цікава точка по дорозі – озеро в затопленому гранітному кар’єрі, також не обділене увагою тамтешніх жителів.
Панорама озера з висоти:
Від берега видно навіть церкву у селі Грушівка.
…яка насправді знаходиться аж за річкою, що стає видно при підйомі нагору.
Церква – пам’ятка архітектури 1899 року.
Іще один ракурс кар’єру і вертаємось на дорогу.
Нею я і дійшов би аж до Мигії, якби на моєму шляху неочікувано не виріс би паркан. А все бо якийсь санаторій віджер неслабий шматок берегової зони з дорогою. Довелось обходити над парканом, благо, трава невисока. Контраст між землею білих людей та простих смертних.
Там підстрижені газони зі штучним поливом, а на передньому плані зарослі амброзії…
Ангари птахоферми:
Далі вже починається Мигія, про яку написано багато і окремо. Тому перенесемось назад у місто і додивимось колишню Голту – найбільшу частину, де знаходяться центр та вокзал.
Одразу за мостом є ще один парк на березі Бугу, досить пристойний. Навіть із дитячою залізницею.
Є тут і класні малюнки, тільки ж як дофіга довелось фотошопити, щоб убрати з них всю похабщину – творчість місцевого біосміття…
Не можна сказати, що у Первомайську збереглось старе місто, але історичної забудови багато, особливо на Голті. Можна просто блукати навмання вуличками і знаходити невеликі приємні несподіванки.
Крупним планом:
Найгарніший у місті, як на мене, будинок культури 1925-28 років.
Від нього проходить невеликий пішохідний проспект до вокзалу, котрий нічого цікавого з себе не являє. Станція називається Первомайськ-на-Бузі, очевидно, щоб хоч якось виділитись на тлі десятків безликих тезок на пострадянському просторі. Мені трохи дивно, чому у рамках недавніх перейменувань красивому історичному місту не дали нормальну назву (тим більше, вибір такий великий).
Іще нафоткав, блукаючи в очікуванні поїзда:
Розклад незручний, тому уже потемну довелось робити пересадку у Знам’янці Кіровоградської області. Монументальний її вокзал 1952 року уже встиг стати архітектурною пам’яткою.
Досить частий для вузлових станцій пам’ятник-паровоз.
Скоріше за все, таким чином я здійснив ще й експрес-огляд Знам’янки-туристичної, у якій, схоже, дивитись більше нема чого. Поправте мене, якщо я неправий.
Поїзд, названий на честь машиніста із Знам’янки, який загинув в АТО.