Почаїв: дві святині за один візит
Oct. 1st, 2017 08:29 pmСтародавнє волинське містечко Почаїв у всіх асоціюється, у першу чергу, з однойменною лаврою, яку добре видно ще звіддаля, із вікна автобуса. А от друга тутешня цікавинка – Святодухівський скит – куди менш відома, бо знаходиться на околиці міста. Отже, хоч лавра – ось вона, рукою простягнути, для початку прогуляємось до скиту-монастиря.

Здається, уся сутність містечка просякнута християнськими святинями. Дорогою нам трапляється іще ціла купа релігійних пам’яток (заради справедливості слід зазначити, що більше у Почаєві дивитись нема чого).
Духовна семінарія, наприклад.

Каплиця просто у стовбурі мертвого дерева.


Церква Миколи Чудотворця.

Барокова церква Всіх Святих (1775) на аскетичному монастирському кладовищі.

Зелена уквітчана стіна кладовища личила б і більш веселим місцям.

Скит, хоч і має почаївську прописку, знаходиться за добрі 3 кілометри від найближчих міських будівель.

Брама.

Скит (це поняття означає чернецьку обитель, що живе за більш суровими і аскетичними законами, ніж звичайний монастир) виник тут ще у 1203 році – ще раніше, ніж місто чи лавра. Його існування кілька разів переривалось із-за нападів татар чи епідемій. З 60-х років минулого століття тут влаштували притулок для душевнохворих.

Але з часом обитель усе одно повертала собі своє первісне призначення. Так сталось і в 1990 році.
На території є декілька виразних красивих церков.


Собор Святого Духа.

У Преподобного Онуфрія шикарнюща борода.

Тут все зелено і доглянуто.

За стіною – монастирські сади і городи.

Вертаємось до міста. Першою на горизонті з’являється лавра (вона стоїть на пагорбі), звіддаля схожа на казковий замок.

Статус лаври мають лише історично найвизначніші та найбільші монастирі. В Україні таких три православних (ще є Києво-Печерська і Святогірська) та одна греко-католицька (Унівська).

Перші ченці з’явились тут ще у 1240 році, рятуючись від монголо-татарської навали. Спочатку вони мешкали в печерах, з часом з’явилась дерев’яна церква.

У 16 ст. зводиться мурований монастир. Кошти на це виділила Ганна Гойська, тодішня власниця цих земель, вона ж подарувала ченцям чудотворну ікону Богоматері. У 1712-1831 роках монастир належав уніатам, після чого його повернули православним.
Таким чином, переважну більшість періоду свого існування святиня залишалась одним з найпотужніших форпостів православ’я в Україні, не поступившись ні польському окатоличуванню, ні войовничому радянському атеїзму.

Дві різні християнські течії залишили по собі і виразний архітектурний слід. Тутешні храми стилістично різноманітні і несхожі один на одного.
Успенський собор виник якраз в уніатські часи за проектом архітектора Г. Гофмана.

Святі ворота – головний вхід до лаври. Безумовним її мінусом є маса прошаків, особливо циганок, які і досить нахабно жебракують, і дивляться, що де можна сперти. Якщо зсередини їх випроваджує охорона, то за воротами вони геть нарвані.

Дзвіниця – одна з домінант обителі, її видно майже звідусіль.

Збудована в 1861-71 роках за проектом архітектора Раструханова. Є третьою за висотою в Україні – 65 метрів.

Новобудована каплиця на честь 2000-річчя Христового.

Вежа Успенського собору.

Інтер’єр.

«Благословення» на фотографування всередині храмів можна купити гривень за 5 у лавці одразу за воротами.


Двері як витвір мистецтва.


Обходимо собор. З його тильної сторони можна потрапити в підземну церкву святого Іова Почаївського.

Розписи підземної церкви.

У Святого Іоанна Руського вираз обличчя, ніби завтра понеділок і йому треба на роботу.


У церкві є кімнатка з мощами Святого Іова, але її ми оминули із-за великої черги та браку часу.

Дзвіночок.

Преображенський собор, 2011-13 рр. Збудований, аби можна було умістити прочан у випадку реставрації у старих соборах.

Водонапірна вежа.

Троїцький собор має староруський стиль. Архітектор – А. Щусєв, роки будівництва – 1910-13.

Розписи.


Один з фасадів.


Хе-хе:)

Іще трошки лаври в деталях – ліпнина та інше.





Вид на Почаїв із лаврської стіни.

Цікаве оформлення паркану дорогою до автостанції.


Здається, уся сутність містечка просякнута християнськими святинями. Дорогою нам трапляється іще ціла купа релігійних пам’яток (заради справедливості слід зазначити, що більше у Почаєві дивитись нема чого).
Духовна семінарія, наприклад.
Каплиця просто у стовбурі мертвого дерева.
Церква Миколи Чудотворця.
Барокова церква Всіх Святих (1775) на аскетичному монастирському кладовищі.
Зелена уквітчана стіна кладовища личила б і більш веселим місцям.
Скит, хоч і має почаївську прописку, знаходиться за добрі 3 кілометри від найближчих міських будівель.
Брама.
Скит (це поняття означає чернецьку обитель, що живе за більш суровими і аскетичними законами, ніж звичайний монастир) виник тут ще у 1203 році – ще раніше, ніж місто чи лавра. Його існування кілька разів переривалось із-за нападів татар чи епідемій. З 60-х років минулого століття тут влаштували притулок для душевнохворих.
Але з часом обитель усе одно повертала собі своє первісне призначення. Так сталось і в 1990 році.
На території є декілька виразних красивих церков.
Собор Святого Духа.
У Преподобного Онуфрія шикарнюща борода.
Тут все зелено і доглянуто.
За стіною – монастирські сади і городи.
Вертаємось до міста. Першою на горизонті з’являється лавра (вона стоїть на пагорбі), звіддаля схожа на казковий замок.
Статус лаври мають лише історично найвизначніші та найбільші монастирі. В Україні таких три православних (ще є Києво-Печерська і Святогірська) та одна греко-католицька (Унівська).
Перші ченці з’явились тут ще у 1240 році, рятуючись від монголо-татарської навали. Спочатку вони мешкали в печерах, з часом з’явилась дерев’яна церква.
У 16 ст. зводиться мурований монастир. Кошти на це виділила Ганна Гойська, тодішня власниця цих земель, вона ж подарувала ченцям чудотворну ікону Богоматері. У 1712-1831 роках монастир належав уніатам, після чого його повернули православним.
Таким чином, переважну більшість періоду свого існування святиня залишалась одним з найпотужніших форпостів православ’я в Україні, не поступившись ні польському окатоличуванню, ні войовничому радянському атеїзму.
Дві різні християнські течії залишили по собі і виразний архітектурний слід. Тутешні храми стилістично різноманітні і несхожі один на одного.
Успенський собор виник якраз в уніатські часи за проектом архітектора Г. Гофмана.
Святі ворота – головний вхід до лаври. Безумовним її мінусом є маса прошаків, особливо циганок, які і досить нахабно жебракують, і дивляться, що де можна сперти. Якщо зсередини їх випроваджує охорона, то за воротами вони геть нарвані.
Дзвіниця – одна з домінант обителі, її видно майже звідусіль.
Збудована в 1861-71 роках за проектом архітектора Раструханова. Є третьою за висотою в Україні – 65 метрів.
Новобудована каплиця на честь 2000-річчя Христового.
Вежа Успенського собору.
Інтер’єр.
«Благословення» на фотографування всередині храмів можна купити гривень за 5 у лавці одразу за воротами.
Двері як витвір мистецтва.
Обходимо собор. З його тильної сторони можна потрапити в підземну церкву святого Іова Почаївського.
Розписи підземної церкви.
У Святого Іоанна Руського вираз обличчя, ніби завтра понеділок і йому треба на роботу.
У церкві є кімнатка з мощами Святого Іова, але її ми оминули із-за великої черги та браку часу.
Дзвіночок.
Преображенський собор, 2011-13 рр. Збудований, аби можна було умістити прочан у випадку реставрації у старих соборах.
Водонапірна вежа.
Троїцький собор має староруський стиль. Архітектор – А. Щусєв, роки будівництва – 1910-13.
Розписи.
Один з фасадів.
Хе-хе:)
Іще трошки лаври в деталях – ліпнина та інше.
Вид на Почаїв із лаврської стіни.
Цікаве оформлення паркану дорогою до автостанції.
no subject
Date: 2017-10-01 07:08 pm (UTC)no subject
Date: 2017-10-02 06:15 am (UTC)