Куди Дракула телят не ганяв
Sep. 20th, 2017 07:56 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykНаш шлях вузькою звивистою стрічкою тягнеться в Карпати, у сторону похмурої та таємничої Трансільванії. На передгір’ї ми робимо зупинку у маленькому румунському містечку Сіная, аби подивитись тутешню королівську резиденцію.
І хоча надворі вже квітень, раптово нас накриває густим, лапатим і холоднючим снігом. Як-не як, ми у горах, а вони не прощають несерйозного ставлення до себе.
Комплекс замку-палацу починається із споруд на в’їзді, виконаних в одному із ним німецькому стилі фахверк.
І так, я не обмовився, саме у німецькому. Річ у тім, що перший король Румунії, Кароль І, походив із родини Гогенцоллернів-Зігмарінгенів. У 1856 році румуни запросили його очолити своє князівство і не прогадали – при цьому правителі країна стала незалежною, зросла економічно і територіально.
Кафешки теж у стилі фахверк.
Для будівництва своєї резиденції Кароль обрав мальовничу гірську місцевість, що нагадувала йому про рідні краї. Замок заклали у 1873 році.
Узагалі історія королівської румунської династії досить скромна – усього було 4 монархи, останній з яких зрікся престолу у 1947 році. Він і досі живий, тільки старий уже та тяжко хворий.
Пройдемо у внутрішній дворик.
Убранство вражає складними скульптурами і фресками.
А тепер зазирнемо всередину.
Дозвіл на фото інтер’єрів вартував більше 200 грн. на наші гроші, відповідно його всі ігнорували і фоткали нелегально. Тому тут уже як вийшло.
Наглядачки там реально пильні і злющі, особливо у кімнаті збої, яку зняти не удалось взагалі.
Вітражі.
В комуністичний період палац то відкривали як музей, то забороняли його відвідування. Чаушеску сюди, можна сказати, не добрався – диктатор дуже боявся усяких бактерій і т.д., і його переконали, що тут грибки, протяги… Словом, усю цю неписану красу румунам удалось зберегти фактично в первозданному виді.
Я час від часу пишу про колишні палаци на території України, і, хто мене читав, знає, що у кращому випадку там збереглися екстер’єри, але переважно – то все руїни. Усе ж внутрішнє убранство їх втрачено.
Тепер подивіться для контрасту, що б можна було побачити у наших середньостатистичних селах, якби не більшовики.
Обійдемо палац зі східної сторони. Благо, він прекрасний із будь-якого ракурсу.
Збереглися численні скульптури.
Іще один ракурс, і потихеньку вертаємось до виходу.
Частиною комплексу є і новіший та менший замок – Пелішор. Його збудували у 1899-1903 роках для спадкоємців престолу.
Порівняно з Пелешом він крихітний – усього 70 кімнат (в цей момент можете згадати про свою зйомну однушку й поплакати).
Інші будинки на території комплексу.
Містечко не просто є тезкою Сінайського півострова. У 1690-95 роках тут утворився монастир, названий так його засновником після паломництва в монастир Святої Катерини, що якраз там і знаходиться. Пізніше навколо виросло однойменне місто.
Якщо вас колись занесе в Сінаю, не полінуйтесь просто прогулятись цим чудовим містечком. У мене склалось відчуття, що там узагалі немає негарних чи хоча б стандартних будиночків, принаймні вся головна вулиця (а вона довжелезна!) складається з самої краси. Ось лише деякі з них.
Ми рушили далі, а в горах так само сипав сніг. Тому для нас зробили ще одну проміжну зупинку у містечку, звідки був хороший вид на гори (здається, воно називається Буштень).
Звісно, ніякий знімок не може передати живу і рухливу стихію, особливо туман, так несхожий ні на який, бачений мною раніше. Туман народжувався на очах і розповзався молочними густими потоками, подібно до живої і усвідомленої сили. Те видовище, безперечно, було одним із найгарніших, що я бачив у своєму житті.
У Буштені теж є цікаві будівлі.
А ми заглиблюємось у гори і знаходимо там містечко Бран з однойменним замком, найбільше відомим туристам як замок Дракули.
Говорячи про нього, важливо розрізняти історичний прототип та вигаданого персонажа.
Отже, Влад Басараб (Дракула – прізвисько, бо його батько належав до лицарського ордену Дракона, Цепеш – «той, що саджає на кіл») був, безумовно, жорстокою людиною, закономірним дитям своєї кривавої епохи. Вихований у турок, він втратив батька, убитого боярами, усе життя провів у міжусобних та зовнішніх протистояннях.
На підпорядкованих йому територіях впроваджував дуже жорсткі закони. Особливо любив саджати на кіл – такої страшної смерті зазнали тисячі людей, при чому не обов’язково винні. Міг він, наприклад, просто засадити так з десяток селян і приймав у гостей ставки, хто довше протягне (а ці муки могли тривати кілька днів). Такий невинний середньовічний тоталізатор.
На заході свого життя, будучи в ув’язненні в угорців, наче як полюбляв ловити пташок, мишей, і розтинати їх, і ще просив собі до їжі крові (не людської). Ось і все вампірське, що було у Дракулі реальному, але скоріше це просто ще один прояв його і без того схибленої свідомості.
Дракула літературний породжений письменником Бремом Стокером (який ніколи не бував у Трансільванії). Незважаючи на невідповідність реальності, румуни охоче підхопили цю ідею і зробили її своєю головною туристичною фішкою.
На останок замок Бран, скромну експозицію якого ми зараз оглядаємо, теж мало пов’язаний із Дракулою – він тут хіба що ночував іноді. Але зараз є всесвітньо відомим саме завдяки вигаданому вампіру.
Місцеві майстрині займаються писанкарством.
Замок належить приватній особі, котра великодушно і за помірну платню відкрила доступ до більшості із кімнат. Власник, до речі, виставив його на продаж, так що коли у вас раптом завалялось 47 мільйонів євро і давно хотілось будиночок у Карпатах, то сам Бог велів.
Із стін відкриваються види на Бран – історично пастуше містечко.
Колодязь із грішми, здебільшого румунськими, тому нестрашно – вони не розмокають у воді.
Додивляємось внутрішній дворик замку та рушаємо далі.
І хоча надворі вже квітень, раптово нас накриває густим, лапатим і холоднючим снігом. Як-не як, ми у горах, а вони не прощають несерйозного ставлення до себе.
Комплекс замку-палацу починається із споруд на в’їзді, виконаних в одному із ним німецькому стилі фахверк.
І так, я не обмовився, саме у німецькому. Річ у тім, що перший король Румунії, Кароль І, походив із родини Гогенцоллернів-Зігмарінгенів. У 1856 році румуни запросили його очолити своє князівство і не прогадали – при цьому правителі країна стала незалежною, зросла економічно і територіально.
Кафешки теж у стилі фахверк.
Для будівництва своєї резиденції Кароль обрав мальовничу гірську місцевість, що нагадувала йому про рідні краї. Замок заклали у 1873 році.
Узагалі історія королівської румунської династії досить скромна – усього було 4 монархи, останній з яких зрікся престолу у 1947 році. Він і досі живий, тільки старий уже та тяжко хворий.
Пройдемо у внутрішній дворик.
Убранство вражає складними скульптурами і фресками.
А тепер зазирнемо всередину.
Дозвіл на фото інтер’єрів вартував більше 200 грн. на наші гроші, відповідно його всі ігнорували і фоткали нелегально. Тому тут уже як вийшло.
Наглядачки там реально пильні і злющі, особливо у кімнаті збої, яку зняти не удалось взагалі.
Вітражі.
В комуністичний період палац то відкривали як музей, то забороняли його відвідування. Чаушеску сюди, можна сказати, не добрався – диктатор дуже боявся усяких бактерій і т.д., і його переконали, що тут грибки, протяги… Словом, усю цю неписану красу румунам удалось зберегти фактично в первозданному виді.
Я час від часу пишу про колишні палаци на території України, і, хто мене читав, знає, що у кращому випадку там збереглися екстер’єри, але переважно – то все руїни. Усе ж внутрішнє убранство їх втрачено.
Тепер подивіться для контрасту, що б можна було побачити у наших середньостатистичних селах, якби не більшовики.
Обійдемо палац зі східної сторони. Благо, він прекрасний із будь-якого ракурсу.
Збереглися численні скульптури.
Іще один ракурс, і потихеньку вертаємось до виходу.
Частиною комплексу є і новіший та менший замок – Пелішор. Його збудували у 1899-1903 роках для спадкоємців престолу.
Порівняно з Пелешом він крихітний – усього 70 кімнат (в цей момент можете згадати про свою зйомну однушку й поплакати).
Інші будинки на території комплексу.
Містечко не просто є тезкою Сінайського півострова. У 1690-95 роках тут утворився монастир, названий так його засновником після паломництва в монастир Святої Катерини, що якраз там і знаходиться. Пізніше навколо виросло однойменне місто.
Якщо вас колись занесе в Сінаю, не полінуйтесь просто прогулятись цим чудовим містечком. У мене склалось відчуття, що там узагалі немає негарних чи хоча б стандартних будиночків, принаймні вся головна вулиця (а вона довжелезна!) складається з самої краси. Ось лише деякі з них.
Ми рушили далі, а в горах так само сипав сніг. Тому для нас зробили ще одну проміжну зупинку у містечку, звідки був хороший вид на гори (здається, воно називається Буштень).
Звісно, ніякий знімок не може передати живу і рухливу стихію, особливо туман, так несхожий ні на який, бачений мною раніше. Туман народжувався на очах і розповзався молочними густими потоками, подібно до живої і усвідомленої сили. Те видовище, безперечно, було одним із найгарніших, що я бачив у своєму житті.
У Буштені теж є цікаві будівлі.
А ми заглиблюємось у гори і знаходимо там містечко Бран з однойменним замком, найбільше відомим туристам як замок Дракули.
Говорячи про нього, важливо розрізняти історичний прототип та вигаданого персонажа.
Отже, Влад Басараб (Дракула – прізвисько, бо його батько належав до лицарського ордену Дракона, Цепеш – «той, що саджає на кіл») був, безумовно, жорстокою людиною, закономірним дитям своєї кривавої епохи. Вихований у турок, він втратив батька, убитого боярами, усе життя провів у міжусобних та зовнішніх протистояннях.
На підпорядкованих йому територіях впроваджував дуже жорсткі закони. Особливо любив саджати на кіл – такої страшної смерті зазнали тисячі людей, при чому не обов’язково винні. Міг він, наприклад, просто засадити так з десяток селян і приймав у гостей ставки, хто довше протягне (а ці муки могли тривати кілька днів). Такий невинний середньовічний тоталізатор.
На заході свого життя, будучи в ув’язненні в угорців, наче як полюбляв ловити пташок, мишей, і розтинати їх, і ще просив собі до їжі крові (не людської). Ось і все вампірське, що було у Дракулі реальному, але скоріше це просто ще один прояв його і без того схибленої свідомості.
Дракула літературний породжений письменником Бремом Стокером (який ніколи не бував у Трансільванії). Незважаючи на невідповідність реальності, румуни охоче підхопили цю ідею і зробили її своєю головною туристичною фішкою.
На останок замок Бран, скромну експозицію якого ми зараз оглядаємо, теж мало пов’язаний із Дракулою – він тут хіба що ночував іноді. Але зараз є всесвітньо відомим саме завдяки вигаданому вампіру.
Місцеві майстрині займаються писанкарством.
Замок належить приватній особі, котра великодушно і за помірну платню відкрила доступ до більшості із кімнат. Власник, до речі, виставив його на продаж, так що коли у вас раптом завалялось 47 мільйонів євро і давно хотілось будиночок у Карпатах, то сам Бог велів.
Із стін відкриваються види на Бран – історично пастуше містечко.
Колодязь із грішми, здебільшого румунськими, тому нестрашно – вони не розмокають у воді.
Додивляємось внутрішній дворик замку та рушаємо далі.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2017-09-20 08:23 pm (UTC)про Сінаю чув, але побачив так змістовно вперше
no subject
Date: 2017-09-20 09:16 pm (UTC)no subject
Date: 2017-09-24 11:54 am (UTC)no subject
Date: 2017-09-24 03:37 pm (UTC)