v1snyk | Місто маленького замку

У Збаражі мені довелось побувати аж двічі за минулий рік – на День міста та в звичайний вихідний. Природно, що святкування Дня міста було зосереджено у тутешньому замку та навколо нього.

Навіть холодна дощова погода не могла завадити різноманітним заходам – виставкам, лицарським турнірам, концертам, польовій кухні і т.д.

Проводилась навіть демонстрація ретро автомобілів, хоча важко сказати, яке відношення вони мають до Збаражу чи його замку.

Про місцеву твердиню ви, безумовно, знаєте, якщо читали історичну епопею «Вогнем і мечем» Сенкевича або бачили екранізацію Єжи Гофмана. Правда, екранізація має куди менше зв’язку з реальністю – «збаразькі» сцени знімали десь у Польщі, як і інші місця. З приводу маси неточностей навіть стаття є.

По замку реальному основне враження – який же він усе-таки маленький! І як тяжко мало бути людям витримувати облогу у цій неприступній, але тісній твердині.

Тильна сторона.

Місто у звичайний вихідний разюче відрізнялось від себе святкового – сонне і безлюдне.

Порожній двір.

Замок перебуває у досить добротному стані. Відреставрований, як не дивно, уже за Незалежності. Всередині замкового палацу квартирується краєзнавчий музей. Експонати його в принципі стандартні і тому не особливо цікаві.

Окремо заслуговують уваги роботи з дерева якогось місцевого умільця.

Правда ж стрьомні дітки:)

І чудова колекція мініатюрних копій галицьких дерев’яних храмів.

Шафи як витвір мистецтва.

Залишки минулої розкоші.

Також представлені обов’язкові для такого місця гармати, обладунки, зброя…

Вказівничок.

На підходах до замку є карта цікавинок міста, хоч і не дуже правдива – деякі пам’ятки архітектури годі і шукати, бо вони перебудовані до невпізнання. Наприклад, я чесно ганяв міськими задвірками у пошуках синагоги 18 ст., але так і не знайшов, та й місцеві були ні сном, ні духом. Уже після поїздки прочитав, що вона спотворена-перетворена під промислові потреби.

Із замкової гори добре видно більшу частину Збаража.

Твердиню оточує затишний парк. Від нього можна спуститись до міського озера, а там і до центру рукою подати.

Загалом для туристів-дикунів знайомство з містом найчастіше починається з північної околиці, бо транзитні автобуси не особо хочуть заходити на автостанцію.

Дорога до центру іде повз старе польське кладовище, багате на химерні надгробки і скульптури, поїдені мохом, часом і… козами.

Tu spoczywa najdrozszy syn Karol Swientanowski zyl lat 26 zamordowany (затерто) dnia 2.7.1941.

Є і відносно нові скульптури.

Дорогою трапляються різні цікаві будинки.

Архітектурне обличчя центру міста формують старовинні храми.

Воскресенська церква 1764 року. Від початку мала бароковий стиль, але капітально перебудовувалась у 1879-1933 роках.

Успенська церква 1755 року, задумувалась як костел Тринітаріїв.

Через дорогу знаходиться Бернардинський монастир, який веде свою історію з 1627 року – усього на рік молодший за замок. Домінантою монастиря, якщо не усього середмістя, є величний бароковий костел.