Криваві води пустельного Криму
Apr. 24th, 2017 07:21 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykЦією дорогою їхав будь-хто, хто хоч раз у житті добирався із Сімферополя в Євпаторію. По ліву руку майже весь час видно море, а по праву… хтозна, мабуть, степ. А насправді там, за вузькою піщаною смужкою, сховалось найбільше озеро Криму. Це була іще одна із вилазок, про які тепер можна згадати у контексті «добре, що встиг».
Сасик-Сиваш («смердюча грязь»), або просто Сасик – колишня затока Чорного моря, відділена з часом від нього природним пересипом. Має площу 75 км2 при максимальній глибині усього-то 1,5-1,6 м. Спочатку від дороги можна побачити лише озерні затоки, які начебто не являють із себе нічого цікавого.
Озеро розділене навпіл рукотворною дамбою на солону і прісну частину. Дамба давно аварійна і загрожує як і сформованій за роки свого існування екосистемі Сасику, так і навколишнім селам – можливим підтопленням.
Природно, що до моря прилягає солона частина. Точніше, дуже солона – 90-160‰ (для порівняння, у верхньому шарі Чорного моря - 18‰). На перший погляд – справжня сніжна пустеля!
Сіль тут добували ще чумаки, був соляний промисел і в новітні часи. Саме у місця колишнього сільпрому я і вирушив.
Залишки давно покинутих доріжок укупі із чудними біло-рожевими соляними візерунками створюють дуже незвичне видовище.
То був липень, озеро вже добряче підсохло. Але скоро стає більше води. Якщо можна її так назвати…
А от коли зайти ще далі, вглиб… ви опинитесь на іншій планеті.
Цілі криваві моря з кришталевими берегами і всюдисущими доріжками, що уводять кудись далеко, аж за горизонт…
При зміні рівня води сіль осідає на кілочках та інших предметах, формуючи на них незвичні візерункові форми.
Червоний колір дає мікроскопічна водорість Dunaliella Sallina, пристосована до життя в екстремально солоній воді. Окрім іншого, вона виробляє корисний для людини бета-каротин.
Сасик, як і майже всі кримські озера-лимани, є також джерелом цілющих грязей.
На території материкової України подібні місця можна знайти на Сиваші із херсонської сторони та в Одеській області.
Залишки цивілізації.
Посухостійкі рослини.
Ближче до траси озерні хвилі збили на березі піну. Навіть не знаю, це нормальний для нього стан чи наслідок екологічних проблем.
Природно, що Сасик став Меккою для найрізноманітнішого птаства.
Чапля.
Якась бідолаха з підбитим крилом.
Біля дороги майже завжди тусить орда лебедів, яких тут щедро годують хлібом.
Ну і чайки, звісно. Навіть не думав тоді їх знімати – це ж чайки, вони є усюди, що в них такого? Як нічого такого не було в Євпаторії, куди не складало жодних проблем добратись, і ні в одній із її околиць, різноманітних, цікавих і чимось незвичних, як і місто, яке вони оточували.
Із усього Криму, мабуть, саме його мені не вистачає найбільше.
Сасик-Сиваш («смердюча грязь»), або просто Сасик – колишня затока Чорного моря, відділена з часом від нього природним пересипом. Має площу 75 км2 при максимальній глибині усього-то 1,5-1,6 м. Спочатку від дороги можна побачити лише озерні затоки, які начебто не являють із себе нічого цікавого.
Озеро розділене навпіл рукотворною дамбою на солону і прісну частину. Дамба давно аварійна і загрожує як і сформованій за роки свого існування екосистемі Сасику, так і навколишнім селам – можливим підтопленням.
Природно, що до моря прилягає солона частина. Точніше, дуже солона – 90-160‰ (для порівняння, у верхньому шарі Чорного моря - 18‰). На перший погляд – справжня сніжна пустеля!
Сіль тут добували ще чумаки, був соляний промисел і в новітні часи. Саме у місця колишнього сільпрому я і вирушив.
Залишки давно покинутих доріжок укупі із чудними біло-рожевими соляними візерунками створюють дуже незвичне видовище.
То був липень, озеро вже добряче підсохло. Але скоро стає більше води. Якщо можна її так назвати…
А от коли зайти ще далі, вглиб… ви опинитесь на іншій планеті.
Цілі криваві моря з кришталевими берегами і всюдисущими доріжками, що уводять кудись далеко, аж за горизонт…
При зміні рівня води сіль осідає на кілочках та інших предметах, формуючи на них незвичні візерункові форми.
Червоний колір дає мікроскопічна водорість Dunaliella Sallina, пристосована до життя в екстремально солоній воді. Окрім іншого, вона виробляє корисний для людини бета-каротин.
Сасик, як і майже всі кримські озера-лимани, є також джерелом цілющих грязей.
На території материкової України подібні місця можна знайти на Сиваші із херсонської сторони та в Одеській області.
Залишки цивілізації.
Посухостійкі рослини.
Ближче до траси озерні хвилі збили на березі піну. Навіть не знаю, це нормальний для нього стан чи наслідок екологічних проблем.
Природно, що Сасик став Меккою для найрізноманітнішого птаства.
Чапля.
Якась бідолаха з підбитим крилом.
Біля дороги майже завжди тусить орда лебедів, яких тут щедро годують хлібом.
Ну і чайки, звісно. Навіть не думав тоді їх знімати – це ж чайки, вони є усюди, що в них такого? Як нічого такого не було в Євпаторії, куди не складало жодних проблем добратись, і ні в одній із її околиць, різноманітних, цікавих і чимось незвичних, як і місто, яке вони оточували.
Із усього Криму, мабуть, саме його мені не вистачає найбільше.