Довга дорога до Раю
Dec. 13th, 2016 06:26 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykБережани зустріли мене суцільним туманом і чотирма вранішніми алкашами, які чіплялись до рідких перехожих і щосили гатили комусь у ворота. Тому я вирішив для початку пройтись навколишніми селами, що знаходяться на протилежному кінці міста, з надією, що поки я туди дійду, туман розсіється, а алкаші полягають відсипатись. Власне, так і сталося.
Рухаючись містом у рогатинському напрямку, я непомітно перейшов у село Лісники, відоме, перш за все, урочищем Монастирок.
Як нескладно здогадатись із назви, раніше тут був монастир, що припинив своє існування у 1941 році. Про монастир в урочищі згадувалось аж у 1320 році, але місце було культовим ще за язичників – мабуть, таки є у ньому щось незвичне.
Зараз на цьому місці стоять стації, традиційні для католицької хресної ходи.
Чортів камінь – 5-метрова скеля в урочищі. Незважаючи на назву, вважається священним для християн. Навіть мох на ньому, за переказами, є цілющим.
Вік розп’яття, що було видовбане на камені, точно невідомий, але точно йшов на століття. У радянські часи його порубали сокирою і зацементували. Відновлено у 2003-2004 рр.
У гроті всередині каменю якесь некрофільське жахіття.
В урочищі є джерело, яке вважається цілющим для зору. На момент моїх відвідин не функціонувало.
І невеличка церква. Стара церква була дерев’яною, у 1980 році її спалила якась червона наволоч.
А ще поруч з Монастирком є неймовірно гарне озерце. Такий собі Синевир в мініатюрі.
Окрім рибалок, цього ранку мені ще зустрічались люди, що здійснювали ранкову пробіжку. От ніколи б не подумав, що десь в Україні є селяни, які так мало рухаються, що мають бігати зранку:)
Ооось таке аж озеро…
Церква Різдва Богородиці у самому селі. На ремонті, і тому двоколірна.
Що цікаво, у ній миряться дві конфесії – греко-католицька і православна автокефальна.
Покидаю Лісники і прямою польовою дорогою іду до наступного села. Якщо повторите мій шлях, не забувайте обертатись назад і милуватись краєвидами.
А наступне село називається просто і скромно – Рай.
У другій половині XVII ст. Адам Синявський, родина якого володіла тоді Бережанами, заклав на околицях міста власну резиденцію. А що його дружину, Ельжберту, коротко називали Євою, назва місця прийшла сама собою; тим більше, природа тут і справді райська.
Після того як рід Синявських згас, маєтком володіли Чарторийські, Любомирські і Потоцькі. У 1760 році (за Любомирських) закладено ландшафтний парк, тут росли сотні різних видів рослин і шумів водоспад.
Палац, що спочатку був дерев’яним, неодноразово перебудовувався. В ньому гостювали Петро І, Іван Мазепа, Богдан Лепкий, Ференц Ракоці та інші відомі люди.
Рай мене дещо розчарував. У палаці зараз знаходиться щось на зразок інтернату для дітей-інвалідів, і мене звідти ввічливо, але настирно випровадили. Крім того, будівля сильно постраждала під час світовий війн, і втратила свій лоск. Який же це палац – так, літній будиночок.
Із нинішнього заднього фасаду він куди гарніший. Але то я додивлявся уже з-за паркану, наскільки дозволяла моя короткозорість і зум апарату.
Парк також поступово відходить від свого кращого вигляду і заростає. Із чотирьох ставків, які є зараз, один був штучно осушений, а ще один самознищився шляхом замулювання.
Ставки, які ще живі, з’єднані штучним руслом.
Острівець.
Майже безлюдний парк оживляється завдяки рибалкам.
Класична ведмежа статуя, ззаду сильно побита вандалами.
У самому селі є невелика церква, зведена наприкінці XIX ст.
Райський будиночок.
Але мені вже час вертатись на грішну землю, у Бережани. Понад дорогою розстелились геометрично правильні поля, уквітчані яскравим маковим полум’ям.
Рухаючись містом у рогатинському напрямку, я непомітно перейшов у село Лісники, відоме, перш за все, урочищем Монастирок.
Як нескладно здогадатись із назви, раніше тут був монастир, що припинив своє існування у 1941 році. Про монастир в урочищі згадувалось аж у 1320 році, але місце було культовим ще за язичників – мабуть, таки є у ньому щось незвичне.
Зараз на цьому місці стоять стації, традиційні для католицької хресної ходи.
Чортів камінь – 5-метрова скеля в урочищі. Незважаючи на назву, вважається священним для християн. Навіть мох на ньому, за переказами, є цілющим.
Вік розп’яття, що було видовбане на камені, точно невідомий, але точно йшов на століття. У радянські часи його порубали сокирою і зацементували. Відновлено у 2003-2004 рр.
У гроті всередині каменю якесь некрофільське жахіття.
В урочищі є джерело, яке вважається цілющим для зору. На момент моїх відвідин не функціонувало.
І невеличка церква. Стара церква була дерев’яною, у 1980 році її спалила якась червона наволоч.
А ще поруч з Монастирком є неймовірно гарне озерце. Такий собі Синевир в мініатюрі.
Окрім рибалок, цього ранку мені ще зустрічались люди, що здійснювали ранкову пробіжку. От ніколи б не подумав, що десь в Україні є селяни, які так мало рухаються, що мають бігати зранку:)
Ооось таке аж озеро…
Церква Різдва Богородиці у самому селі. На ремонті, і тому двоколірна.
Що цікаво, у ній миряться дві конфесії – греко-католицька і православна автокефальна.
Покидаю Лісники і прямою польовою дорогою іду до наступного села. Якщо повторите мій шлях, не забувайте обертатись назад і милуватись краєвидами.
А наступне село називається просто і скромно – Рай.
У другій половині XVII ст. Адам Синявський, родина якого володіла тоді Бережанами, заклав на околицях міста власну резиденцію. А що його дружину, Ельжберту, коротко називали Євою, назва місця прийшла сама собою; тим більше, природа тут і справді райська.
Після того як рід Синявських згас, маєтком володіли Чарторийські, Любомирські і Потоцькі. У 1760 році (за Любомирських) закладено ландшафтний парк, тут росли сотні різних видів рослин і шумів водоспад.
Палац, що спочатку був дерев’яним, неодноразово перебудовувався. В ньому гостювали Петро І, Іван Мазепа, Богдан Лепкий, Ференц Ракоці та інші відомі люди.
Рай мене дещо розчарував. У палаці зараз знаходиться щось на зразок інтернату для дітей-інвалідів, і мене звідти ввічливо, але настирно випровадили. Крім того, будівля сильно постраждала під час світовий війн, і втратила свій лоск. Який же це палац – так, літній будиночок.
Із нинішнього заднього фасаду він куди гарніший. Але то я додивлявся уже з-за паркану, наскільки дозволяла моя короткозорість і зум апарату.
Парк також поступово відходить від свого кращого вигляду і заростає. Із чотирьох ставків, які є зараз, один був штучно осушений, а ще один самознищився шляхом замулювання.
Ставки, які ще живі, з’єднані штучним руслом.
Острівець.
Майже безлюдний парк оживляється завдяки рибалкам.
Класична ведмежа статуя, ззаду сильно побита вандалами.
У самому селі є невелика церква, зведена наприкінці XIX ст.
Райський будиночок.
Але мені вже час вертатись на грішну землю, у Бережани. Понад дорогою розстелились геометрично правильні поля, уквітчані яскравим маковим полум’ям.