![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v1snykЯкось, віртуально мандруючи супутниковими знімками Вінницької області у гугл-картах, я звернув увагу на село, що виглядало досить нетипово серед інших. Рівні паралельні й перпендикулярні вулиці, однакові будинки. На перший погляд, схоже на якесь сучасне котеджне містечко, тільки занадто в глибинці, як для такого. Швидкий погляд у Вікіпедію дав зрозуміти, що й чому, зокрема, за датою заснування села – воно з'явилося вже після відновлення Незалежності.
А кілька днів тому внаслідок чергових віртуальних мандрів я побачив ще одне таке ж селище, у зовсім іншому регіоні, але з подібною історією. А це вже мені здалося достатнім приводом, щоб заглибитися в цю тему детальніше.
Чи задумувалися ви, як багато населених пунктів було засновано в Україні з нуля, починаючи з 24.08.1991? Як виявилося, такі існують, і причина їх утворення всього лиш одна. Здогадаєтеся, яка саме, перш ніж читати далі?
Отже, початково мою увагу привернуло село Нові Обиходи, що кілометрів на 20 на південний схід від Немирова. На супутниковому знімку вище добре видно його контраст із сусідніми Самчинцями – ідеалістичне рівне планування вулиць та однорідні будинки.
Перші мешканці в селі з'явилися у вересні 1993 року, хоча офіційно рік заснування – 1994. А причиною його розбудови з нуля виявилося відлуння Чорнобильської катастрофи. Хай і через 7-8 років після неї, із зараженої зони продовжували виселяти села. У даному випадку – Обиходи на північному сході Житомирщини.
Офіційно в Нових Обиходах 575 мешканців. Так виглядає село (скрін з відео на Ютубі):
Одна з вулиць так і залишилася недобудованою чи незаселеною (скрін із того ж відео):
Узагалі я помітив це село досить давно, коли планував пішохідну кільцеву вилазку в ці місця. Гіпотетичний маршрут стартував у Райгороді, проходив понад неймовірно красивою ділянкою Південного Бугу аж до загадкового селища Коржів з постійним населенням 0 мешканців, а назад через дерев'яний млин у Коржівці та гранітний костьол у Самчинцях. Я все вагався з реалізацією цього маршруту, бо там виходило кілометрів 30 пішки, ще й неясно через які хащі пробиватися понад річкою. Зрештою, так і не встиг.
Стосовно старих Обиходів, це село за 37 км від Коростеня з населенням понад 1000 мешканців на піку і всього кілька десятків зараз. На супутниковому знімку видно, що природа стрімко його поглинає.
Фото села з Гугл Мапс (більше фотографій є тут).
Ну а через багато місяців чи навіть років після того я натрапив на Вільчу. Історична Вільча знаходилась на Київщині, ще ближче до епіцентру ураження і майже на кордоні з Білоруссю. Це було вже навіть не село, а смт з приблизно 3 тис. мешканців (у 1981 р.), з яких зараз залишилося 3 особи.
В мережі є фото місцевого залізничного вокзалу. Станція знаходиться на лінії Овруч – Семиходи – Чернігів і навіть мала пасажирське сполучення з Овручем до 2007 р. та залишалася робочою щонайменше до 2022. Зараз щось про її використання сказати важко.
Також, якщо вірити Вікіпедії, у селі знаходиться нелегальний цех із виробництва дерев'яних палетів для опалення. Тепло вашого дому з флером цезію-137 чи щось таке.
Власне, з висоти нині видно тільки залізницю та лісопильню.
Вільча є найбільш канонічним прикладом селища, що буквально переїхало на нове місце, аж за 540 км по прямій – з тими ж назвами вулиць, освітніми закладами і т.д. Офіційною датою заснування є 1993 рік. На супутниковому знімку новітнє селище чимось схоже на Нові Обиходи: рівні вулиці, однакові двори.
Навіть так само є недобудовані квартали (східна частина). Амбіцій до будівництва було більше, ніж спроможностей до повної реалізації. Все ж нове місце і чуже, крім того, осторонь великих доріг, не біля річки тощо. У Вікіпедії зазначено високий рівень смертності та безробіття. Населення на початок 2022 року – 1639 осіб.
А потім це все взагалі втратило сенс. Якщо в 1993 році переїзд на північ Харківщини міг мати якусь логіку, то точно не зараз. Адже селище знаходиться усього за 3 км від стертого з лиця землі Вовчанська і, безумовно, так само стирається зараз.
Нових супутникових знімків немає (хоча є відео 16-го армійського корпусу ЗСУ), але не сумніваюся, що досі там жодного цілого будинку. На карті DeepState більша частина селища знаходиться у сірій зоні, кількість мешканців, що залишилися, у січні 2026 була 2 людини – навіть менше, ніж самоселів у старій Вільчі. Русня гірша за радіацію. Незалежно від того, як розвиватимуться події далі, навряд чи Вільча колись відродиться.
Ну а далі мені вже стало просто цікаво знайти всі ці “нові” населені пункти, і я думаю, що знайшов ще щонайменше два. Бути точним у цьому виявилося досить складно через відсутність централізованих даних в одному місці. Традиційно тупий ChatGPT, намагаючись мені догодити, взагалі нагенерував галюцинацій, видаючи за села сучасні котеджні містечка під Києвом та Одесою. Але насправді, схоже, причина появи нових н.п. так і залишилась одна – Чорнобиль.
Третім селом, що переїхало вже в 90-х, стала Редьківка, що змінила свою локацію в межах Чернігівщини (так, там теж були відселення). Історичне село, що існує з 1785 року, знаходиться на дорозі Любеч – Славутич. Я навіть бачив його проїздом у 2021 році, тоді ж, ще не знаючи причини, звернув увагу на абсолютний занепад, що різко виділявся на тлі інших навколишніх сіл. Фото, звісно, не робив, це чужі з мережі.
Офіційно в селі залишилося 7 мешканців. Хоча мені здається, там і виходили, і сідали в автобус люди – можливо, використовують старі хати як дачі. Дорога через село сфотографована в гугл-панорамах, тому роздивитися принаймні головну вулицю не є проблемою.
Одна з небагатьох уцілілих споруд – церква:
Власне, окрім церкви на супутнику майже не видно слідів живого поселення.
Нове село для переселенців заснували у 1991 році за кілька кілометрів від Чернігова, зараз воно має 385 мешканців. Уже знайомі рівні однакові вулички (тільки Гугл чомусь проставив назву не там, де треба):
Погляд на село з траси – типові будинки з силікатної цегли.
Та пару фото нежитлових будівель, що зміг знайти в мережі. Окрім того, чимало їх є на сторінці про Редьківку у Вікіпедії.
Ну і четверте обіцяне село – Нова Василівка. На відміну від попередніх, названа так, тому що її збудували біля Василівки, а не за назвою села чи сіл, звідки сюди приїхали переселенці. Будувалася з 1991 року, взята на облік у 1995, має 466 мешканців. Різниця між плануваннями давнього і сучасного села добре помітна:
Хоча село знаходиться майже біля траси Київ – Житомир – Рівне, фотографій його знайти не вдалося, окрім в'їзного знака та пересохлої річки між Новою і просто Василівкою.
Раз я вже вліз у цю тему, то варто хоча б мимохідь згадати створені з нуля “завдяки” ЧАЕС населені пункти в 1986-91 роках. Їх не так і багато, переважно переселенців розміщували в уже наявних. Особняком стоїть Славутич, єдине місто у цьому переліку. Щодо сіл, то вони отримували назви “як було” (Луб'янка, Варовичі, Голубієвичі) або з приставкою “новий” (Нові Мартиновичі, Новий Корогод, Нове Залісся, Нові Опачичі).
Єдиним винятком є розташоване на Кропивниччині Бутівське, походження назви якого мені встановити не вдалося. У Бутівське переселили мешканців села Калинівка з Житомирщини, і її назва також присутня на в'їзному знаку.
Бутівське відзначало 25-ту річницю створення у 2017, тобто веде свою історію з 1992, і мені б хотілося додати його до свого списку під номером 5. Але вже за переписом УРСР 1989 року в ньому мешкало 22 людини, тобто почали його будувати задовго до того.
Узагалі ж у Вікіпедії виявилося не так і мало сторінок у категорії “Населені пункти України, засновані XXXX” для 1991-2018 років, але вони всі виникли переважно внаслідок об'єднання чи роз'єднання старіших н.п., або то нарешті оформлені як села колишні радгоспи, хутори, заводські та військові містечка та інші місцевості, де люди жили вже давно.
Єдиний, як на мене, по-справжньому оригінальний випадок серед них – це Біле – комплекс господарських і житлових споруд на острові Зміїний, що у 2007 році був оформлений як селище.
І маяк там є (був), як же без цього? Люблю маяки.
Можна покусати лікті, що в минулому туди навіть можна було потрапити як турист, хай дорого і незручно. Зараз, зі зрозумілих причин, у Білому не залишилося жодної вцілілої наземної споруди, а як і коли там бувають наші люди, нам знати поки не варто. Розповідь про Зміїний у наші дні та кілька кадрів за лютий 2026 року є тут.
Окремо я ще шукав, чи раптом не заснували хоч одне нове село в Криму татари після повернення з депортації, але ні, вони розбудовувалися тільки в наявних містах та селах. Але й Крим – то само по собі завжди окрема історія. Можливо, якось я повернуся до нього у розрізі населених пунктів, проте з трохи іншої теми.
А кілька днів тому внаслідок чергових віртуальних мандрів я побачив ще одне таке ж селище, у зовсім іншому регіоні, але з подібною історією. А це вже мені здалося достатнім приводом, щоб заглибитися в цю тему детальніше.
Чи задумувалися ви, як багато населених пунктів було засновано в Україні з нуля, починаючи з 24.08.1991? Як виявилося, такі існують, і причина їх утворення всього лиш одна. Здогадаєтеся, яка саме, перш ніж читати далі?
Отже, початково мою увагу привернуло село Нові Обиходи, що кілометрів на 20 на південний схід від Немирова. На супутниковому знімку вище добре видно його контраст із сусідніми Самчинцями – ідеалістичне рівне планування вулиць та однорідні будинки.
Перші мешканці в селі з'явилися у вересні 1993 року, хоча офіційно рік заснування – 1994. А причиною його розбудови з нуля виявилося відлуння Чорнобильської катастрофи. Хай і через 7-8 років після неї, із зараженої зони продовжували виселяти села. У даному випадку – Обиходи на північному сході Житомирщини.
Офіційно в Нових Обиходах 575 мешканців. Так виглядає село (скрін з відео на Ютубі):
Одна з вулиць так і залишилася недобудованою чи незаселеною (скрін із того ж відео):
Узагалі я помітив це село досить давно, коли планував пішохідну кільцеву вилазку в ці місця. Гіпотетичний маршрут стартував у Райгороді, проходив понад неймовірно красивою ділянкою Південного Бугу аж до загадкового селища Коржів з постійним населенням 0 мешканців, а назад через дерев'яний млин у Коржівці та гранітний костьол у Самчинцях. Я все вагався з реалізацією цього маршруту, бо там виходило кілометрів 30 пішки, ще й неясно через які хащі пробиватися понад річкою. Зрештою, так і не встиг.
Стосовно старих Обиходів, це село за 37 км від Коростеня з населенням понад 1000 мешканців на піку і всього кілька десятків зараз. На супутниковому знімку видно, що природа стрімко його поглинає.
Фото села з Гугл Мапс (більше фотографій є тут).
Ну а через багато місяців чи навіть років після того я натрапив на Вільчу. Історична Вільча знаходилась на Київщині, ще ближче до епіцентру ураження і майже на кордоні з Білоруссю. Це було вже навіть не село, а смт з приблизно 3 тис. мешканців (у 1981 р.), з яких зараз залишилося 3 особи.
В мережі є фото місцевого залізничного вокзалу. Станція знаходиться на лінії Овруч – Семиходи – Чернігів і навіть мала пасажирське сполучення з Овручем до 2007 р. та залишалася робочою щонайменше до 2022. Зараз щось про її використання сказати важко.
Також, якщо вірити Вікіпедії, у селі знаходиться нелегальний цех із виробництва дерев'яних палетів для опалення. Тепло вашого дому з флером цезію-137 чи щось таке.
Власне, з висоти нині видно тільки залізницю та лісопильню.
Вільча є найбільш канонічним прикладом селища, що буквально переїхало на нове місце, аж за 540 км по прямій – з тими ж назвами вулиць, освітніми закладами і т.д. Офіційною датою заснування є 1993 рік. На супутниковому знімку новітнє селище чимось схоже на Нові Обиходи: рівні вулиці, однакові двори.
Навіть так само є недобудовані квартали (східна частина). Амбіцій до будівництва було більше, ніж спроможностей до повної реалізації. Все ж нове місце і чуже, крім того, осторонь великих доріг, не біля річки тощо. У Вікіпедії зазначено високий рівень смертності та безробіття. Населення на початок 2022 року – 1639 осіб.
А потім це все взагалі втратило сенс. Якщо в 1993 році переїзд на північ Харківщини міг мати якусь логіку, то точно не зараз. Адже селище знаходиться усього за 3 км від стертого з лиця землі Вовчанська і, безумовно, так само стирається зараз.
Нових супутникових знімків немає (хоча є відео 16-го армійського корпусу ЗСУ), але не сумніваюся, що досі там жодного цілого будинку. На карті DeepState більша частина селища знаходиться у сірій зоні, кількість мешканців, що залишилися, у січні 2026 була 2 людини – навіть менше, ніж самоселів у старій Вільчі. Русня гірша за радіацію. Незалежно від того, як розвиватимуться події далі, навряд чи Вільча колись відродиться.
Ну а далі мені вже стало просто цікаво знайти всі ці “нові” населені пункти, і я думаю, що знайшов ще щонайменше два. Бути точним у цьому виявилося досить складно через відсутність централізованих даних в одному місці. Традиційно тупий ChatGPT, намагаючись мені догодити, взагалі нагенерував галюцинацій, видаючи за села сучасні котеджні містечка під Києвом та Одесою. Але насправді, схоже, причина появи нових н.п. так і залишилась одна – Чорнобиль.
Третім селом, що переїхало вже в 90-х, стала Редьківка, що змінила свою локацію в межах Чернігівщини (так, там теж були відселення). Історичне село, що існує з 1785 року, знаходиться на дорозі Любеч – Славутич. Я навіть бачив його проїздом у 2021 році, тоді ж, ще не знаючи причини, звернув увагу на абсолютний занепад, що різко виділявся на тлі інших навколишніх сіл. Фото, звісно, не робив, це чужі з мережі.
Офіційно в селі залишилося 7 мешканців. Хоча мені здається, там і виходили, і сідали в автобус люди – можливо, використовують старі хати як дачі. Дорога через село сфотографована в гугл-панорамах, тому роздивитися принаймні головну вулицю не є проблемою.
Одна з небагатьох уцілілих споруд – церква:
Власне, окрім церкви на супутнику майже не видно слідів живого поселення.
Нове село для переселенців заснували у 1991 році за кілька кілометрів від Чернігова, зараз воно має 385 мешканців. Уже знайомі рівні однакові вулички (тільки Гугл чомусь проставив назву не там, де треба):
Погляд на село з траси – типові будинки з силікатної цегли.
Та пару фото нежитлових будівель, що зміг знайти в мережі. Окрім того, чимало їх є на сторінці про Редьківку у Вікіпедії.
Ну і четверте обіцяне село – Нова Василівка. На відміну від попередніх, названа так, тому що її збудували біля Василівки, а не за назвою села чи сіл, звідки сюди приїхали переселенці. Будувалася з 1991 року, взята на облік у 1995, має 466 мешканців. Різниця між плануваннями давнього і сучасного села добре помітна:
Хоча село знаходиться майже біля траси Київ – Житомир – Рівне, фотографій його знайти не вдалося, окрім в'їзного знака та пересохлої річки між Новою і просто Василівкою.
Раз я вже вліз у цю тему, то варто хоча б мимохідь згадати створені з нуля “завдяки” ЧАЕС населені пункти в 1986-91 роках. Їх не так і багато, переважно переселенців розміщували в уже наявних. Особняком стоїть Славутич, єдине місто у цьому переліку. Щодо сіл, то вони отримували назви “як було” (Луб'янка, Варовичі, Голубієвичі) або з приставкою “новий” (Нові Мартиновичі, Новий Корогод, Нове Залісся, Нові Опачичі).
Єдиним винятком є розташоване на Кропивниччині Бутівське, походження назви якого мені встановити не вдалося. У Бутівське переселили мешканців села Калинівка з Житомирщини, і її назва також присутня на в'їзному знаку.
Бутівське відзначало 25-ту річницю створення у 2017, тобто веде свою історію з 1992, і мені б хотілося додати його до свого списку під номером 5. Але вже за переписом УРСР 1989 року в ньому мешкало 22 людини, тобто почали його будувати задовго до того.
Узагалі ж у Вікіпедії виявилося не так і мало сторінок у категорії “Населені пункти України, засновані XXXX” для 1991-2018 років, але вони всі виникли переважно внаслідок об'єднання чи роз'єднання старіших н.п., або то нарешті оформлені як села колишні радгоспи, хутори, заводські та військові містечка та інші місцевості, де люди жили вже давно.
Єдиний, як на мене, по-справжньому оригінальний випадок серед них – це Біле – комплекс господарських і житлових споруд на острові Зміїний, що у 2007 році був оформлений як селище.
І маяк там є (був), як же без цього? Люблю маяки.
Можна покусати лікті, що в минулому туди навіть можна було потрапити як турист, хай дорого і незручно. Зараз, зі зрозумілих причин, у Білому не залишилося жодної вцілілої наземної споруди, а як і коли там бувають наші люди, нам знати поки не варто. Розповідь про Зміїний у наші дні та кілька кадрів за лютий 2026 року є тут.
Окремо я ще шукав, чи раптом не заснували хоч одне нове село в Криму татари після повернення з депортації, але ні, вони розбудовувалися тільки в наявних містах та селах. Але й Крим – то само по собі завжди окрема історія. Можливо, якось я повернуся до нього у розрізі населених пунктів, проте з трохи іншої теми.
no subject
Date: 2026-03-30 10:33 pm (UTC)no subject
Date: 2026-03-31 11:42 am (UTC)no subject
Date: 2026-04-01 12:51 pm (UTC)